Анонси видань

Ми повинні мати сміливість стати собою!

13 Травня 2013, 17:59 2522
Дівчина

Погано поставлені запитання

Після публікації книжки Батьки і діти мене поча­ли запрошувати на конференції чи семінари, де неод­мінно запитували, як слід виховувати дітей або ж як стати добрими батьками.

І майже завжди це мене приголомшувало, у відпо­відь — я мовчав.

Часом я справді вважаю себе дивною людиною, не­звичайною. Знаю, що мої колеги психологи ніколи б не промовчали, навіть на мить.

Але я не знаю, що відповідати, коли мене щось по­дібне запитують.

Чи, радше, знаю занадто добре.      

Тому я хотів би мати змогу поводитися як східні мудреці, які, замість відповіді, воліють деколи промов­чати. Я хотів би сказати, що ці запитання некорек­тні. Запитання, які не заслуговують на відповідь, які передбачають часткову, якщо не фальшиву відповідь. Такими ж несправжніми, на жаль, є багато наших інтелектуалів. Здебільшого тих, які самі себе такими вважають.

Для мене, як уже добре знають ті, хто віддавна ці­кавиться моїми книжками, не існує ярликів, ролей, жанрів, а є лише особи.

Наш час наполягає на розмові про батьків і дітей, про татів і мам, але я, натомість, наполегливо про­довжую говорити про осіб: про жінок і чоловіків.

Пригадаймо символ, який знаходимо у Святому Письмі: якщо дерево є добрим, воно приносить добрі плоди; якщо ж дерево є злим, злими є і його плоди. Отож, якщо ти є добрим чоловіком, то будеш і добрим батьком.

Якщо ти є доброю жінкою, то будеш і доброю матір'ю.

І не існує одних відповідей для батьків, а інших для матерів, є відповіді, що стосуються всього людства.

Коли я дивлюся в очі тих, хто ставить неадекват­ні запитання, чи запитання, що передбачають зовсім іншу відповідь, мені стає сумно.

Втративши відчуття правди, куди зайде це людство?

Остання новина

Цього року я не полетів у Латинську Америку. Захотів якнайглибше, якнайінтенсивніше пережи­ти європейське щоденне життя.

І, одного вечора, я зустрів менеджера.

Нічого не стається випадково.

Це була новорічна ніч.

Нас запросили у той самий дім зустрічати Но­вий рік. Незадовго до півночі виникла потреба переставити деякі авта, аби звільнити місце для новоприбулих. Я сидів у самому кутку стола і на мене чекало нелегке завдання вибратися звідти. Саме тоді один чоловік, років сорока, люб'язно запропонував допомогти мені перемістити маши­ну. Менш ніж через десять хвилин він увійшов схвильований і повідомив, що під час виконання маневру він зачепив в'їзні ворота і розбив задню фару мого авта. Чоловік був дуже засмучений і ви­звався компенсувати мені шкоду…

У відповідь на його замішання я усміхнувся. Взагалі-то, я сам повинен був це зробити. «Жод­них проблем, — відповів я. — Забудьте і більше не думайте про це. Краще відсвяткуймо нашу зу­стріч».

Так ми познайомилися.

Тепер я — консультант на підприємстві, яким він керує.

На підприємстві

Уже кілька місяців кожного тижня я їжджу на підприємство.

Це нове завдання я міг би виконувати навіть і вдома, але мені було важливо глибше пізнати се­редовище підприємства та осіб, які там працюють. Ми часто забуваємо, що на роботі деколи прово­димо більше часу, ніж удома.

Завдяки цій людині, з якою познайомився на Новий рік, я відчуваю, що увійшов у новий вимір, який мене інтелектуально сильно освіжає, щоден­но стимулює мою креативність, аби шукати нові рішення з метою мотивувати персонал і керувати ним, креативність, яка вже в перші місяці значно покращила психологічну атмосферу менеджмен­ту, за яким я наглядаю.

Усі почувають себе дещо досконалішими.

З користю для себе і з користю для всіх тих, що живуть біля них. Як на підприємстві, так і в родинах.

Я змусив їх навчитися бути головною дійовою особою себе самих.

