Погляд

Прогулянка із загадкою

10 Січня 2012, 18:56 2240 Ірина Єрмак

Фото: santatiana.files.wordpress.com

 


Зима цього року, як то кажуть, не задалася. Але ж іще святковий час, хочеться приємного…

Може, квітів?

Вгадайте, що це? Фото: Ольга Бакушинская

Хто як і де зустрічав Різдво і Новий рік, а моя подруга була в Італії. Привезла трошки цікавого, і зокрема – отакі квіти, як на фото. І так хитро питає: мовляв, а хто вгадає, що це за файні квіточки?

Розгадування загадки почалося з того, що фото привезені з Сульмони.

Це місто в італійській області Абруццо, «зеленому серці Європи». Не думаю, що всі знають назву «Сульмона», зате переконана, що як не всі, бо більшість знають ім’я Овідія. Був такий давньоримський поет. Можна не читати його «Метаморфоз» або не знати його елегій, але ім’я знане багатьом. Отже, Овідій народився саме в Сульмоні. Пам’ятник йому стоїть на центральній площі міста. Поетично й задумливо загорнувшись у тогу, поет дивиться на сучасних мешканців Сульмони, а на цоколі пам’ятника видніє напис: «Sulmo mihi patria est» – «Сульмона це моя батьківщина». Початкові літери цього рядка навіть увійшли в герб міста.

Пам'ятник Овідію, який народився у Сульмоні. Фото: Ольга Бакушинская

Відповідно, центральна вулиця міста також носить його ім’я: Corso Ovidio. На ній (зрештою, не тільки, але в центрі – завжди найбільше) можна побачити чимало отаких букетів, як на горішньому знімку. Що то за квіти – можуть ламати голови тільки ті, хто ніколи не був у Сульмоні й нічого про неї не чув. Бо це – фірмовий знак міста. Конфетті. Те, яке є «справжнім» конфетті, а не кольоровими папірцями з новорічних хлопавок.

Відомий мандрівник Генрі Воллам Мортон написав цілу книжку про Південну Італію (1969), і там, зокрема, він розповів дещо про ці солодкі шедеври. Він побував на одній із фабрик, де виготовляють отакі казкові квіти. Кожна пелюстка – це зацукрований горіх мигдалю в кольоровій глазурі. «Ці дивовижні вироби нагадують кошики зі штучними квітами, що їх за часів королеви Вікторії ставили під скляні ковпаки, зроблені у формі купола. Припускаю, що деякі люди їх їдять, хоч я сам зробив би це лише у разі нестерпного голоду. Серед найбільш реалістичних виробів – снопи пшениці й маїсу, виготовлені з мигдалю і цукерок».

Подивившись на фотознімки цих квіток, цілком погоджуєшся з мандрівником – їсти це просто шкода!

Традиція зацукрованого мигдалю як подарунка знана ще з давньоримських часів. Молодятам на весілля, а потім при народженні дитини дарували мигдаль, глазурований медом. У Сульмоні мистецтво виготовляти букети з солодких квітів сформувалося приблизно у XV столітті, й кажуть, що все почалося з монастиря св.Клари. Видно, там опинилася винятково обдарована монахиня, яка навчила співсестер виготовляти не просто цукрований мигдаль, а справжні шедеври з нього: букети квітів, грона винограду, троянди, колосся тощо. Особисто я думаю, що, побачивши в храмі або в каплиці такі прикраси, місцева знать зацікавилася, та й монастир мав нагоду поліпшити своє становище, продаючи ці вироби; а мода спалахує швидко – ось і стала Сульмона специфічним італійським центром солодкого життя.

Сьогодні тут працює шість фабрик з виготовлення художніх солодощів, а ще є Музей мистецтва і технології виготовлення цукерок. Відповідно до звичаїв, що сформувалися за цей час, квіти білого кольору дарують на весілля, причому не лише молодятам, а й на весілля срібне та золоте (білі квіти можуть бути і «срібними», проблем із глазур’ю в наші часи немає); при народженні дитини – блакитні або рожеві; на завершення навчання – червоні.

А ще про Сульмону можна пригадати, з книжки того ж таки Генрі Мортона, розповідь про катедру і дітей.

