Римо-катол.: 24 жовтня (довільний спомин)
Йоан із Капестрано (1386–1456) мав змогу стати багатим державним діячем Неапольського королівства, ну або загинути від рук ворогів королівства. Ні перше, ні друге йому не вдалося «всерйоз і надовго». Він став монахом. Але навіть ставши ним, продовжував займатися справами королівства Неаполь, а ще — справами діалогу зі східним християнством, а крім цього — справами захисту Європи від турецької навали.
Народившись у заможній родині, отримавши домашню освіту (батьки мали змогу утримувати вчителів), Йоан Капістран потім вивчав право в університеті Перуджі (1405-1411) і зрештою став радником короля. Незабаром був призначений одним із адміністраторів округу Перуджі; йому було всього 26 років. Однак 1415 року розпочалися воєнні дії, Капістран потрапив у полон, спробував втекти, упав і розбився, був знову посаджений у в’язницю… А там пережив не тільки глибоке навернення, а й набув містичного досвіду. До нього у в’язницю прийшов святий Франциск, переконуючи вояка і політика приєднатися до Братів Менших. Викуплений за чималі гроші, Капістран зважився виконати дану в ув’язнені обіцянку св. Францискові: свою дружину (укладений, але не реалізований родовий шлюб) відправив назад до батьків, а сам у 30 років став монахом.
Його вчителем під час студіювання філософії й теології був св. Бернардин Сієнський, який саме тоді зайнявся реформою францисканського ордену. Розпізнавши добре покликання, Бернардин незабаром по свяченнях призначив Капістрана проповідником Ордену, а відтак дав йому завдання ходити з проповіддю по всій Італії.
Слава про ревного проповідника досягла Рима, і в 1435-1436 роках, за розпорядженням папи Євгенія IV, Капістран відправився… у Неаполь, як знавець ситуації, вирішувати питання про законність успадкування неапольського трону. Після вдалої місії йому було в 1440-1442 роках доручено залагодити напруження поміж Міланом і Базилеєю. 1442 року з таким само завданням від папи він подався на Сицилію, 1437 року у Венеції розглядав справу обвинувачень проти єзуатів (не плутати з єзуїтами). Візитуючи монастирі францисканців-обсервантів у Святій Землі, схилив за цієї нагоди серця східних патріархів до Флорентійської унії.
1451 року імператор Фрідріх ІІІ вислав до папи Миколая V посольство — примиритися і попросити папу закликати християнський світ до об’єднання перед лицем мусульманської загрози. Папа ж визнав найвідповіднішою людиною для виконання такої місії саме св. Йоана Капістрана, призначивши його своїм легатом і наділивши усіма можливими повноваженнями, по інквізиторські включно. Від міста до міста, від держави до держави святий проголошував проповіді про новий хрестовий похід.
Однак Польща воювала з хрестоносцями, їй було не до турків. Чехи-гусити замкнули перед проповідником брами. І лише в Угорщині, вже частково зайнятій турками, відбулася під Бєлградом велика битва. До перемоги християнського війська Капістран долучився не тільки проповіддю і молитвою, а й безпосереднім очоленням загонів: він же колись був воїном і розумівся на воєнній справі. Провів у битвах 11 днів і ночей.
Однак після переможної битви 6 серпня 1456 року святий прожив ще заледве два місяці: зрештою, йому ж було вже майже 70 років. Повернувшись в Італію, помер. Залишив по собі чималу писемну спадщину, досі ще глибоко не вивчену.
Його щорічний спомин дозволив 1514 року папа Лев Х, призначаючи святкування в Сульмоні, а папа Григорій XV розширив це свято 1622 року на всю Церкву. Урочисту канонізацію звершив аж 1690 року папа Олександр VII. Йоан Капістран вважається засновником францисканців-обсервантів (монахів суворого уставу). Святий Йоан Павло ІІ проголосив його покровителем військових капеланів.
Зображається у францисканській коричневій рясі. Його атрибути: зірка біля голови, розп’яття, книга, монстранція в руках, прапор із хрестом, турецький тюрбан під ногами.