Рух, як спільне слово для біблійних читань, які прозвучали під час Святої Меси в Сикстинській капелі, виокремив у своїй проповіді Папа Франциск, який ввечері, 14 березня, очолив подячну Літургію з нагоди завершення конклаву. З ним співслужили усі кардинали-виборці.
«Коли ми подорожуємо без хреста… і коли ми визнаємо Христа без хреста, ми не є апостолами Господніми»
Повний текст проповіді
Спільним, на мою думку, для сьогоднішніх трьох читань є рух. У першому читанні – це рух подорожі; у другому читанні – це рух у будуванні Церкви; у третьому – в Євангелії – це рух визнання. Подорож, будування, визнання.
Подорож. «Доме Якова, прийдіть, ходімо разом в світлі Господнім!» (Іс 2, 5). Ось перше, що сказав Бог до Авраама: «Ходи в Моїй присутності і будь бездоганний». Подорож: наше життя – це подорож, коли ж ми зупиняємося, воно також не йде далі. Завжди подорожуйте у присутності Господа, у світлі Господа, шукаючи того бездоганного життя, до якого у Своїй обітниці Бог покликав Авраама.
Будування. Будування Церкви. Йдеться про камені: камені мають узгодженість, але це живі камені, камені помазані Святим Духом. Будується Церква, Наречена Христа, на наріжному камені, Яким є Сам Господь. Будування є ще однією формою руху нашого життя.
І по-третє – визнання. Можемо подорожувати скільки лише забажаємо, можемо будувати чимало речей, але якщо не визнаємо Ісуса Христа, все намарно. Ми станемо свого роду благодійною громадською організацією, але не Церквою, не Христовою Нареченою. Коли ми не подорожуємо – ми зупиняємось. Коли ми не будуємо на камінню, що відбувається? Все руйнується, втрачає свою узгодженість, неначе замки із піску, що діти будують на пляжі. Коли ми не визнаємо Ісуса Христа, хочу тут нагадати слова Леона Блуа: «Той, хто не молиться Господу, молиться дияволові». Коли ми не визнаємо Ісуса Христа, ми сповідуємо земну суєту диявола, демонську суєту.
Подорож, будування, визнання. Та це не є настільки легко, тому що і в подорожі, і в будуванні, і в сповідуванні є свої труднощі, є рухи протилежні нашій подорожі, оті рухи, які затягують нас назад.
Сьогоднішнє Євангеліє продовжується важливим моментом. Той самий Петро, що визнав Ісуса Христа, каже до Нього: Ти є Христос, Син Бога Живого. Я буду слідувати за Тобою, але давай не будемо говорити про хрест. Він не має до цього нічого спільного. Я послідую за Тобою в інших напрямках, але не за хрестом. Коли подорожуємо без хреста, коли будуємо без хреста, і коли сповідуємо Христа без хреста, ми не є апостолами Господніми, а належимо світові, і залишаємось єпископами, священиками, папами, але не апостолами Господніми.
Бажаю для всіх нас, після цих благодатних днів, мати мужність, саме мужність, простувати у Божій присутності із хрестом Господнім; будувати Церкву на Крові Господній, яка була пролита на хресті; і визнавати єдину існуючу славу: Христа розіп’ятого. І таким чином Церква буде простувати вперед.
Це моє побажання усім нам, щоб Святий Дух, молитвами Нашої Владичиці, Нашої Матері, дарував нам благодать подорожі, будування, визнання Ісуса Христа розіп’ятого. Амінь.
фінансово.
Щиро дякуємо!
