Де починається Боже Царство?

Роздуми до Слова Божого на вівторок ХХХ звичайного тижня, рік І

Лк 13, 18-21

Як ми собі уявляємо Царство Боже, вічність, рай? Такий собі садочок по якому прогулюються відкуплені, співають ангели? Ісус Христос взагалі нічого такого про Боже Царство не розповідає, не дозволяє нам буквально уявити образ майбутнього життя, бо все одно буде не зовсім так, а може і взагалі не так як ми собі уявляємо. Притчі Господні про Царство Боже звертають нашу увагу на те, що воно має починатися вже тут і тепер – ми не повинні чекати нашої смерті, щоб з ним зустрітися, а повинні відкритися на нього через прийняття Євангелія в своє життя, вже тепер. Царство Боже вже росте, наче дерево, яке спочатку непомітне, і здається неприсутнє в світі, бо мале як зерно гірчиці, але поступово розходиться по цілому світу.

Альберт Швейцер написав чудові слова про молитву, які допомагають нам зрозуміти сьогоднішні притчі про Боже Царство: «Молитва не змінює світ, вона змінює людей, а люди змінюють світ». За таким принципом розвивається Царство Боже. Господь не змінює відразу світ, щоб нам було гарно в ньому, змінює своєю благодаттю спочатку наші серця (див. Лк 17, 20-21), які перед цим неспроможні були робити добро (пор. Йн 15, 5). Змінює їх поступово, наче закваска заквашує тісто. Коли наше серце змінюється, то змінюється і наше ставлення до світу, до інших людей і до Бога. Ми неспроможні любити Бога без Його благодаті, неспроможні любити по-справжньому інших людей без Божої благодаті. І навіть якщо ми прийняли Божу благодать у Хрещені чи ходимо до церкви, молимось, приступаємо до таїнств, це ще не значить, що ми відразу спроможні уподібнитися в смиренні і любові до Серця Ісуса Христа, бо на це потрібен час. Якщо ж ми дійсно пристали до Господа, то не біймося: раніше чи пізніше наше серце буде повністю «заквашено» (перемінено) Божою любов’ю і уподібниться до Серця Ісуса, який «лагідний і сумирний серцем» (див Мт 11,29).