З 8 по 14 квітня 2026 року представники кармелітського душпастирства молоді мали кілька зустрічей у кількох італійських містах. Українська молодь прибула на запрошення руху «Movimento Ecclesiale Carmelitano» (MEC), щоб поділитися зі своїми однолітками в Італії досвідом віри, пережитої у важкому контексті війни в Україні.
Рух MEC заснував понад 50 років тому італійський священник і теолог, босий кармеліт о.Антоніо Марія Сікарі. Його найважливішою ідеєю є прагнення до святості, сприйнятої як як дружба з Ісусом, а головним твором, який читають усі члени, є програмна книга засновника під назвою «Він назвав нас друзями».
У межах руху виникла благодійна фундація «Punto Missione», яка організовує допомогу біженцям з Африки та в країнах, охоплених війною. Віднедавна, у співпраці з босими кармелітами, фундація також підтримує ініціативи, спрямовані на подолання наслідків війни в Україні. Проєкти на території України координують о.Юзеф Кухарчик OCD та о.Бенедикт Крок OCD, а їхніми адресатами є найбідніші багатодітні родини, діти з важкими формами інвалідності, діти з прифронтових сіл, ветерани та їхні сім’ї.
Фундація звернулася до о.Юзефа Кухарчика OCD з пропозицією організувати зустріч представників бердичівської молоді з однолітками з їхнього кармелітського руху. Завдяки цій ініціативі п’ятеро молодих людей із Бердичева стали свідками, які проголошують як правду про складну ситуацію, так і про надію, що випливає з визнаної віри.
Свідчення учасників поїздки
Кармелітська молодь зустріла нас дуже привітно і була відкрита в комунікації. У якийсь момент ми відчули таке прийняття, що складалось враження, що ми є частиною їхньої спільноти.
Кармелітська школа в Адро вразила нас своїми масштабами. Зараз там навчається близько 1200 учнів. Також у нас була можливість розповісти учням про свій досвід життя у часи війни. (Оксана, 18 років)
У п’ятницю ми мали чудову нагоду відвідати Мілан — місто, яке одразу зачаровує своєю атмосферою та історією. Особливе враження на нас справив Міланський собор. Його велич і витонченість просто захоплюють дух: дивлячись на нього, важко повірити, що таку грандіозну споруду могли створити людські руки. Здається, ніби в його створенні відчувається і Божа присутність.
Пізніше ми мали можливість потрапити на територію Католицького університету. Саме в цей момент там відбувався випуск студентів, і було дуже приємно спостерігати за цією подією. (Віра, 21 рік)
Це був мій другий візит до Тренто, але я все одно побачила стільки захопливих краєвидів, яких не помічала раніше. Я була щиро вдячна за те, що нам дозволили співати в хорі під час Святої Меси, хоч я й не знала пісень і ледь могла читати італійською. Я б дуже хотіла, щоб ми могли провести більше часу разом, щоби краще пізнати всіх і створити ще більше яскравих моментів. (Дарина, 16 років)
Найбільше хочеться згадати та подякувати сім’ям МЕКУ, які нас прийняли до своїх родин. Вони були дуже відкритими: спільні вечері, розмови, час разом, участь в Святій Літургії — хоч ненадовго, але ми ніби стали однією родиною. За що дякуємо Богу та цій можливості.
Піком нашого перебування був виступ в університеті в Брешії, де кожен з нас засвідчив переживання війни в Україні. На цій зустрічі кожен на власному прикладі, історії з життя, прагнув донести те, як ця війна торкнулася кожного з нас. Найбільшою нагородою стало побачили в очах італійців розуміння нашої ситуації та співпереживання. Ми дякували народу Італії за матеріальну допомогу і, звісно ж, за молитовний щит для нашої країни. Ця зустріч була дуже змістовною та вкотре нагадала нам, що у цій боротьбі ми не самотні. Ми називали речі своїми іменами і жоден не заперечував сказаного, адже знаємо що пропаганда ворога робить все, щоби знищити правду.
Також ми мали день для подорожі Італію самостійно і наступною нашою зупинкою була неймовірна Верона. Місто, де ніби час зупинився, і тисячі туристів поспішають на славнозвісний балкончик Джульєтти, щоб ніби повернутися в минуле та пережити історію двох закоханих. (Дарія, 22 роки)
фінансово.
Щиро дякуємо!
