Господь Бог має свої методи і любить нас дивувати. Чудо, яке послужило доказом у канонізаційному процесі Йоана Павла ІІ, мало того що сталося в день його беатифікації, так іще за допомогою телевізійної трансляції. Але що робити, недарма папу-поляка називали «медіальним»!
Рано вранці 1 травня 2011 року натовпи паломників із цілого світу йшли з усіх кінців Вічного Міста на площу св. Петра. Кожен хотів зайняти вигідне місце, аби якнайкраще пережити Святу Месу беатифікації папи-поляка. Атмосфера радості, стихійності і переконаність, що це виняткова урочистість, передавалися кожному, хто бачив молодих і старших, як поспішали до Ватикану.
Коли папа Бенедикт XVI проголосив, що Йоан Павло ІІ є блаженним Католицької Церкви, багатонаціональний натовп виразив радість і зворушення гучними оплесками. У цей самий час майже за 10 тис. км від Рима сталося чудо, яке незабаром послужило доказом у його канонізаційному процесі.
«Почалася Голгофа мого життя»
У Коста-Ріці, в домі у Дульсе Номбре де Трес Ріос панувала глибока ніч, коли Флорібет Мора Діас дивилася телепередачу з урочистостей. Стан її здоров’я був тоді вже дуже серйозним. Трошки більше ніж два тижні тому вона почула діагноз, що звучав неначе вирок: веретеновидна аневризма центральної мозкової артерії. 48-річна жінка, дружина, мати чотирьох дітей і бабця трьох онуків, вона вперше відчула пронизливий біль у голові 8 квітня 2011 року. Лікар відніс її стан до наслідків перевтоми й перепрацьованості, прописав анальгетики і порадив відпочинок. Флорібет тоді одночасно працювала бухгалтеркою у сімейній фірмі чоловіка, вивчала право і провадила дім, турбуючись не тільки про дорослих дітей, а й про їхнє потомство. 14 квітня її чоловік Едвін, почувши діагноз, поставлений нейрохірургом Алехандро Варґасом Романою, подумав: «Почалася Голгофа мого життя. Я боюся…» І з усіх сил почав просити Йоана Павла ІІ про допомогу. Певної миті почув виразні слова: «Забери її! Не лякайся!» Так він і зробив. Забрав дружину додому. Кохана жінка почувалася щоразу гірше, попри те, що вживала щоразу сильніші ліки. Вона не зносила сонячного світла, майже втратила контроль над своїм тілом, його ліву частину паралізувало, рука висіла безвладно, нога тягнулася. Жінка не мала апетиту, майже цілі дні після повернення з лікарні спала. Діти подружжя, Моніка і Габріела, Едвін і Кейнар були вражені, бачачи «маміту» в такому стані. Флорібет, знаючи, що може померти чи не кожної хвилини, вирішила попрощатися з сім’єю. «У вашому випадку ми можемо постаратися забезпечити стабільність життєвих функцій, тиску і загального стану. До аневризми, розташованої так глибоко, неможливо дістатися хірургічно (…).Медицина в цьому випадку безсила. Мені дуже шкода», — почула вона від доктора Варґаса у шпиталі. Лікар дуже емоційно пережив момент поставлення пацієнтці діагнозу. Він старався знайти якесь рішення, але наслідки навіть найсучасніших обстежень були невблаганні. Однак він вирішив представити цей випадок на конгресі нейрохірургів у Мехіко, куди вибирався за кілька днів.
«Встань, не бійся!»