Справжніми лідерами.

Зі зниженим рівнем особистих неврозів.

Здоровими. Духовно.

З незвичним, неординарним поглядом на владу приймати рішення, яку вони мають.

Стосовно цього у мене є мрія: створити мене­джерський склад іншого ґатунку, який зміг би від­найти у духовних цінностях справжній сенс їхньої місії. Довести, як я це зробив стосовно психології, що й на підприємстві також можна і треба гово­рити та діяти в ім'я етики, духовности.

Особа, хвора духовно, не може бути справжнім лідером.

З іншого боку, у кожній сфері життя, такого життя, як воно організоване тепер у західному суспільстві, від праці до вільного часу, вдома, в ро­динах, у школах — всюди, я відчував завжди те саме: це людство є хворе.

Чи то йдеться про священика, чи менеджера, домогосподарку чи про студента — проблема од­накова: ти стоїш перед лицем людської природи, яку має кожна особа.

Перед лицем її особистости.

Це не є питанням розумових здібностей.

Це теж не є питанням культури.

А серця.

Душі.

Дорога душі

Можливо, внаслідок того, що історичний період, коли я живу, стає щораз заплутанішим, щораз по- верховішим; можливо, тому, що у наш час голов­ним імперативом стало — роби те, що забажаєш; а можливо, тому, що все є дозволено, все є закон­но і все є виправдано, я щораз більше почуваюся самотнім і щораз менше зрозумілим для інших.

Можливо, тому, що я оточений індивідуумами, які постійно переймаються зовнішніми, значною мірою другорядними справами, уніфікованими і втисненими в рамки тих моделей, що настирливо пропагує телебачення, радіо; які насамперед дба­ють про власний імідж, про враження, яке вони справляють, про зовнішність, — відчуваю, що сьо­годні я повинен ще більше, ніж до цього, засвідчу­вати своїми творами, відповідного змісту, необхід­ність бути здоровими, гармонійними, врівноваже­ними, як фізично, так і психічно.

Духовно.

Уже настав час — я не припиняю це стверджува­ти у своїх книжках вже близько двадцяти років — поєднати серце з розумом, поставити духовність провідником фізичного і психічного виміру нашої особистости.

Уже час стати справжніми, реальними головни­ми дійовими особами наших особистих історій.

У вас виникло бажання закрити книжку?

Вважаєте, що психологічно-духовне бачення особи не є модним?

Що воно є синонімом наївности, дурости?

Як же ви помиляєтесь!

Я, власне, вважаю, що все якраз навпаки.

Стикаючись з різноманітними культурами, по­дорожуючи світом, викладаючи в іноземних уні­верситетах, завжди з подивом спостерігаю за своїми сучасниками, які, опинившись віч-на-віч перед прогресуючими і щораз глибшими соціяль- ними і культурними кризами, перед наростаючи­ми хвилями насильства, порожнечі, вдаються до рецептів, до панацей, продиктованих так званими спеціалістами — психологами, соціологами, еконо­містами, — так, неначе ці модерні володарі фраг­ментарного, бідного, відчуженого знання могли б забезпечити їх інструментами, які допомогли б їм дати собі раду з життям.

З його простотою та істотністю.

З його багатством та розмаїттям.

Шлях, який треба пройти, є ближче, ніж ми думаємо.

Він завжди пролягає там само.

Я повторюю це вже багато років.

Він пролягає у серці людини, цілого людства.

У його душі.

У свободі бути гуманним, бути великим чи убо­гим, наповненим чи порожнім, спокійним чи без­утішним.

Дорогий читачу, що віддано, вже багато років, читаєш мої твори, саме зараз є властивий момент засвідчити нашу інакшість перед лицем щораз егоїстичнішого, щораз жорстокішого суспільства, яке, уявіть собі, стає щораз убогішим духовно. Морально.

У таких суспільствах і культурах, у яких ми жи­вемо, я переконаний, можна і треба змінюватися перш за все в особистісному вимірі.

