Як сталось так, що хімік-лаборант, шанувальник футболу і танго став священиком і таким чином розпочав шлях, який в результаті привів його на Престол Св. Петра? Його життя на завжди змінив один день…
Хорхе Маріо було 17 років і разом з друзями він збирався на прогулянку. Це було 21 вересня 1953 року. В південній частині півкулі цей період – початок весни і традиційний «день прогулянок». Однак спершу, як побожний хлопець, якого добре виховала бабуся, на хвильку зайшов до своєї парафіяльної церкви Св. Йосифа в районі Флорес, що на алеї Рівадавія 6900. Він побачив, що у сповідальниці сидить священик, якого він раніше ніколи не бачив. Хорхе відчув якийсь стимул і, сам не розуміючи чому, почав сповідатись.
«Під час сповіді відбувалось щось дивне, що я не міг контролювати, наче хтось вдарив мене, коли в мене були опущені руки. Раптом я усвідомив, що Бог чекає на мене, що він увесь час чекав мене з любов’ю і розумінням. Коли я вийшов з храму, то вже знав, що хочу стати священиком. В цей день я вже не пішов на прогулянку. І хоча я закінчив школу, потім працював в лабораторії, а до семінарії поступив лише через 4 роки, від того моменту я знав, що маю стати священиком, – розповідає він. – Тоді я також зрозумів, що Бог завжди є першим. Хтось може Його шукати, але власне Бог завжди перший шукає цю людину. Хтось може вийти Йому на зустріч, але власне Бог перший виходить на цю зустріч. Пророку Єремії Бог сказав, що є мигдальною галузкою. А мигдаль – це перша рослина, яка розквітає весною. Бог завжди любить перший. Тоді мене також вразила велика любов, з якою Бог вийшов мені на зустріч».
Голос Бога 17-літній Хорхе Маріо відчув настільки сильно, що він назнаменував усю його подальшу душпастирську працю. Через багато років, коли він став єпископом, своїм гаслом вибрав цитату з листа Св. Беди Преподобного, монаха-бенедиктинця, котрий жив на зламі VII i VIII століть. Ця цитата описує як Ісус покликав апостола Матея таким чином, що нагадала єпископу Бергольйо момент його власного покликання: «Miserando atque eligendo» (Поглянув з милосердям і вибрав). «Власне так було зі мною тоді, в моїй парафіяльній церкві в районі Флорес. Бог подивився на мене з милосердям і вибрав мене. Зараз це – моє душпастирське гасло. Власне так я хочу поводитись з людьми, наслідуючи Господа. Хочу дивитись на них з милосердям, наче вибираю їх для Нього. «Бог просить тебе лише, щоб ти дозволив Йому любити тебе, щоб ти не відкинув цієї любові», – це я відчув під час тієї сповіді і це хочу передавати людям», – розповідає кардинал Бергольйо у книжці «Єзуїт».
Той священик, отець Дуарте, досі залишається у подячних молитвах Папи. А під час інавгурації понтифікату дійшло до цікавого співпадіння, яке ознаменувало духовне життя Франциска. Його парафіяльна церква носила назву Сан Хосе, тобто Св. Йосифа. Там 17-річний Хорхе Маріо Бергольйо відчув голос Бога, що кликав його. Літургія інавгурації понтифікату відбулася майже через 60 років, також на початку весни, але в північні півкулі, тобто в березні. А саме 19 березня, в урочистість Св. Йосифа, покровителя його першої парафіяльної церкви. Новий Папа значну частину своєї проповіді присвятив опікуну Марії і Ісуса. Мабуть, думками він сягав того першого дня весни 60 років тому.
Найважливіша людина в житті
Сьогодні Папа Франциск з перспективи багатьох років оцінює, що найважливішою особою не лише в молодості, але у всьому його житті була бабуся Роза. Власне вона, традиційна і побожна пані родом з північної Італії, найбільшою мірою формувала його особистість і побожність.
Він і досі з ніжністю згадує ті поради, які вона йому давала і те, що вона завжди його підтримувала. «Я ніколи не забуду як вона відреагувала на моє рішення вступити до духовної семінарії. Вона сказала: «Якщо Бог тебе кличе, то благословить це. Але прошу тебе, ніколи не забувай, що двері дому для тебе завжди відкриті, і ніхто тобі не докорятиме, якщо вирішиш повернутись назад». Ці слова не лише додали мені заохоти – я завжди згадую їх, коли до мене приходить хтось, хто має прийняти важливе рішення в житті і чекає від мене поради. Я стараюсь підійти до того так, як це зробила тоді моя бабуся. Це була для мене добра наука», – визнає Папа.
У своєму бревіарії, який завжди носить з собою, він досі зберігає листи, які до нього писала бабуся. «Особливо цінним є лист від 1967 року, котрий вона написала наполовину італійською, а наполовину іспанською мовою. Вона підготувала його з нагоди моїх священичих свячень за два роки до того, бо переживала, що може не дожити до того дня. Вона заповідала, щоб цей лист мені передали разом з подарунком, який вона також приготувала заздалегідь».
«Вона щасливо дожила до того моменту і змогла особисто вручити мені і лист, і подарунок», – розповідає Папа, витягаючи з бревіарія пожовтілий листок, і зворушливо зачитує: «В цей прекрасний день, коли у своїх посвячених руках можеш тримати Христа Спасителя, і коли перед тобою відкривається широкий шлях до найглибшого апостольства, даю тобі цей скромний подарунок, який має дуже малу матеріальну вартість, але дуже велику духовну цінність».
В іншому місці бревіарію Папа Франциск зберігає інший папірець – заповіт бабусі. Авторам книжки «Єзуїт» він зачитав його фрагмент: «Щоб мої внуки, котрим я віддала все найкраще, що мала у своєму серці, жили довго і щасливо. Але якщо одного дня біль, хвороба чи втрата коханої людини введе їх у відчай, нехай пам’ятають, що одне зітхання в бік дарохранильниці, де перебуває найбільший і найдостойніший Мученик, і єдиний погляд на Марію біля підніжжя хреста, приведуть до того, що на них виллється крапля бальзаму, який лікує найглибші і найболючіші рани».
фінансово.
Щиро дякуємо!
