Поради о. Юзефа Августина щодо духовного керівництва замкнутих пенітентів
Духовний керівник, готовий прийняти кожного, хто просить про духовну допомогу, часто може зустрітися з замкнутими людьми, внутрішньо заблокованими, які, маючи найкращі бажання, не здатні розповідати про себе. Якщо такі люди наперед вирішили бути щирими в розмові з духовним керівником, то вже в самій розмові можуть почуватися «внутрішньо скутими». Щодо таких пенітентів духівник повинен бути дуже терпеливим. Їм треба більше часу, щоб переконатися, що їм дійсно «ніщо не загрожує» з боку духовного керівника і можуть йому довіряти. Духівник повинен приділити їм цей час.
“ Ознаки нетерпеливості керівника можуть спричинити, що пенітент знову зачиниться у собі й ще глибше
Слід усвідомлювати, що для подолання страху і внутрішнього опору перед керівником пенітенту часом потрібно більше часу. Духовний керівник повинен дати йому цей час, не намагаючись пришвидшити чи змусити пенітента до відкритості й щирості. Ознаки нетерпеливості керівника можуть спричинити, що пенітент знову зачиниться у собі й ще глибше, і так своєю нетерпеливістю керівник віддалить момент, коли пенітент зможе відкритися.
Терпеливість повинна бути поєднана з доброзичливим зацікавленням особою пенітента. Коротка розмова про «щоденні справи», прості запитання щодо самопочуття й актуальних справ можуть бути доброю нагодою для вираження доброзичливого зацікавлення.
Якщо розмова з пенітентом ніяк не укладається або пенітент на питання довший час не відповідає або взагалі мовчить, то духовний керівник не повинен непокоїтися. Мовчання пенітента слід вважати чимсь природним. Це один зі способів вербалізації внутрішніх постав перед іншою людиною. У багатьох випадках мовчання промовистіше за слова.
“ Духовний керівник повинен спокійно приймати мовчання пенітента
Духовний керівник повинен спокійно приймати мовчання пенітента. У такій ситуації емоційне напруження, почуття незадоволення і гніву керівника, навіть якщо вміло приховуються, сильно впливають на відносини з пенітентом. Мовчання можна заповнити особистою молитвою. Це допоможе пенітентові відкритися. Молитву керівника пенітент відчує як доброзичливу турботу про себе. Духовний керівник своєю поставою повинен переказувати мовчазному пенітентові: «Мені не заважає твоє мовчання».
Духовний керівник може природним способом перервати довге мовчання, спрямовуючи розмову до причини мовчання і прихованої за тим замкнутості. Слід розуміти, що мовчання пенітента може мати різні причини. Пенітент не готовий розповідати про себе, навіть якщо хоче цього. Інша причина мовчання – невміння вербалізувати свої відчуття. Пенітент може не знати, «з чого почати». Допоміжними запитаннями можна його підводити до причини замкнутості. Зрозуміння причини «мовчання» може допомогти як керівникові, так і пенітентові в пошуках виходу з цієї «патової ситуації».
“ Заляканому пенітентові треба дати час, щоб подолати страх і почати довіряти духовному керівникові
Заляканому пенітентові треба дати час, щоб подолати страх і почати довіряти духовному керівникові. Було би добре, якби керівник заохочував до молитви про благодать відкритості й подолання почуття небезпеки. Конкретні «вправи», які керівник подасть як «домашнє завдання», можуть допомогти пенітентові відкритися. Наприклад: «Подумай, перед якими людьми ти розмовний, вільний, не закомплексований. Згадай хвилини розслаблення і свободи. Перед якими людьми ти замкнутий, боїшся розмовляти. Чи пригадуєш якусь ситуацію, подібну до нашої розмови?» Такі «вправи» допоможуть пенітентові «розв’язати язик». Але здається, що такими важкими питаннями пенітента не слід обтяжувати під час самої розмови.