І єдине вирішення — це відкриття духовних цінностей, прописаних у кожному нашому вчин – ку, у кожному нашому жесті: вже у своїй першій книзі, Бути щасливими, я говорив про виховання; у книзі Батьки і діти, що вийшла аж через оди­надцять років після першої, я знову ж таки ставлю на центральне місце особисту свідомість батьків, дорослих, як засіб проти тривог, які сповнюють наші дні і ночі.

 

Обумовлення

Один час вважалося, що людська поведінка то­тально обумовлена генетикою, біологічною спадко­вістю, отриманою від батьків, але зараз ми знаємо, що ці обумовлення є лише частковими. Частко­вою є також, хоч і дуже потужною, обумовленість, спричинена культурним вихованням того історич­ного періоду, в який ми живемо.

Відомо, що ще якихось сорок років тому у пуб­лічних місцях — у храмах, у школах, чоловіки і жінки, хлопці і дівчата, стояли окремо; дітям на­лежало бавитися в різні ігри: для дівчаток були передбачені ігри з ляльками, наслідування мами на кухні; хлопці ж бавилися в ковбоїв, гралися з машинками.

Таким чином, що стосується соціокультурних очікувань, у дівчаток плекали лагідну поведінку, сприйнятливу, терплячу стосовно хлопчиків, тоді як останні почувалися до обов'язку захищати дів­чаток, показувати себе сильними, здатними досяг­ти політичного, економічного і соціяльного успіху.

Видається, що на Заході сьогодні все змінилося.

Жінки вчаться і працюють не менше за чолові­ків, вміють забезпечити себе економічно, соціаль­но, вже не існує в цій сфері статевих відміннос­тей. Отож, динаміка, емоційні, афективні пережи­вання змінилися.

Вони стали новими.

Здебільшого невідомими.

Які ще потрібно будувати.

Внутрішня порожнеча і конформізм

Внутрішня порожнеча і конформізм у поведін­ці видаються мені найпомітнішими характерис­тиками, які вирізняють сьогоднішню людину.

Я щораз частіше зустрічаю людей, стосовно яких відчуваю — і вони мені у цьому зізнаються, — що вони є внутрішньо спустошені, впадають у де­пресію, безсилля, знеохочення.

Вони втратили бажання жити.

У щораз агресивнішому, немилосерднішому, щораз індивідуалістичнішому, брутальному сус­пільстві, де кожен зокрема повинен боротися, по­винен постійно змагатися, надмір негативного стресу невідворотно спричинює у людини відчут­тя втоми, внутрішньої порожнечі.

З іншого боку, та сама особа, до краю знеохоче­на, позбавлена життєвого заряду, більше не може опиратися постійному, тотальному тиску мас-медія і його рекламних месиджів, які спонукають до щораз глибшої психічної самоізоляції, до догляду за тілом та за собою, до покупки певних продук­тів і їх споживання. Кримінальні новини розпо­відають про юнаків, які вбивають, щоб заволодіти модним телефоном, про дівчат, які продають своє тіло заради фірмового годинника.

Внутрішня порожнеча підштовхує до самоіден- тифікації з банальним конформізмом. Я є кимсь тією мірою, якою одягаюся так, як інші, як певна група, тією мірою, якою володію культовими, мод­ними речами.

Якщо ми проживатимемо наш день, яким би він не був, у Божому натхненні, то Його любов і Його сила врятують нас і оздоровлять нас.

Ми не покликані до того, щоб бути досконали­ми, але щоб зростати.

 

Справжнє джерело духовної енергії

Бог перебуває всередині нас.

Постійно.

Ще до того, як ми народилися.

Аби це відчути, ми повинні радикально змінити наше серце, наш менталітет, аби Святий Дух зміг вільно діяти у нашій особистості. Якщо б ми відно­вилися внутрішньо, духовно, аж так, щоб довіри­тися Святому Духові, тоді ми зможемо назавжди покинути наші тривоги, наші хвилювання, ті час­тини нашої особистости, які ще не розвинулися, які ще залишаються хворими. Ніхто з нас не може уникнути духовної хвороби, гріха, але Ісус помер за наші гріхи.

Отож, дорогі читачі, прийшов момент змінити­ся, звільнитися від страху помилитися!

Господь підтримує нас і допомагає нам зростати у кожному аспекті нашої особистости.

