Із тих, хто незадоволений ІІ Ватиканським Собором, одні вважають, що втілення його рішень «зупинилося на півдорозі», а інші – що Собор перервав тяглість традиції.
У Варшаві відбулася міжнародна наукова конференція «ІІ Ватиканський Собор – через 50 років». Її провели 13 листопада Інститут політології Університету кардинала Вишинського, Центр думки Йоана Павла ІІ та фонд Єжи Туровіча.
Видатний знавець екуменічних соборів Католицької Церкви, професор Григоріанського університету в Римі Норман Танер SJ звернув увагу на кількісну різницю в проведенні Соборів. На І Ватиканському засідали 700 єпископів, а на Другому – 2,5 тисячі. То справді був всесвітній, вселенський Собор.
На думку професора Танера, якщо порівнювати ІІ Ватиканський Собор із 18-ма дотридентськими, то видно більше подібності між ними, аніж різниць. Тобто йдеться про тяглість і неперервність історичної традиції.
Директор Інституту Tertio Millennio о.Мацей Зємба ОР підкреслив, що сама ідея Соборів – стародавня, а ось перебіг Vaticanum II був намаганням втілити «старе в нових умовах». На його думку, це змінило ставлення Церкви до світу: вона вирішила вийти з «оточеної фортеці», перестати такою бути. Церква увійшла в новий простір поміж незмінністю та спробою зміни, а зайнята нею позиція aggiornamento означала уникання як постави затверділості, захисту status quo, так і «загравання» зі світом, чого дуже боялися.
За словами о.-професора Роберта Скшипчака, причиною пособорної кризи у Церкві стала «маніхейська популяризація посад». Сьогодні маємо справу з чималою кількістю людей, незадоволених Vaticanum II, відзначив доповідач. На думку одних, «Собор зробив пів-кроку», не здійснив відповідних реформ до кінця, єпископам забракло відваги, тож потрібно скликати Третій Ватиканський Собор. На думку інших, кого загалом звуть «традиціоналістами», справи геть протилежні. Обидві групи сходяться в тому, що було «перервано неперервність», причому для лефевристів це трагічне, а для прогресистів – у цьому полягає надія.
Повернення до сприйняття Собору – одна з провідних рис понтифікату Бенедикта XVI, а на думку польських теологів, для цього треба повернутися до особистості Йоана Павла ІІ. Він «своїм способом буття єпископом і папою запропонував Церкві практичну модель буття пособорним католиком».
За матеріалами: Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