«Проходжуючись перед сніданком, я бачив хлопчиків і дівчаток у чорних костюмчиках і старших дітлахів з книжками попід пахвою, які спокійно йшли до школи. В соборі я впевнився, що звичаю заходити сюди перед заняттями для молитви діти дотримуються так само свято, як і в Аквілі. Святий покровитель Сульмони – Памфілій, про нього я не знаю нічого».

Тут я дозволю собі перебити шановного мандрівника. Святий Памфілій із Сульмони, про якого Генрі Мортон пише «знаю лиш те, що він не той знаменитий Памфілій, що з Кесареї» – не народився у цьому місці, а був тут єпископом.

Точніше, не тут, а в Корфіньйо, але єпископську столицю згодом було перенесено до Вальва-Сульмони. Життєписи цього святого, який помер 13 травня, але невідомо якого року, вельми євангельські за духом: як ото св.Йоан пише, «було це близько десятої години» – а якого дня і місяця, то ніхто не скаже. Загалом зазначається, що він був дуже добрий, милосердний до вбогих, мав дар чудотворіння, а помер десь близько 700 р.н.е. У Вальві йому 1042 року поставили храм. У Римському мартирологу св.Памфілій згадується 28 квітня. Нині в Сульмоні є кафедральний собор св.Памфілія (куди й заходив Мортон), а в крипті катедри є капличка, де зберігаються тлінні останки святого.

Монсеньйор Георг Ратцінгер, брат Папи Бенедикта XVI, відвідав Сульмону 18 квітня 2009 року і молився в катедрі св.Памфілія. Фото: ilcentro.gelocal.it

Втім, діти у книжці Генрі Мортона були такі побожні не тільки через те, що італійці. В катедрі стоїть старе єпископське крісло, про яке школярі один одному переказують щасливу прикмету: хочеш вдало скласти іспит – посиди хвильку в єпископському кріслі. Побожність приблизно така ж сама, як звичка туристів, які відвідують римський храм св.Петра, торкнутися ноги статуї (нога відшліфована до блиску, сама бачила).

Але із Сульмони походить приклад і набагато глибшої побожності. Звідси Бог покликав скромного монаха-бенедиктинця П’єтро Анджелларі, який жив у печері під Сульмоною, а потім в Абруццо, згуртував довкола себе спільноту, з якої потім виріс орден пустельників св.Дам’яна (целестинці). Жив собі й гадки не мав, що 1294 року йому запропонують стати… Папою Римським.

Діялося так. Два роки поспіль по смерті Папи Миколая IV конклав не міг визначитися з вибором наступного Єпископа Рима. Вочевидь не йшлося про те, що єпископи сильно слухали Святого Духа, та не могли розчути, що Він їм радить… Людські проблеми мучили кардиналів, які представляли різні роди і клани. Зрештою, вирішили обрати папою нікому не знаного 80-річного монаха із занюханої Сульмони. За однією версією, це був політичний компроміс; за іншою – брат П’єтро мав видіння, що Господь гнівається на такий розвал у Церкві, чутки про це видіння дійшли до «верхів», які й вирішили його самого поставити папою.

Монах П’єтро прийняв ім’я Целестина V. Він був папою від… 5 липня до 13 грудня 1294 року. Спори між родами Колонна й Орсіні, які «поставили» його папою, підштовхнули Целестина V до цілком очевидної справи: ставши Папою, він забрався до впорядкування діяльності конклаву, виробив і затвердив для нього строгі правила дій, а керування Церквою запланував передати колегії кардиналів. Розробивши такий план дій, Папа Целестин V… зрікся папського престолу, вважаючи, що виконав те, чого вимагав поточний момент. Це єдиний Папа в історії Церкви, який проголосив своє зречення.

Шкода, що його наступник Боніфацій VIII не продовжив запланованих попередником дій, а його самого «по всяк випадок» відправив під варту, побоюючись розколу. Втім, майже одразу по смерті самого Боніфація VIII папа Целестин V був 1313 року проголошений святим.

Коронація Папи Целестина V

Отакою вийшла несподівана прогулянка Сульмоною, що розпочалася зі звичайних… ні, незвичайних цукерок. Вони бо настільки красиві, що, побувавши в Сульмоні, монсеньйор Георг Ратцінгер привіз братові у Рим трохи цих чудових солодощів.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: