Не кожному дано будувати храм

Роздуми над Словом Божим на Святвечір

Кожна людина має своє покликання, і виконати його значить виконати Божу волю. Цар Давид разом із Богом здійснив багато у своєму житті: переміг ворогів, запровадив мир, об’єднав два царства в одну державу. Але певні справи мав залишити іншим: «Не ти збудуєш мені храм» — сказав Господь.

Ми часто чекаємо в житті на щось надзвичайне, щоб прийняти його за свою життєву місію; однак найбільшою нашою місією є наше власне життя. Хтось колись сказав: «Не намагайся стати кращим за інших, стань кращим за себе».

Цими днями Літургія, готуючи нас до урочистості Різдва Ісуса Христа, ставить нам перед очима багато різних людей, які своїм життям не лише наближали прихід Ісуса Христа, а й також чимось нагадували місію самого Спасителя. Давид — будував державу народу Божого на землі, а разом з Ісусом Царство Боже зійшло на землю. Соломон побудував Храм, де Бог міг перебувати поруч зі своїм людом, та лише з народженням Ісуса-Еммануїла Бог не тільки був посеред нас, а й став одним із нас. Йоан Хреститель обмивав людей хрещенням на покаяння, а Ісус приніс справжнє хрещення, яке, єднаючи людей з Його спасительною смертю, обмиває їх з гріхів, чинить гідними участі у воскресінні Христа.

Можна було би ще довго продовжувати цей перелік, але варто затриматись на Захарії: його життя є дещо особливим. На його прикладі гарно видно, що воля Божа діється незалежно від того, чи людина повірила слову Божому, чи ні. Навіть коли людина не довіряє Богові й не хоче з Ним співпрацювати, Господь у якийсь таємничий спосіб керує історією світу так, що зрештою Його задум і так реалізується.

Також і кожний з нас має своє призначення. Виконуючи його, реалізуємо себе; якщо ж не виконуємо, Господь справиться без нас, а ми можемо змарнувати своє життя. Ну а його ж треба пережити так, щоб наприкінці не було нестерпно боляче за безцільно пережиті роки…