«Добре, що ти є!»

Роздуми до Слова Божого на понеділок ХХVІ звичайного тижня, рік І

Лк 9, 46-50

Цікаво, що в Євангелії від Матея Ісус дещо по-іншому відповідає учням на прагнення довідатись, хто буде з них першим: «Ісус покликав дитину, поставив її серед них –і каже: “Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт 18, 2-3). Акцентуючи на необхідності навернення учнів, зміни їх особистого сприйняття вартостей цього світу. У Євангеліста Луки головним словом є «прийняти».

Кожна людина в глибині свого серця потребує цього «прийняття» зі сторони принаймні найближчих. Найбільше цього потребує мала дитина. Психологи часто зазначають, що брак прийняття дитини такою яка вона є батьками дуже часто мститься в дорослому віці різноманітними психологічними проблемами. Деякі люди зазнавши рани відкинення, несприйняття себе,  в дитячому віці намагаються це компенсувати через здобуття слави і пошани від якнайбільшої кількості людей.

Первородний гріх позбавив нас глибокого психологічного усвідомлення нашої важливості і цінності, бо насправді її ми знаходимо лише в любові Бога. Це Він перший нам сказав слова: «добре що Ти є», коли давав нам життя, і кожного дня, підтримуючи його повторює нам: «добре, що ти є», незалежно від наших здобуттів і відзнак. Він нас сприймає такими якими ми є.

Дуже часто підсвідоме несприйняття себе перетворюється в нашому житті у гонитву за здобуттям визнання, підтвердженням своєї важливості, наприклад через кар’єризм. Однак, тільки-но здобудеш цю посаду, цей ступень  визнання, знов відчуваєш смуток і незадоволення собою. Життя перетворюється на гонитву за титулами і визнаннями, що позбавляє його сенсу.

Христос ставить у центрі дитину. Цей жест дозволяє учням подивитися на того, кого вони підсвідомо не сприймають в собі: на свої слабкості, страхи, почуття самітності і безсилля, почуття незахищеності і невміння. Подивитися на те як лагідно на ці всі їх слабкості дивиться Господь, як тулить до себе саме те слабке, до чого я завжди мав відразу і не хотів прийняти себе, і як говорить: «Хто приймає цю малу дитину в моє ім’я, той мене приймає; а хто Мене приймає, той приймає того, хто Мене послав, бо хто найменший поміж усіма вами, той – великий» (Лк 9,48)…

Хто не приймає себе так як приймають дитину, з усіма її слабостями, помилками, безпорадністю, той не може зустрітися в своєму серці з Богом. Хто ж приймає себе, той здатний на зустріч з Богом, і тому є великим, бо Великий є в його серці.