У суботу 23 серпня 2025 року, напередодні Дня Незалежності України і в День Державного прапора, у кам’янець-подільській катедрі свв.Петра і Павла відбувся інгрес (урочистий вхід) єпископа Едуарда Кави, новопризначеного ординарія Кам’янець-Подільської дієцезії.
Відповідно до Апостольського листа, єпископ Едуард уже прийняв подільську дієцезію під своє пастирство — 21 серпня, в четвер. А на суботу було призначено день його «представлення Церкві». В чималенькій катедрі, яка досі ще не була замалою для святкувань, таки забракло місця, і чимало вірних залишилися назовні. Добре, що єпископ Леон Дубравський, як вони обоє з новим ординарієм напівжартома відзначили під час урочистості, «був відповідальним за погоду» — бо на цей тиждень обіцяли дощі, але єпископ Леон «розібрався». Ті, хто залишився у дворі катедри, не були осторонь свята, а відтак і таїнств. Сповідальниці-клячники стояли аж по самі ворота на храмову територію.
Перед дверима собору нового ординарія зустрічали каноніки Капітули катедрального собору святих Петра і Павла.
Перед початком урочистості відбулась процесія, в якій було внесено реліквію крові св.Йоана Павла ІІ (її тримає єпископ Радослав Змітрович). Реліквію подарував новому ординарію Подільської Церкви кардинал Станіслав Дзівіш, який прислав єпископу Каві вітального листа. Реліквія зберігається в каплиці Пресвятих Дарів у катедрі свв.Петра і Павла.
Трохи статистики
Для скликаної на святкування Церкви було заготовлено 1500 комунікантів. Навіть попри те, що в певний момент священники почали уділяти Причастя половинками гостій, не всі змогли причаститися під час Святої Меси. По її завершенні ще було окреме запрошення до Причастя для тих, кому його забракло на урочистості.
Якщо писати перелік усіх, кого канцлер дієцезії о.Павло Басистий називав перед початком Меси, то буде задовго. Список запрошених гостей (тільки тих, хто зміг приїхати) лунав 11 хвилин. Вітання, прислані на свято від тих, хто не зміг прибути особисто, звучали ще 16 хвилин. Подяки після Меси тривали 1 годину 10 хвилин. У пресвітерії, який «розрісся» майже на половину катедри, були священники та єпископи РКЦ, УГКЦ, ПЦУ, а також Мукачівської греко-католицької єпархії sui iuris. Було багато представників цивільної влади з Хмельниччини та Вінниччини. Єпископи, священники і черниці з’їхалися з майже всієї України, а також із Польщі, Угорщини, Італії, Казахстану. На давній жарт-запитання «скільки є жіночих чернечих орденів» можна було шукати відповіді, спостерігаючи за численними різнокольоровими габітами сестер, що заходили до храму. (А ще є безгабітові!) Звісно, в числі найпочесніших гостей була родина єпископа Едуарда і чималенька репрезентація його рідної парафії з Мостисьок на Львівщині.
В урочистості співслужили 22 єпископи і 260 священників. 10-15 душпастирів продовжували сповідати під час Меси.
«Божа щедрість для дієцезії»
До початку свята єпископ Кава обіймався з гостями у дворі храму. Особливо гаряче — з францисканцями. На прохання CREDO поставлення нового ординарія в Кам’янці прокоментував брат Сергій Воронюк, францисканець-капуцин.
— Тепер у цьому вже більше радості, ніж смутку, бо коли ми тільки дізналися про це призначення, то — і жарт, і не жарт, але шкода, що такий єпископ виїхав зі Львова. А тепер ми радіємо, що він буде правлячим єпископом, що Кам’янець-Подільська дієцезія збагатилася таким батьком. Я певен, що його жвавість, молодість, його вслуханість у Боже Слово також сприятиме.
Колись [попередній Нунцій] Клаудіо Ґуджеротті напівжартом сказав, що Кам’янець-Подільська — це «єдина справжня дієцезія» в Україні». Зрештою, тут постали чотири нові згромадження! В Городку, в Красилові, біля Сатанова… Сестри, яких заснував о.Станіслав Козьол, пустельники — о.В’ячеслав Клембовський, у Писарівці відновлюється Товариство Святого Духа… Думаю, свіжість і новизна цієї дієцезії зустрінуться з відкритістю єпископа на Святого Духа, і це буде дуже Божа справа.
Сприймаю це призначення як прояв Божої щедрості й милосердя: у Львівській архідієцезії було троє єпископів — а тепер троє буде тут. Бо, знаючи єпископа Леона, можна точно сказати: те, що він пішов на спочинок, не означає, що він буде відпочивати!
