Роздуми над Божим Словом на суботу Великодньої октави
Євангеліє сьогодні підсумовує цілий літургійний тиждень, усе, що читалося в ці дні. І цей підсумок має гіркуватий присмак: «… почувши, що Він (Ісус) живий і що вона (Марія Магдалина) бачила Його, не повірили…». А після розповіді двох учнів з Емауса «і їм не повірили». Тому «нарешті Він з’явився Одинадцятьом» і «докоряв їм за їхнє невірство і скам’янілість серця».
Воскресіння — це тайна віри, радісна, прекрасна тайна. Чому не вірити у Воскресіння, якщо це так прекрасно? Однак в людині може бути щось, що не дозволяє їй радіти з Воскресіння, внутрішній опір Воскреслому. Іноді нам якось краще — чи звичніше — жити в скорботі, у сумнівах, у смутку. І знайдемо причини, чому ми такі! Як важко буває відірватися від свого болю (о так! Хоч би як неприємно не звучало!), щоб повірити у те, що Христос воскрес, що біль має свою межу, що проблеми — навіть найбільші — Бог здатен якщо не розв’язати, то перемінити на джерело благодаті. Одним словом, дозволити зазвучати словам «Христос воскрес!» — і прийняти їх.
Воскреслий Христе, пом’якши твердість мого серця і зменш моє невірство. Хочу, щоб Твоя перемога над смертю й гріхом проникла в усі куточки моєї душі та в усі сфери мого життя. Не дай, щоб камінь якихось моїх проблем закривав Тебе у гробі. Але нехай радісна звістка Твого воскресіння осяє мене і дасть мені Твою радість, щоб і я міг йти та проповідувати Євангеліє всьому створінню!
фінансово.
Щиро дякуємо!
