Ординарій Київсько-Житомирської дієцезії єпископ Віталій Кривицький ділиться порадами, як пережити Пасху під час війни, як знайти надію і що робити тим, хто не зміг повноцінно пройти Великий піст.
Великдень: свято віри чи кулінарний ритуал?
Якщо дехто сприймає Пасху лише як кулінарне свято, то можна сміливо сказати: вона не на часі. Якщо для людини це лише фольклор — тоді справді постає питання доречності святкування. Можливо хтось, хто сьогодні захищає державу або допомагає захисникам, може сказати, що святкувати не на часі.
Але якщо дивитися на Пасху як на свято перемоги над гріхом і смертю, то саме для людей, які занурені у війну, вона є вкрай необхідною.
Я прошу кожного відійти від суто культурного, фольклорного, кулінарного сприйняття свята і зануритися в таємницю перемоги Господа. Важливо, щоб після цього свята ми стали іншими — більше зануреними у Божі справи. Саме на цьому прошу зосередити увагу.
Не може зрозуміти Пасху той, хто раз прийде на Літургію, посвятить паску і повернеться до старого життя. Це свято має провести нас через певну внутрішню смерть — для гріха і всього, що не є Боже.
Я бажаю кожному відчути в собі цю смерть, щоб усе, що не є Боже, відійшло з нашого життя. Не лише на час свят, а назавжди. І це можливо у вірі.
Закликаю, щоб у цей час кожен — незалежно від того, де він є: вдома, на лінії фронту, допомагаючи військовим чи лікуючи поранених і не маючи змоги навіть на хвилину відірватися, — відчув, що Господь поруч. Він поруч у найскладніших ситуаціях.
Окупація, страх і очікування: чим ми схожі на сучасників Ісуса
Прошу, щоб, роздумуючи над Божим Словом у цей час, ми намагалися читати слова, сказані в оточенні Ісуса дві тисячі років тому, як звернені до нас — людей, які живуть у 2026 році.
Тоді ситуація також була складною. Це була окупація, яка мала перейти у ще важчу фазу. Люди боялися. Вони не знали, яким буде завтрашній день. Жили в напруженні.
Від Ісуса чекали свого — за власними сценаріями. Але були ті, хто довірився Богові, щоб Він провадив. І саме вони мали можливість зустрітися з Христом і пізнавати Його по-новому.
І важливо підкреслити: це був не весь ізраїльський народ. Але ті, хто довірився, зустріли Живого Бога — не як частину традиції чи культури.
Піст не вдався — Пасхи не буде?
Людям, які не переживали Великого посту, буде складніше пережити Пасху. Але ми не маємо права виключати таку можливість.
Проте людина має пережити в собі смерть, щоб пережити воскресіння. Тобто за один день відмовитися від усього, що не є Боже, і повністю зануритися в Богові.
Для тих, хто не пройшов посту, це буде складніше. Але Божу дію не можна обмежувати.
У Йоана Золотоустого є великоднє слово, в якому він наголошує: до свята мають увійти і ті, хто довго змагався, і ті, хто недовго, і ті, хто прийшов лише сьогодні. Він закликав, щоб ніхто не втрачав надії.
Чому важлива надія
Ми знаємо, що надія — це віра в дії. Віра приймає те, чого не бачать очі. А надія — це конкретні кроки, які ми робимо, щоб те, у що віримо, стало реальністю.
Надія є даром, який дається і розвивається, як і кожен інший дар.
Великий піст був для нас часом духовного буріння, складних запитань і навернень. Натомість Пасха — це час споглядання, коли ми дозволяємо Богові ввести нас у таємницю страстей, смерті і воскресіння Христа.
Це не час для суперечок чи дискусій. Це час для занурення в таємницю.
Як Христос просив, щоб Його оминула чаша, але виконав волю Отця, так і учні — перебуваючи в темряві, страху і невизначеності — відкривалися на зустріч із Ним. Він приходив і відходив, коли хотів.
Так само і ми маємо довіритися Богові, щоб сталося не за нашими сценаріями, а за Його волею.
Надія — це віра в дії. Це віра в те, що Отець Небесний виявив нам велике милосердя: послав Свого Сина, щоб Він народився, страждав, помер і воскрес за нас.
Це час переміни — щоб ставати подібними до Ісуса Христа. Пасха допомагає нам у цьому.
Пасха приходить незалежно від обставин і сторінок історії. Вона завжди запрошує нас зупинитися, відкласти зайве і зануритися в глибину.
Це час побачити Господа, який поруч із нами. Який веде нас Хресною дорогою, дає сили для малих воскресінь і веде до того великого Воскресіння — до життя.
Читайте також поради єпископа Павла Гончарука:
«Не вийшло, Господи»: як радіти Воскресінню, якщо змарнував піст
фінансово.
Щиро дякуємо!