Львівська архідієцезія зараз територіально більша, бо об’єднує 4 області; але в Кам’янець-Подільській більше парафій, бо вона об’єднує «найбільш католицькі» області України, де історично найбільше римо-католиків. Також тут є і семінарія (центр духовного життя, в Шаровечці), й Інститут богословських наук, і CREDO — це все показує, що ця дієцезія «більше вкорінена». Відповідно, тут більше праці.
Не менш радісні обійми єпископа дісталися співбратам у сірих габітах — конвентуальним францисканцям, до яких він належить.
— Ми дуже-дуже зворушені і відчуваємо піднесення від того, що наш співбрат став тут єпископом і очолює Подільську Церкву, — сказав для CREDO о.Станіслав Ліста, який приїхав у числі інших братів із Польщі, з Кальварії Пацлавської. Саме з того славетного місця, де царює Божа Матір Кальварійська, в подарунок єпископу Каві привезли марійний образ, що примандрував у Польщу з францисканського храму в Кам’янці, а тепер повертається з благословенням братів і Діви Марії. Точніше, це копія, написана на шматку столярського робочого стола, як символ труду, — але цю копію освятили, приклавши до історичного образу, щоби так передати єпископові Каві «доторк Діви Марії».
— Ми дякуємо Богу, що є новий єпископ, — сказав для CREDO ординарій Одесько-Сімферопольський єпископ Станіслав Широкорадюк, сам теж францисканець і подолянин. — І за минулого ординарія, єпископа Леона, бо теж є за що подякувати! Це святий єпископ, добрий душпастир, він «горів» душпастирством. Приходить йому достойна заміна — тож Богу нехай буде подяка!
«Парафія виросла!»
Урочисте богослужіння розпочав архієпископ Мечислав Мокшицький, митрополит Львівський і попередній «батько» єпископа Едуарда, який у Львівській архідієцезії був єпископом-помічником. Головним служителем був Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Вісвальдас Кульбокас. До них насамперед звернувся єпископ Едуард у проповіді, а потім привітав особливого гостя — єпископа Кшиштофа Худзьо.
Справді, на це свято приїхав із Перемишля колишній канцлер подільської дієцезії (перший після відновлення структур Церкви в незалежній Україні!), який тут за єпископа Ольшанського був і секретарем єпископа, і генеральним вікарієм дієцезії. Він повернувся до рідної Польщі рівно 20 років тому. Однак на запитання CREDO відповідав українською мовою, яку не забув (і в Перемишлі допомагає українським біженцям та переселенцям; а ще він у 2022 році став головою групи «Допомога Церкві на Сході»). Помічники України, зокрема часто згадувані на сайті о.Лешек Крижа та о.Лука Бовіо теж були на інгресі.
— Добре пам’ятаю і тішуся, що Кам’янець живе, що дієцезія живе, — сказав для CREDO єпископ Худзьо. — Кожна зміна — це знак життя. Тому сьогоднішнє свято — радісне. Хоча, звісно, все змінилося! Я дивлюсь на дерева — вони були отакі маленькі (показує рукою при коліні), а тепер уже ось які! І люди теж змінилися, і я сподіваюся — стали міцнішими у вірі. Я добре пам’ятаю своє життя тут, тож і мова українська в пам’яті залишилася. Спілкуюся з українцями, які виїхали; втім, маю зауважити, що ті «наші» українці в Польщі стараються спілкуватися польською. Вони не дратують поляків рускім язиком… вчаться. За ці 20 років я сюди приїхав уперше, і що сказати про те, як виросла парафія? Ось як вона виросла!
Під час інгресу нового ординарія Кам’янець-Подільської дієцезії єпископа Едуарда Кави жест вірності й послуху йому склали єпископ-помічник, священники, богопосвячені та миряни, серед яких були й військовослужбовці. Такий обряд є невід’ємною частиною інгресу — урочистого акту, під час якого новий ординарій офіційно обіймає своє служіння в дієцезії. Саме в цей момент духовенство та вірні публічно підтверджують свою єдність з новим єпископом і визнають його пастирську владу.
Три запитання про любов
— Нехай Господь обдарує нас всіх миром! — такими були перші слова, які єпископ Едуард (після привітань) виголосив у своїй інавгураційній проповіді. Він коментував євангельське читання про місію св.Петра: «Чи ти любиш Мене більше від усіх?»
