«Добре, що ти є!»

Роздуми над Божим Словом на понеділок ХХVІ звичайного тижня, рік І

Лк 9, 46-50

Цікаво, що в Євангелії від Матея Ісус дещо по-іншому відповідає учням на прагнення довідатись, хто буде з них першим: «Ісус покликав дитину, поставив її серед них і сказав: “Воістину кажу вам: якщо не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне”» (Мт 18, 2-3). Акцент кладеться на необхідності навернення учнів, зміни їх особистого сприйняття вартостей цього світу. У Євангеліста Луки головним словом є «прийняти».

Кожна людина в глибині свого серця потребує цього «прийняття» зі сторони принаймні найближчих. Найбільше цього потребує мала дитина. Психологи часто зазначають, що брак прийняття дитини такою, якою вона є батьками дуже часто мститься в дорослому віці різноманітними психологічними проблемами. Деякі люди, зазнавши рани відкинення, несприйняття себе в дитячому віці, намагаються це компенсувати через здобуття слави та пошани від якнайбільшої кількості людей.

Первородний гріх позбавив нас глибокого психологічного усвідомлення нашої важливості та цінності, бо насправді її ми знаходимо лише в любові Бога. Це Він перший сказав нам слова: «добре що Ти є», коли давав нам життя. І кожного дня, підтримуючи його, повторює нам: «добре, що ти є» незалежно від наших здобуттів і відзнак. Він нас сприймає такими якими ми є.

Дуже часто підсвідоме несприйняття себе перетворюється в нашому житті у гонитву за здобуттям визнання, підтвердженням своєї важливості. Наприклад — через кар’єризм. Однак, тільки-но здобудеш цю посаду, цей ступень  визнання — знов відчуваєш смуток і незадоволення собою. Життя перетворюється на гонитву за титулами й визнаннями, що позбавляє його сенсу.

Христос ставить у центрі дитину. Цей жест дозволяє учням подивитися на того, кого вони підсвідомо не сприймають в собі: на свої слабкості, страхи, почуття самітності та безсилля, почуття незахищеності й невміння. Подивитися на те, як лагідно на ці всі їх слабкості дивиться Господь, як тулить до себе саме те слабке, до чого я завжди мав відразу і не хотів прийняти себе. І почути: «Хто прийме цю дитину в Моє Ім’я, той  Мене приймає, а як хто Мене прийме, той приймає Того, хто Мене по­слав, бо хто найменший між усіма вами, той великий» (Лк 9, 48)…

Хто не приймає себе так, як приймають дитину, з усіма її слабостями, помилками, безпорадністю, той не може зустрітися в своєму серці з Богом. Хто ж приймає себе, той здатний на зустріч з Богом. І тому є великим, бо Великий є в його серці.