Якщо лише ми цього бажаємо.

Ми залишимося недосконалими, але Дух Свя­тий є всередині нас, у кожному з нас, і потроху нас змінює.

Він оздоровлює нас.

Крок за кроком, як Святий Дух провадить нас до повноти, любов перемагає страх, надмірна агре­сивність стає життєвою силою, надмірна слабкість стає смиренням.

Однак ми повинні враховувати також ще один аспект особистого зростання, якого не маємо пра­ва форсувати.

Необхідна терпеливість.

Стосовно нас самих і стосовно інших.

Кожен у Божому плані зростає згідно зі своїм власним ритмом. І ми повинні продовжувати шлях. Тільки тоді Святий Дух далі супроводжувати нас і діяти в нас.

Але, якщо ми будемо опиратися, якщо не пус­тимося в дорогу, тоді Бог нічого не зможе зроби­ти, з поваги до нашої свободи волі. Чим упертіши- ми ми будемо, тим більше Бог нас випробовувати­ме, та врешті-решт, якщо хочемо вічного життя, ми будемо змушені здатися.

Ми побачили, що ні надмірна агресивність, ні надмірна слабкість не дають нам можливости від­датися Богові.

Ми, християни, не прийшли на цю землю для того, аби отримувати визнання від інших, аби їм подобатися, і ще менше для того, аби контролю­вати інших, маніпулювати ними, домінувати над ними і експлуатувати їх, а натомість, щоб пряму­вати за нашим духовним осередком — Богом, який перебуває в нас.

Ми повинні мати сміливість стати собою!

Християнин, який перебуває на шляху зростан­ня, має силу і гідність лише завдяки факту свого існування.

Він користується власними талантами.

Власними харизмами.

Духовна сила, яку ми відчуваємо всередині себе, дозволяє нам активно діяти і ставати тими, хто здійснює, разом з Богом, наші мрії.

Перебуваючи у контакті зі Святим Духом, ми не принижуємо себе, ані, навпаки, не нападаємо на інших. А беремо на себе обов'язок покращува­ти самих себе і навколишній світ.

Перешкоди, у цьому вимірі, стають виклика­ми, а виклики перетворюються у нагоди до зрос­тання.

Таким чином ми виправдаємо нашу земну місію.

Визнаймо, отже, наші слабкості, відмовмося від претензій на буття досконалими і дозвольмо ін­шим, самому Богові, благословити нас їхньою до­помогою, їхньою любов'ю.

Мати здорову особистість

Уривок взято з книжки Валеріо Альбісетті «Мати здорову особистість»

Рік видання: 2013
Формат: 130х200
Палітурка: м'яка
Кількість сторінок: 80

Якби ви знали, яке це благо – почуватися самим собою, яке це благо – нездатність судити, бути ревнивим чи заздрісним стосовно інших. Радість, яку неможливо описати. Вам житиметься легко, так, ніби невидимі тягарі, які ви, навіть не знаючи цього, раніше носили, тепер зникнуть назавжди. Щезнуть без сліду. Ви тепер відчуєте, скільки енергії буде у вашому розпорядженні. Безмірно. Невичерпно. І скільки мудрості на додачу.

Валеріо Альбісетті – один із найвідоміших сучасних психоаналітиків, університетський професор, престижний консультант керівників підприємств та учасник міжнародних конференцій, автор численних книжок психологічно-духовного спрямування, справжніх бестселерів, перекладених на багато мов світу.

Де придбати:

1. Скориставшись послугою «Книга-поштою»: а/с 808,м. Львів, 79008;
2. За допомогою електронної пошти: bookshop@svichado.com;
3. На сайті «Свічадо».
4. За телефоном (067) 37-00-452, (032) 244-57-44;
5. У крамницях «Свічадо»: м. Львів, вул. Лисенка, 2; м. Київ, вул. Покровська, 6, ст.м. «Контрактова площа». Запитуйте також у парафіяльних крамницях.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Збір на існування CREDO
Зібрано Залишилося зібрати
11278грн
67817грн
Потрібно зібрати
79095грн
Залишилося
9днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: