Ти прагнеш духовного розвитку. Пізнай п’ять істин, які мусиш прийняти, якщо насправді хочеш зрушити з місця.
«Під цим словом ’Духовні вправи’ розуміють всілякий спосіб відправляння іспиту совісті, роздумів, споглядання, усної та мисленої молитви та інші духовні діяння, як про це буде мова далі. Бо ж як ходьба, марш і біг є вправами для тіла, так і ці називаються вправами духовними» (св. Ігнатій Лойола).
Ігнатій розпочинає книжечку «Духовних вправ» дуже виразним словом: це вправи! Всі методики і засоби, описані пізніше, слід розуміти у категоріях вправ, внутрішньої праці над собою: над своїм характером, талантами, слабкостями і стосунками з Богом. Із простого порівняння з фізичними вправами випливає кілька дуже реалістичних істин, на які ми мусимо погодитися, якщо хочемо узагалі бодай якось розвиватися внутрішньо. Ось кілька з них.
Систематичність. Немає жодного реального розвитку без вправ, які відбуваються систематично. Тіло мусить призвичаїтися до ритму вправ, аби настав розвиток. Занедбати вправи означає, що при черговій серії тренувань тіло має спершу повернутися до свого попереднього стану (що забирає трохи часу), й лише потім далі розвивається. Подібним чином жодна навичка не закорениться в нас без регулярного вправляння, а тривалі перерви у набуванні навичок роблять так, що потрібно знову починати спочатку. Плоди духовних вправ (духовні та психічні) ми також осягаємо поступово, завдяки систематичним заняттям.
Повторювання. Кількість духовних вправ обмежена. Помилковим є мислення, що після поодинокого виконання кожної з них ми здобудемо всі плоди духовних вправ. Це так, якби хтось хотів виконати тільки одне присідання, одне підтягування тощо, і гадав би, що вже осягнув повноту своїх фізичних можливостей. Духовні вправи мають увійти в нашу кров, ми маємо їх повторювати, жити ними на щодень. Кожне повторення вправи змінює нас на щораз то глибшому рівні. Оскільки наше життя рухається, і ми щодня є трошки інакшими людьми, то щоразу входимо в окремі вправи з новим досвідом і виносимо з них щоразу нові плоди.
Зусилля — просте зауваження. Духовні вправи коштуватимуть багатьох зусиль. Ми будемо змушені боротися за час та відповідне місце. Кожна вправа провадитиме нас до розвитку, а розвиток — це біль: стара тканина відмирає заради нарощування нової, стара людина відмирає, і народжується нова. Під час вправ дозволяймо Святому Духові торкатися наших ран, поневолень, мисленнєвих схем тощо, й Він почне це все рушити. Зачеплені рани болять, а порушені мисленнєві схеми валяться. Будуть також години сухості, коли ми відчуватимемо, що нічого не змінюється. В цьому немає нічого нового, кожен спортсмен має такі етапи.
Постійний розвиток. Немає кінця духовним вправам, як немає кінця тренуванням. Якщо ми хочемо втримати духовну форму (тривалий і живий зв’язок із Богом, чутливість до Його Духа), то мусимо продовжувати вправи. Отже, вони мають стати стилем життя, знаряддям, яке чинить нас завжди справними духовно, готовими виконувати Божі натхнення.
Тренер. Не завадить мати когось, хто допомагатиме мені в духовних тренуваннях. Хтось, хто допоможе зрозуміти чергові етапи вправ, пройти критичні моменти, розвинути мій особистий, специфічний вид зв’язку та співпраці з Богом.
Войцех Верхун SJ, deon.pl