Українські матері, які втратили синів на війні, зустрілися з Папою Левом XIV під час ювілейної аудієнції у Ватикані 6 вересня. Вони взяли участь у паломництві до Лорето, Ассізі та Рима в межах проєкту «Дати мамі надію», започаткованого братами-капуцинами, що допомагає матерям пережити втрату та віднайти сили жити далі.
Як уже повідомлялося, серед паломників, з якими Папа Лев XIV привітався після аудієнції в суботу, 6 вересня, були також українські матері, які втратили синів на війні та є учасницями проєкту «Дати мамі надію». Зустріч із Папою, паломництво до Ватикану та інших святинь Італії стали важливим кроком на шляху їхнього відновлення після важкої втрати. «Коли живуть батьки, то живе і світла пам’ять про наших героїв», – підкреслила одна з матерів. Про це пише Vatican News.
«Те, що відбувається сьогодні, – це чудо: коли я вперше зустрів цих матерів, кольори їхнього настрою були темними. Протягом усього нашого проєкту вони ставали щораз світлішими. І сьогодні я бачу їх дуже гарними, усміхненими», – розповів в інтерв’ю ватиканським медіа священник-капуцин Костянтин Морозов після короткої зустрічі Папи Лева XIV із 40 українськими матерями, які втратили синів на війні. Участь в ювілейній аудієнції в суботу, 6 вересня, стала кульмінаційним моментом паломництва, яке учасниці проєкту «Дати мамі надію», що діє в Києві, здійснили минулого тижня до Італії. Подорож, що включала три етапи – Лорето, Ассізі та Рим, – організували брати-капуцини центральноіталійської провінції Непорочного Зачаття за підтримки видавництва Frate Indovino.
«Протягом цієї подорожі був момент сліз, – зазначив священник, – особливо коли ми молилися в святих місцях: є ця журба і хвилювання за всю Україну. І я справді щасливий бачити надію на обличчях наших мам».
Проєкт «Дати мамі надію» започаткували брати-капуцини у Києві спільно з Християнською Службою порятунку на початку 2023 року. Центр реабілітації, що діє в «Домі отця Піо» при парафії капуцинів, пропонує матерям, які переживають найбільшу втрату, періоди безкоштовного проживання (у середньому 7 днів). У цей час команда душпастирів, психологів та реабілітологів допомагає їм відновити сили та знову віднайти бажання жити. Від лютого 2023 року проведено 27 таких сесій реабілітації, у яких взяли участь близько 540 жінок. Нещодавно другий подібний дім відкрили у Вінниці.
«Цей проєкт приніс просвіток у наше життя, дав надію, – ділиться пані Любов, одна з учасниць прощі. – Коли живуть батьки, то живе і світла пам’ять про наших героїв. Під час семиденної програми реабілітації з нами дуже інтенсивно працювали. Вся команда вкладала душу. Ще їдучи на проєкт, я не бачила, що цвіте, не бачила кольорів. А коли повернулася, то побачила в себе в садочку: усе цвіте, все зелене, і небо блакитне. Тому ми дуже вдячні братам-капуцинам і всій команді проєкту. Особливо для таких, як ми, хто втратив єдину дитину, це дуже важливо. І також дякую всім італійцям, усім країнам, що нас підтримують і допомагають. Ми дуже хочемо миру».
Паломництво до Італії стало ковтком свіжого повітря не лише для учасниць проєкту «Дати мамі надію», але й для всієї команди. «Ми відкриваємо свої серця для всіх матерів, – ділиться Людмила Богдашевська, керівниця проєкту. – Ми намагаємося подбати про кожну дрібницю: як зустріти, усміхнутися, приготувати щось смачненьке, щоб вони відчули турботу, як обняти й вислухати, бо вони хочуть, щоб їх слухали».
Одним із виявів цієї турботи є свіжі квіти в приміщенні, де відбуваються сесії реабілітації. «Коли мами приходять і бачать живі квіти, то вони в захопленні. Вони доторкаються до них і запитують, чи це справжні квіти. Але пластикових квітів у нас немає. Квітка жива. Мамі потрібно жити», – наголосила вона.
Пані Людмила підкреслила, що для того, щоб така діяльність приносила плоди, потрібна повна відданість. «Це те, про що говорить наш гімн: “Душу й тіло ми положимо”. Так і в цьому проєкті ми стараємося робити. Як наші воїни віддавали життя, так і ті, хто працює в проєкті: якщо віддаватимуться душею, у них усе вийде. Але важливо, щоб це було щиро. Ми не прикидаємося: ми справді такі є. Ми віддаємося повністю. І коли закінчується один курс реабілітації, нам потрібно наповнення. І тому ми дякуємо Господу Богу, братам-капуцинам і Папі, бо відчули це наповнення. І тепер ми маємо сили йти далі».
Українські матері, які прибули на площу Святого Петра, мали із собою фотографії своїх дітей: деякі тримали їх у руках, інші – у вигляді брошки з маленьким портретом, прикріпленої біля серця. «Хочу підкреслити, що наші сини, які загинули, не є просто жертвами обставин. Вони пожертвували собою, віддали життя за інших, – каже пані Олександра. – Це жертовність наших синів, наших мам, усіх наших героїв, починаючи від стародавніх часів».
«Ми, матері, які втратили своїх дітей, закликаємо весь світ допомогти нам, щоб в Україні нарешті настав мир, – наголошує пані Валентина. – Ми звертаємося до всіх людей світу: ми хочемо миру, ми хочемо, щоб не гинули наші діти, щоб ми могли засинати ввечері й прокидатися вранці. Тут, в Італії, коли ми їхали автобусом, то казали одна одній, що на хвилинку забули про війну. Бо тут не летять дрони, ракети, тут немає повітряних тривог, тут не гинуть діти. Тому просимо вас допомогти».
Обличчя пані Надії виражає журбу за сином. «Це дуже важко. Це важко передати словами. Втрата дитини – це ніби половину серця відрізали, – каже вона тихим голосом. – На цьому проєкті мені дали велику підтримку, бо я не могла піднятися. Усі матері підтримували добрими словами. Ми закликаємо весь світ допомогти нам».
фінансово.
Щиро дякуємо!