“ Якщо пенітент заявляє, що не хоче розмовляти про деякі справи, то його мовчання слід поважати
Якщо керівник бачить необхідність поговорити на якусь важливу й водночас делікатну тему, то повинен вказати пенітентові на таку потребу й очікувати від нього виразного дозволу. Якщо пенітент виразить своє бажання розмовляти про це, то для духовного керівника це буде зеленим світлом. Якщо відчує опір пенітента, то не повинен наполягати. Пенітентові, можливо, потрібно більше часу, аби «освоїтися» з думкою про розмову на пропоновану тему і приготуватися до неї.
Якщо пенітент заявляє, що не хоче розмовляти про деякі справи, то його мовчання слід поважати – навіть тоді, коли духовний керівник відчуває, що така розмова дуже би йому допомогла. Треба усвідомлювати, що декларація пенітента, що не хоче про себе говорити, ще не є категоричною та остаточною, навіть якщо сказана в такому тоні. Пенітент вербалізує те, що відчуває в даний момент. Часом коротка згадка про «якусь проблему» може бути недвозначним знаком, що він хотів би розмовляти про це, але ще боїться. Саме прохання про зустріч з духовним керівником вже є «невербальною заявою», що відчуває потребу й хоче про себе говорити щиро, але це для нього важко.
Треба усвідомлювати, що існує особливий вид «щирих» людей, яким не треба часу, щоби відкритися, і вже під час першої зустрічі відкривають усі наболілі й інтимні проблеми. Цей вид щирості походить не стільки з глибокої внутрішньої свободи й потреби розпізнавати свій внутрішній стан, скільки з внутрішнього неспокою чи навіть з ослаблення деяких захисних механізмів, тому особа «не дуже соромиться» своїх проблем. Переважно особи цього типу не прагнуть самі розпізнавати свою ситуацію і взяти відповідальність за неї, а хочуть скинути всю проблему на інших, очікуючи від них однозначного вирішення.
“ Якщо духовний керівник відчуває, що проблема його переростає, то повинен не аналізувати глибше ситуацію пенітента, а направити його до більш компетентної особи
Після «щирого» представлення своєї ситуації такий пенітент може вимагати від керівника вирішити його проблему і прийняти за нього рішення, але таке, яке йому відповідає: «І що я повинен робити в такій ситуації? Яке рішення мушу прийняти? І що отець на все це скаже?» Спроба спрямувати такого пенітента до глибшого входження в себе, в пізнання усіх мотивів поведінки, в розпізнавання може зіткнутися з неприйняттям і явним почуттям розчарування: «Отець мене зовсім не розуміє. Я не цього очікував від духовного керівництва». Такі ситуації дуже важкі й вимагають від духовного керівника добре «прочитати» те, що діється з пенітентом, з другого боку, терпеливості й великої розторопності. Якщо духовний керівник відчуває, що проблема його переростає, то повинен не аналізувати глибше ситуацію пенітента, а направити його до більш компетентної особи, яку може запропонувати.
Трудність у відчиненні себе для духовного керівника виникає також з побоювань, що особисте й індивідуальне неможливо «перевести» на зрозумілу мову. У міжособовому спілкуванні користуємося передовсім поняттями. Ними виражаємо свій досвід. Різниця в розумінні тих самих понять може призвести до того, що переказ емоційного й духовного досвіду стає дуже важким. Якщо різниця в «розумінні» дуже велика, то переказ практично неможливий. Досвід незрозуміння поєднується з досвідом несприйняття.
“ Кожен, хто просить про духовне керівництво, розуміє, що духовний керівник є тільки людиною і має свої людські обмеження
Кожен, хто просить про духовне керівництво, розуміє, що духовний керівник є тільки людиною і має свої людські обмеження. Його здатність розуміти емоційний і духовний досвід іншої людини обмежена його особистим досвідом і духовною та психологічною компетентністю. Духовний керівник може зрозуміти досвід свого пенітента настільки, наскільки сам його досвідчив у своєму емоційному та духовному житті.
фінансово.
Щиро дякуємо!