Найбільша рана нашого суспільства — не так війна, як гріх, відзначив єпископ Едуард. Він згадав слова св.Йоана Павла ІІ, сказані під час його першого паломництва в Польщу: «Нехай зійде дух Твій і відновить обличчя землі — цієї землі!» Отож найперше завдання в подільській дієцезії він вбачає в тому, щоб «бути знаряддям в руках Божих, знаряддям любові і миру».
Новий ординарій відзначив, що в Кам’янець-Подільській дієцезії цю любов видно; тому заклик Господа, звернений до апостола Петра, тут сповнюється. І саме Господньою любов’ю можна лікувати всі рани нашого суспільства.
Під час «радянського рабства», як це назвав єпископ Едуард, Церква мала дуже багато мучеників — невизнаних, але знаних людям, по всіх парафіях. Насамперед він згадав Слугу Божого Яна Ольшанського, «який був особливим Божим знаряддям у цій дієцезії»; о.Владислава Ванагса, о.Антонія Хоміцького, о.Мартиніана Дажицького, о.Броніслава Мірецького. «Тут є відчуття глибокої духовності, є відчуття харизматичності Церкви; є особливий дар цієї дієцезії — дар спільноти, і це відчувається», — підсумував єпископ, назвавши Кам’янець-Подільську дієцезію «скарбничкою віри і традицій». З цієї церковної території вийшли — народилися — Харківсько-Запорізька та Одесько-Сімферопольська дієцезії, і це є відповідь на друге запитання Ісуса: «Чи ти любиш Мене?» Тут є відчуття великої відповідальності за Церкву, сказав єпископ Едуард, і відзначив велику працьовитість, відданість і жертовність людей: мирян, священників, богопосвячених. «Це моя велика радість — що можу бути тут, служити в такій дієцезії», — зазначив ординарій.
Третє запитання Ісуса «чи любиш?» стосується глибокого особистого переживання віри. І тут єпископ Едуард сказав: «Не можу не згадати святої пам’яті єпископа Яна Нємца, який тут служив і його тіло спочиває в цій катедрі, обік єпископа Яна Ольшанського». Він назвав покійного єпископа Нємца «людиною, яка мала неймовірно глибокий світ і передавала мудрість». Багатство індивідуальної духовності виражається в численних покликаннях, зауважив єпископ Едуард. Не тільки священники і богопосвячені, але й миряни з цієї дієцезії служать Богові й людям і по всій Україні, і за кордоном, «повністю вірні тому, чого Бог від них очікує».
Кожному з нас, наголосив єпископ Кава, Господь сьогодні ставить ці питання про любов. Кожний має на них відповісти. Одні — допомагаючи стражденним, інші — жертвуючи свої страждання, які є «неймовірним даром».
— Тому сьогодні, — завершив проповідь єпископ Едуард, — коли я розпочинаю це служіння в ім’я Господнє, прошу Господа, щоби мати таку відповідальність, як має св.Петро, щоби відповідати Богові: так, я хочу сьогодні бути Твоїм знаряддям. Хочу через Твої благодаті лікувати рани. Так, Господи, хочу сьогодні оточити всі спільноти, всі рухи, всі ініціативи, які тут є, любов’ю, прийняти всіх. І буду робити це, скільки зможу. Щоби спільно будувати Царство Боже тут. І нехай всі, хто сьогодні тут або єднається з нами через трансляції, також відчують це велике прагнення: щоби в усьому і завжди було прославлене ім’я Господнє!
Віра в Бога і віра в Перемогу
На завершення Євхаристії новопризначений ординарій уділив усім, хто відповідно підготовлений (сповіданий і причастився), спеціальне відпустове Апостольське благословення. Богослужіння як таке завершилося; але віряни не розходилися, слухаючи подяки та вітання новому ординарію. Їх виголосили греко-католицькі владики (секретар Синоду єпископів УГКЦ Андрій Хім’як зачитав листа від Глави УГКЦ та висловив особисте побажання братньої дружби з єпископом Кавою, який є секретарем Конференції єпископів РКЦ в Україні — «братом у служінні»); православні єпископи, численні представники Хмельницької, Вінницької, Кам’янець-Подільської влади; було також зачитано вітання, яке надіслав міністр внутрішніх справ України Ігор Клименко. Глава МВС висловив бажання, щоб у нашому народі міцно і плідно поєднуватися віра в Бога та віра в Перемогу. Голова Хмельницької ОВА Сергій Тюрін надіслав листа з подякою Церкві за єдність із народом у важкі часи, зокрема «за капеланство і волонтерство, за допомогу ветеранам та їхнім родинам». Вітання «Слава Ісусу Христу!» перепліталися з вітанням «Слава Україні!», а парафія одноголосно відповідала на обидва.
