Наслідувати Бога означає вийти із замкнутості у собі та дарувати себе в любові. На це звернув увагу Папа Бенедикт XVI під час загальної аудієнції у середу, 27 червня, присвятивши своє повчання одному з найдавніших гімнів християнської традиції, що був «представлений святим Павлом в його, свого роду, духовному заповіті: в Посланні до Филип’ян», написаному у в’язниці.
Незважаючи на загрозу своєму життю, Апостол Народів випромінює радість з приводу того, що є Христовим учнем та прямує Йому назустріч, для нього смерть є здобутком, а не втратою. «Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся!» – пише він. «Але як можна радіти перед обличчям неминучого засуду на смерть?» – запитував Бенедикт XVI, додаючи, що відповідь на це запитання знаходимо в середині Послання до Филип’ян, у так званій Христологічній пісні, яка зосереджує свою увагу на «почуттях» Христа. Ця молитва починається словами: «Плекайте ті самі почуття в собі, які були й у Христі Ісусі» (Фил 2,5). А це, як випливає далі з тексту, любов, великодушність, покора, слухняність Богові, дарування себе. Вчитися цих Ісусових почуттів і є, за словами Папи, шляхом християнського життя.
Ісус, істинний Бог та істинна людина, не переживає Своє «бути як Бог» як причину тріумфу чи панування, не як привілей чи власність. Навпаки, Він понизив Себе аж до хресної смерті, в усьому вподібнився до людини, крім гріха. «На Христовому хресті людина відкуплена, а досвід Адама перевернувся», – зазначив Святіший Отець, пояснюючи, що Адам, створений на Божий образ, бажав своїми силами стати, як Бог, і в результаті втратив первісну гідність, натомість Ісус, будучи Богом, занурився у людський стан, і через цілковиту вірність Отцеві, повернув людині втрачену гідність.
«На молитві, через взаємини з Богом, ми відкриваємо розум, серце та волю на діяння Святого Духа, щоб увійти в той самий динамізм життя», – сказав Бенедикт XVI, додаючи, що людська логіка, навпаки, шукає самореалізації у владі, в пануванні. Людина й далі не перестає «будувати Вавилонську вежу, щоб своїми силами досягти величі Бога, бути як Бог». Але Втілення Божого Сина та хрест пригадують нам, що повне самоздійснення полягає у підпорядкуванні людських прагнень волі Небесного Отця. «Людина не знаходить себе, залишаючись замкненою в собі, самостверджуючись, людина віднаходить себе лише тоді, коли виходить із замкненості в собі… і якщо Адам хотів уподібнитись до Бога, то в цьому ще не має нічого поганого, але він помилився ідеєю про Бога. Бог – це не Той, Хто бажає величі, Бог є любов, яка віддає Себе, спочатку у Пресвятій Тройці, а далі – в творінні», – сказав Папа.
Далі Святіший Отець вказав на те, що друга частина цієї христологічної пісні з Послання до Филип’ян зосереджується на Отцеві, який вивищив Ісуса «і дав йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця». Папа зауважив, що це той самий Ісус, який вмивав ноги учням. За його словами, цей Новозавітний уривок дає нам дві цінні вказівки щодо молитви. Перша – це звернення до Ісуса, як до Господа, як до єдиного Пана, а тому слід мати таку шкалу цінностей, в якій першість належить Богові. Другою підказкою є преклоніння, адорація, яку всі творіння повинні віддавати Богові. «Коліноприклоніння перед Найсвятішими Тайнами чи вклякання під час молитви є, якраз, вираженням адорація перед Богом, також і за допомогою тіла», – додав Бенедикт XVI, а на завершення закликав вірних під час молитви «зосереджувати свій погляд на Розп’ятому Христі, частіше перебувати на Євхаристійній адорації, щоб дозволити увійти в наше життя любові Бога, Який покірно понизився, щоб нас піднести до Себе».
За матеріалами: Радіо Ватикан