Бог – Архітектор Всесвіту. Малюнок на фронтиспісі
французького кодексу середини ХІІІ ст.
У відповідь на заяву «фізика і релігія несумісні» я провів деякі пошуки.
Серед тих, на чию честь названо одиниці SI (Le Système International d'Unités, сучасний аналог єдиної метричної системи), духовенства я не знайшов. Алессандро Вольта (вольт – різновид потенціалів) був звичайний мирянин-католик, який «регулярно ходив до церкви». Блез Паскаль (паскаль, одиниця вимірювання тиску) був релігійний філософ, який хоч і ходив по межі янсеністської єресі, однак від атеїзму був дуже й дуже далекий. Сюди також можна за бажання додати Ісаака Ньютона (ньютон, сила) і Майкла Фарадея (фарад, електрична ємність) – англійських протестантів, людей також вельми релігійних.
Винахідник динамо-машини і електромотору Аньош Іштван Єдлік (1800-1895) був монахом-бенедиктинцем. Своє відкриття – того часу не опубліковане – він зробив незалежно від Ендрю Гордона (1712-1751), також бенедиктинця, який побудував перший діючий електростатичний двигун.
Дослідник атмосферної електрики, популяризатор громовідводу Джузеппе Тоальдо (1719-1797) був дієцезіальний священик, а практичну конструкцію заземленого громовідводу запропонував Прокоп Дівіш (1698-1765), член ордену регулярних каноніків-премонстрантів. Тоальдо сперечався з французьким священиком, професором експериментальної фізики Жаном-Антуаном Нолле (1700-1770), який показав, що електричний струм поширюється миттєво. Експеримент виглядав так: абат Нолле поставив двісті монахів у коло діаметром близько півтора кілометри, з’єднав їх залізним дротом, після чого розрядив у цей живий ланцюг цілу батарею лейденських банок, і з задоволенням відзначив, що всі монахи зреагували на удар струмом в одну й ту саму мить. Що сказали з цього приводу монахи – про це історія мовчить… Той самий Нолле уперше спостерігав 1748 року явище осмосу – односторонньої дифузії – у природних мембранах.
Про висвячення Миколая Коперніка достовірних відомостей немає – знаємо лише, що він був каноніком дієцезії Вармія; але факт, що священиком був його перший біограф і популяризатор Ян Брожек (1585-1652), видатний польський математик XVII століття.
Якщо взяти закон Бойля-Маріотта («за постійної температури і маси ідеального газу добуток його тиску та об’єму постійний»), то, на мою думку, поборники строгого атеїзму в науці повинні відмовитися від його вивчення, адже Роберт Бойль (1627-1691) був англо-ірландським богословом, а Едм Маріотт (1620-1684), який незалежно від Бойля зробив те саме відкриття, – був не тільки засновником паризької Академії наук, а й кюре в одному бургундському містечку.
Кліриків і просто людей віруючих, які зробили неоціненний внесок у природничі науки – й не тільки у Середньовіччі, – можна перераховувати дуже довго. І це я ще (спеціально) не став писати ні про одного єзуїта, за того, що саме в Товаристві Ісуса сформувалася потужна природничо-наукова школа (майже 40 кратерів на Місяці названо на честь учених-єзуїтів). Знаменитий Вільям Оккам був францисканець. Батько квантової фізики Макс Планк мав свої релігійні погляди, але вже точно не був атеїстом…
Релігія і наука цілком сумісні – набагато краще, ніж наука і глупота (або релігія і глупота). Скажу одразу, я не вважаю атеїзм ознакою великого розуму, але вважаю, що віруючі й атеїсти цілком спроможні не лише співіснувати в одному середовищі, але і вступати в дискусії та доводити один одному свою правоту. Але для цього атеїсти – як ті, що винесли цей тягар із радянського минулого, так і новітні, західного розливу, – повинні в принципі погодитися на таку дискусію, а не репетувати «віруни хочуть усе заполонити» і намагатися заборонити й викорінити будь-яку релігійну думку на своїй території.
За публікацією: Олег-Михаїл Мартинов, hithlin.livejournal.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