Своє слово після Меси архієпископ Вісвальдас, Апостольський Нунцій, завершив закликом до молитви за єпископа Леона. Представники міста й області, вітаючи єпископа Едуарда, насамперед дякували єпископу Леону, якого близько знають довгі роки. Саме йому належить ініціатива щоденної молитви працівників міського управління, яка тепер триває щодня о 9:00 як цілком «своя», потрібна справа. Саме єпископ Дубравський, як відзначила у своєму слові Ірина Шелепницька, секретар міської ради Кам’янця-Подільського, навчив депутатів співати колядок! То ж чи варто дивуватися, що в травні цього року єпископ Леон став Почесним громадянином міста.
«Святе Письмо складається зі Старого і Нового Завіту», — сказав о.канцлер, запрошуючи до слова єпископа Леона, що зібрані в храмі зустріли сміхом і тривалими оплесками.
— Як ви думаєте, від чого я буду починати? — спитав єпископ Леон, зійшовши на амвон. Відповіддю знову був сміх і аплодисменти. — Від колядки! «В Кам’янці новина — дієцезія єпископа Едуарда породила». Екселенціє, я передаю вам дієцезію в доброму стані, а сам буду за вас молитися, постити і колядувати!
Мир і добро! Прощальне слово єпископа Дубравського
Дорогі брати у єпископстві, отче єпископе Радославе, всечесні брати у Христовому священстві. Дорогі монахи, монахині та дієцезіяни Кам’янець-Подільської дієцезії!
На все є свій час; і сьогодні прийшов мій час — сказати «дякую». Насамперед — доброму Господу Богу, який 27 років тому покликав мене до служіння в Кам’янець-Подільській дієцезії, а 23 роки тому — до служіння ординарієм. Господь довірив мені цю дієцезію і вас. Я прийняв Його волю і намагався виконувати її якнайкраще.
Почувши колись слова «Богові — серце, людям — усміх і собі — хрест», я хотів, щоб вони проявилися також і в моєму житті та служінні. Дякую вам, єпископе Радославе, за 12 років гарної співпраці, протягом яких ви допомагали мені здійснювати нелегку місію пастирського служіння в дієцезії.
Дорогі брати у Христі, священники! З вами я багато вчився: вчився слухати і розуміти вас, бачити ваші потреби і разом шукати рішень задля кращого проповідування Христового Євангелія. Дякую за ваше служіння, за цей спільний шлях, пройдений разом, за вашу підтримку і молитву. Дякую вам, дорогі монахи і монахині, які завжди є для мене прикладом ревного служіння на Божій ниві.
Особлива подяка — вам, любі дієцезіяни! За свідчення вашої віри; за те, що, дивлячись на вас, тішиться серце, що наша Церква в Україні жива і розвивається — хоча пережила стільки важких часів у своїй історії і переживає їх зараз. Разом зі своєю країною вона молиться і страждає, огортає молитвою наших захисників та збирає волонтерську допомогу, служить Таїнствами у прифронтових зонах і товаришує під час болю втрат.
Наша сила — в єдності та молитві. Тому так багато разів протягом свого служіння я закликав вас до спільної молитви у сім’ях — і закликаю надалі: моліться! Там, де двоє чи троє в ім’я Моє, там Я є між вами, — моліться, і війна закінчиться. Молитися в парафіяльних спільнотах і передавати традиційні християнські цінності своїм дітям, щоб подолати це зло, яке огорнуло нашу Україну.
Дякую нашим братам православним, протестантам та Раді Церков, із якими ми переживали спільні молитви, особливо за мир в Україні та про Святого Духа для керівництва нашої держави. Хочу також подякувати представникам державної влади, присутнім тут і неприсутнім, усім, із ким доводилось співпрацювати протягом мого служіння, з ким зводило нас Боже Провидіння. За вашу підтримку і доброзичливість; за те, що дбаєте про духовний розвиток України, — адже саме християнські цінності є базовою основою для побудови спільної непереможної держави і запорукою справедливого і тривалого миру.
Хочу також попросити вибачення в усіх, кого, можливо, образив чи скривдив, завдав будь-якого болю. Усі помиляються, і я — не виняток. Тож з усією покорою схиляюся перед вами і кажу вам: пробачте.
Мій — як ми усі віримо, вже святий — попередник і наставник Слуга Божий Ян Ольшанський був одним з тих, хто розпочав підносити Римсько-Католицьку Церкву в Україні з руїн, і я старався продовжити цю Божу справу: відбудовувати стіни храмів і людські душі. І не раз відчував, що він після смерті не перестає опікуватися дієцезією та мною, і молиться за нас у небі.
Маємо ще одного заступника: єпископа-помічника Яна Нємца, який поєднував свої страждання з Христовими жертвами за дієцезію, чиє служіння було порівняно коротким, але надзвичайно плідним у Божих очах. Дякую їм тепер і довіряю їхній молитві та особливому заступництву мого наступника — нового ординарія Кам’янець-Подільської дієцезії Едуарда Каву. Я також прошу всіх вас, дорогі брати і сестри, відкритим серцем прийняти його, молитись за нього та всіляко підтримувати його у — повірте — нелегкому пастирському служінні.
Звертаюсь до вас, Ваше Преосвященство єпископе Едуарде. Хочу сказати, що теж буду молитись та підтримувати вас, і бажаю в усьому вашому служінні покладатись на Бога. Адже, як сказав колись папа св.Лев Великий: «Хто дав мені уряд — Той дасть мені силу для цього і допоможе мені». Нехай Святий Дух веде вас, а Пресвята Діва Марія візьме під свою опіку. Дякую ще раз усім вам і довіряю вашій молитві: нехай в усьому славиться Господь. Мир вам і добро!
Захищати Вітчизну молитвою
Після завершення урочистості всіх запросили до накритих на подвір’ї катедри столів. Можна було побачити «повну рівність» усього народу Божого та різних представників влади. Нунцієві накладали їжу поруч із мирянами, єпископські камилавки східних владик видніли посеред юрби гостей — і тих, що з‑за кордонів, і тих, що з Ярмолинець і Львова, Дунаївців і Золочева, Шаргорода, Мурафи, Києва, Чернівців, Хмельницького та інших місць. Яскравим вбранням вирізнялися гості з Любліна — представники «Стрілецького братства», польського патріотичного руху. Під час процесії у храмі вони вітали єпископа піднесеними шаблями. Єпископ Едуард їх особисто запросив на свій інгрес ще в липні, коли учасники Братства брали участь у Святій Месі в Зеленому Дубі, що на Рівненщині. Семеро представників під головуванням п.Яцека Щота беззаперечно прикрасили це святкування.
— Це неурядовий рух, який нагадує про обов’язок захисту Батьківщини, — сказав для CREDO п.Яцек Пясецький. — Ми не реконструктори: ми частина історичного патріотичного виховання. Щоби стати братом-стрільцем, кандидат має отримати для цього благословення єпископа. Це переважно чоловіче братство, але не виключно римо-католицьке. У Середньовіччі, коли треба було захищати стіни свого міста, до оборони ставали всі його мешканці: чи вони були католики, чи православні, чи вірменського обряду. Сьогодні Польща перебуває під сильним тиском ЄС, іде тотальне розмивання цінностей. А ми показуємо, що триматися цінностей — це важливо, і захищати Вітчизну треба бути готовими.
Ми, брати-стрільці з Любліна, вже допомогли єпископу Скомаровському заснувати Братство в Луцьку. Якщо єпископ Кава захоче — і в Кам’янці допоможемо!
А українців сьогодні не всіх треба вчити патріотизму. Є ті, хто в руках тримав сучасну зброю, а не історичну стрілецьку. Зокрема, це Віктор Квапіш, дунаєвецький парафіянин, який служив у Третій штурмовій бригаді з 2022 року. Він — Лицар Йоана Павла ІІ і на святі працював в організації охорони.
На фронті він отримав поранення: ногу лікарі врятували, а замість лівої руки у нього протез. «Ланцет», бронебійний дрон, вибухнув від нього за два метри, тож Віктор впевнений: він живий чудом. І ще тому, що він не полишав молитву. Коли його побратими перед виходом на позицію йшли курити, він молився осторонь.
— Я покинув курити 20 років тому, і з Божою допомогою, бо сам не міг. При першому виїзді на позицію в мене була панічна атака, я не міг дихати. Тому вийшов назовні, сів і став молитися «Під твою милість». Навколо мене кулі, вибухи, а я сиджу молюсь, і мені легше… Нашому новому єпископу я бажаю, щоб розвивав підтримку наших хлопців на війні. Там дуже бракує підтримки духовенства і молитви! З нашої бригади 80 чоловік молилися, може, двоє-троє… А я на собі пізнав і засвідчив велику силу молитви.
фінансово.
Щиро дякуємо!
