Перші роки свого життя я провів у нью-йоркському Брукліні – бастіоні єврейської цивілізації. Ми відвідували консервативну синагогу, де я рано почав розуміти, що Бог існує і все, що відноситься до Нього, повинно сприйматися по-особливому.
У Нью-Йорку жили самі євреї – принаймні, мені так здавалося. Але коли мені виповнилося 11 років, ми переїхали в інше місто, і тут я зрозумів, що означає бути в меншості. Мама тоді пояснила мені, що бути євреєм – це почесно. Вона часто вказувала мені на те, скільки євреїв було серед найвідоміших людей світу.
Моє уявлення про Бога змінювалося з віком. Коли мені виповнилося 14 років, я сидів біля ліжка своєї бабусі, яка вмирала болісною і довгою смертю від звуження судин мозку. А вона ж була альтруїстом все своє життя. І до чого це її привело? Що доброго їй дало те, що вона все життя дотримувалася релігійних обрядів? У 1974 р. ім'я моєї бабусі було навіть додано до списку почесних громадян у синагозі Монро. Я з гіркотою думав, що за таку нагороду не варто було і старатися, а сама думка про люблячого Бога здавалася абсурдною.
Після закінчення школи я вже вважав себе геніальним студентом коледжу …, тобто не мав ні грама терпіння до якихось там байок про якогось там Бога.
Під час навчання в технологічному інституті у Флориді я подружився з д-ром Сіссі Петті, деканом по роботі зі студентами. Я підробляв в офісі, тому мав можливість спілкуватися з нею. Одного разу вона сказала мені, що Ісус мій Спаситель. Тоді я повідомив їй, що я єврей, думаючи, що цього буде достатньо, щоб вона відразу усвідомила свою помилку. А вона все одно продовжувала говорити зі мною про Ісуса.
Одного разу, йдучи на заняття, я побачив літнього чоловіка в оточенні якихось коробок. Він щось діставав з них і давав перехожим. Коли і я пройшов повз нього, він дав мені Новий Заповіт. Я вирішив подарувати його д-ру Петті, але вона сказала, що я повинен залишити його собі. Більше того, вона підписала його і поставила дату «20 травня 1981», а потім повернула мені.
Приблизно в цей же час я прочитав книгу «Бог і астрономи», написану відомим астрофізиком Робертом Ястроу. Вона пробудила в мені інтерес. Ястроу переконаний, що теорія творіння має наукове підтвердження. І хоча він писав з точки зору агностика, в його висновках було щось, що торкнулося мене. Ястроу писав: «Для вченого, який все життя жив вірою в силу Розуму, історія закінчується, як поганий сон. Він переліз через гори невігластва; він ось-ось підкорить свій останній пік; але переповзаючи через свій останній валун, він несподівано стикається з цілою групою богословів, які перебували тут вже багато століть» (Роберт Ястроу «Бог і астрономи» [New York: Warner Books, Inc., 1978], с. 105-106).
Після закінчення інституту я переїхав до Денверу штату Колорадо, де став працювати в компанії, яка складала програми розрахунку орбіт космічних шатлів. Мене не дивував той факт, що мої мрії стають реальністю, але духовні питання, що виникли у мене ще під час навчання, так і залишалися невирішеними.
Моя дилема посилилася, коли я познайомився з Елієзером, євреєм, який вижив у Голокості, а потім повірив в Ісуса. Коли я вперше потрапив до нього додому, то відчув себе, як ніби я був вдома у бабусі. Знайомі запахи нафталіну в шафі, куди я повісив своє пальто, курячого бульйону з кухні – я відразу відчув себе як вдома! Елієзер і його дружина Сара могли вірити в Ісуса, якщо їм так хотілося, але для мене вони були звичайними євреями.
Ми з Елієзером разом читали Біблію. Ми вивчали месіанські пророцтва, а потім – розповіді про життя Ісуса з Нового Завіту, щоб я міг на власні очі побачити, ким був Ісус і чому Він учив. Нагірна проповідь з Євангелія від Матея дуже мене здивувала. Я побачив, що людина може очищати себе зовні, але залишатися брудною всередині. Я зрозумів, що необов'язково бути злочинцем за людськими мірками для того, щоб бути грішником в очах Божих.
Найбільше в думках про Ісуса мене бентежила моя гордість. Зрештою, адже я – вчений, інженер. Досі Бог, в якого я вірив, був занадто зайнятий управлінням світу в космічних масштабах, щоб займатися мною особисто. Навіщо мені тоді займатися Ним?
Ніхто не міг пояснити мені, чому Творець Всесвіту раптом турбується про людей, але, прочитавши Святе Письмо, я зрозумів, що Бог – не позбавлена індивідуальності сила, описана Спінозою і Ейнштейном. Це особистісний Творець, який створив нас, щоб приймати участь в нашому житті. Він дав нам душу, яку може живити Своєю рукою. Я прийшов до висновку, що віра в Бога не є інтелектуальним суїцидом, тому що саме невіра і викликає духовний голод.
Я повірив в Ісуса як свого Месію 20 травня 1982р. Я приїхав додому після цього і відкрив Біблію, де д-р Петті написала дату «20 травня 1981». Вражаюче, що знадобився рівно рік відтоді, як вона дала мені Біблію, щоб я став її, нарешті, читати … як віруючий в Єшуа.
Ендрю Баррон, директор канадського відділення «Євреїв за Ісуса»
baznica.info / Католицький Оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
