У книгарні в центрі Києва продаються зошити із зображеннями Сталіна, Леніна й автомату з написом «Ничто так не успокаивает, как автомат Калашникова». Кажуть — схвалені Міносвіти.
На одному із численних київських шкільних ярмарків можна придбати шкільні зошити із зображенням Сталіна та Леніна. Вони лежали серед іншого канцелярського приладдя на першому поверсі магазину «Читай-город», розташованого в самому центрі столиці. Як прокоментував ситуацію представник магазину, «всі зошити, які є у продажу, схвалені Міністерством освіти і були закуплені виключно для розширення асортименту». Крім того, за словами представника магазину, вони розраховані не на молодших школярів, а на старшокласників, які вже обізнані з історією. А ще — на колекціонерів і людей, що цікавляться тією епохою… Проте зовнішнє «гламурне» оформлення зошитів — сріблясті, з вертикальним текстом латиницею червоного кольору — свідчить, що вони розраховані саме на смаки та вподобання молоді.
У вихідних даних вказано, що продукція «виготовлена на замовлення і під контролем російського ТОВ «Альт» у видавництві ТОВ «Полісвіт» у місті Дніпропетровськ». До речі, поряд із цими зошитами лежав не менш «цікавий». На червоній обкладинці — кремлівська зірка й автомат Калашникова. Усе це підкріплено написом: «Ничто так не успокаивает, как автомат Калашникова». Як пояснила дитячий психолог Юлія Ульянова, «зображення зброї на продукції, розрахованій на дітей, — це недоречно». І це ще м’яко сказано…
Схожа ситуація із зошитами вже була наприкінці листопада минулого року. Тоді ЗМІ писали про тернопільську крамницю канцтоварів, яка, серед іншого, пропонувала покупцям учнівські зошити із зображеннями Сталіна, Леніна, Фіделя Кастро та Мао Цзедуна, об’єднаних у серії «Гламурні лідери». Майже відразу на вимогу Тернопільської міської ради зошити зняли із продажу.
Також у квітні цього року зошити із зображенням Сталіна, випущені у серії «Великі імена Росії», з’явилися на полицях московських магазинів. Вони викликали негативну реакцію російської громадськості. Зокрема, члени Громадської палати засудили популяризацію Сталіна, а член ГП Сергій Волков прирівняв зображення Сталіна на зошитах до зображення свастики. Проте з продажу їх ніхто не зняв. А вже сьогодні їх можна знайти в Україні, і тут, здається, ніхто не проти…
Семен Глузман, правозахисник, колишній дисидент і політв’язень, відомий психіатр, директор Міжнародного медичного реабілітаційного центру для жертв війни й тоталітарних режимів вважає цю ситуацію патологічною. «Чим більше я живу у своїй країні, тим більше розумію, що багато чого не розумію. Це ще одне моє гірке здивування після того, як Femen спиляв хрест біля Жовтневого палацу. Це ситуація, про яку я б сказав, що її не може бути. Але вона є. Я думаю, що ми живемо в дуже дивній країні. І тут проблема не в тому, що не було люстрації, а в тому, що дійсно минуло 20 років — а це чималий термін — а громадянського суспільства в країні немає. Порушити кримінальну справу в цьому випадку неможливо, тому що комуністична партія у нас не заборонена, й на найближчих виборах вона отримає більше голосів, ніж мала раніше. Інша річ, що вона через деякий час зникне, бо підуть з цього світу люди, які є її адептами, членами. Я не знаю, що з цим робити, я розгублений. Це ненормальна, патологічна ситуація.»
Ігор Юхновський, екс-директор Українського інституту національної пам’яті каже, що це все є частиною кампанії: «Відбувається кампанія приєднання України до Росії з боку РФ. Її опрацьовано в усіх аспектах, і українська влада їй не опирається. Слідом за законом про мови, який є абсолютно абсурдним щодо можливості його повного виконання і який фактично проклав дорогу російській мові й закріпив двомовність в Україні, ми бачимо інші на перший погляд «дрібниці», як зошити із зображенням Сталіна й Леніна. Це все є частиною кампанії. Держава має звернути увагу на цю ситуацію, зокрема нею має зацікавитися СБУ. Крім національного знищення, відбувається і соціальне. Комунізм повинно бути засуджено в Україні, щодо нього має бути скликаний міжнародний трибунал, який заборонить цю течію у суспільстві взагалі.»
Руслан Забілий, український історик, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» у Львові, екс-директор Центру досліджень визвольного руху переконаний, що молоді наполегливо нав’язують радянську ідентичність. «А якби з’явилися у продажу зошити із зображенням Гітлера й Геббельса, наприклад, як тоді реагувало б суспільство? Гадаю, що реакція мала б бути однозначною. У цій ситуації із зошитами, на яких зображено Сталіна й Леніна, мова іде про те, що створюють і наполегливо нав’язують радянську ідентичність не тільки дорослому населенню України, а й молоді. На такі випадки, я вважаю, потрібно реагувати досить різко, і це насамперед має бути реакція громадськості. Такі речі ображають почуття багатьох, зокрема тих людей, які постраждали від тоталітаризму, внаслідок сталінських репресій. Той, хто надрукував і розповсюджує ці зошити, мав би задуматися над такими питаннями, адже серед учнів є правнуки розстріляних під час репресій, постраждалих від голоду… Ця проблема також лежить у морально-етичній площині. Я думаю, що батьки, які виховують своїх дітей в українських звичаях, у традиціях національної пам’яті і не забувають про те, які страждання пережив український народ, а може, навіть їхні близькі й рідні, відповідно відреагують на цю ситуацію.»
Проте Сергій Олейников, комерційний директор ПП «Компанія ТОП», ексклюзивного дистриб’ютора ТОВ «Полісвіт» (ТОВ «Альт» є партнером «Компанії «ТОП») не вважає такі обкладинки антиукраїнськими, а мораль називає відносним поняттям.
«А вас щось бентежить у цих обкладинках? Це відомі історичні особи. Хороші вони чи погані — про це люди можуть судити по-різному. Діти є основними користувачами цієї продукції: нічого поганого в тому, що вони знатимуть історію, якісь дати і діяння цих людей. Що в цьому поганого? Усередині обкладинки, на форзацах, є коментарі. Там якісь історичні дати, довідки». На запитання, чи узгоджували обкладинки з Міносвіти (згідно з ДСТУ 4736:2007 «Зошити шкільні. Загальні технічні умови», на обкладинках дозволено розміщувати ілюстровану й навчальну інформацію державною мовою за погодженням її змісту з Міносвіти України), Сергій Олейников відповів: «А в нас у країні Міністерство освіти взагалі якісь обкладинки погоджує? Технічні вимоги стосуються лише щільності, білості й інших матеріалів, але в жодному разі не обкладинки. Це ж не антиукраїнська обкладинка». На зауваження про те, що інформацію має бути розміщено державною мовою, він відповів: «Ми в Дніпропетровську, в якому регіональною визнано російську. А те, що написи виконано латиницею, — але ж чимало видавництв використовують латиницю, у нас є написи українською, англійською мовами. Ми маємо право випускати те, що випускаємо. А мораль — це взагалі поняття, скажімо, відносне. І від того, що ми виготовляємо зошити, ніхто не почувається некомфортно».
За матеріалами: День
фінансово.
Щиро дякуємо!