Флорібет будь-що хотіла подивитися по телевізору репортаж про беатифікацію папи-поляка, якого змолоду любила і дуже шанувала. Вона пам’ятала візит папи до Коста-Ріки 1983 р. і слова, які він залишив для роздумів тамтешнім мешканцям. Едвін, тоді ще поліцейський, охороняв проїзд папи вулицями Сан Хосе. Коли папа проїхав близько біля нього, Едвін відчув його велику силу. «З того моменту він був дуже важливий у моєму житті». Образочок із зображенням Йоана Павла ІІ був у Флорібет уже під час перших діагностичних обстежень. Її чоловік, разом із дітьми, постановив зробити два вівтарі на веранді їхнього будинку: ліворуч великий образ із портретом Йоана Павла ІІ, праворуч образ Матері Божої Фатімської. «Ми всі були шанувальниками Йоана Павла ІІ (…) Коли я захворіла, звернулася саме до нього, оскільки завжди знала, що він ближчий до Бога, ніж я, що він уже з Богом. «Ти, який так близько Бога, допоможи мені, скажи Господу, що я не хочу помирати, нехай мені допоможе», — так сказала жінка.
Разом із дітьми й Едвіном на щоденну розарієву молитву в інтенції зцілення Флорібет приходили також і сусіди. Коли жінка прокинулася вранці після трансляції беатифікаціної урочистості, її погляд упав на чорно-білу обкладинку додатку до одного з видань, із зображенням молодого папи-поляка, який підносив угору обидві руки характерним для нього жестом. Додаток було видрукувано з нагоди його беатифікації. Флорібет почула слова: «Встань, не бійся!» «І одразу ті дві руки немовби висунулися із фотознімка, і я побачила, як вони розкривають мою постіль і підносять мене з ліжка. Я встала, відчинила двері й пішла до кухні», — описала жінка цю подію. Чоловік не міг повірити в те, що бачив; інші члени сім’ї також були здивовані і щасливі від зміни, яка настала у «маміти». Повне одужання зайняло кілька днів. «Насамперед Бог зцілив мій дух», — сказала Флорібет. «Ми бачили, що сталося чудо. Це було щось надзвичайне», — додав її чоловік.
П’ятьма місяцями пізніше костаріканку взяли на комплексне обстеження, яке показало, що будь-які ознаки попередньої хвороби повністю зникли, і підтвердило непояснюване з медичного погляду одужання. Доктор Алехандро Варґас не міг повірити, що це та сама пацієнтка, яка у квітні була, по суті, помираючою. «Переглянувши запис обстеження я подумав, що хтось, певно, помилився», — сказав лікар. Пацієнтка та її чоловік були невимовно щасливими. Сказали, що дякують за чудо зцілення блаженному Йоану Павлу ІІ. Доктор Варґас знав, що попередні результати обстеження були однозначні і що хвороба була невиліковна. «Але я також вірю в Бога і вірю, що існують чуда, Боже втручання (…) І тому я вірю, що коли то не було медичним втручанням ані природним процесом, то там мала діяти якась надприродна сила або Боже втручання, яке ми називаємо чудом», — підкреслив нейрохірург.
На межі березня і квітня 2012 року Флорі описала своє зцілення на порталі www.karolwojtila.com. У жовтні 2012 року її запросили до Рима на спеціальне обстеження, яке підтвердило зникнення аневризми і брак будь-яких неврологічних наслідків. Незабаром після цього постулатор процесу о. прелат Славомир Одер подався на Коста-Ріку і попросив архиєпископа Сан Хосе провести місцевий процес розслідування гаданого чуда. Троє священиків, нотарій і лікар увійшли до складу комісії, яка 20 листопада 2012 року розпочала свою працю. В січні 2013 р. документацію переказали до Конгрегації у справах канонізацій. Чудо було почергово підтверджене комісіями: лікарською, богословською, кардиналів та єпископів, а зрештою, 5 липня, його ствердив Папа Франциск. Наступного дня після визнання Папою істинності чуда Флорібет разом із сім’єю поїхала до санктуарію Матері Божої Непорочного Зачаття у Парадізо поблизу Картахени, аби подякувати Богові за отриману благодать. Це єдине місце в Коста-Ріці, де знаходяться реліквії крові Йоана Павла ІІ.
На 27 квітня 2014 р. Флорібет Мора Діас дістала запрошення, разом із сім’єю, взяти участь у Святій Месі канонізації папи-поляка в Римі. Її мрією було відвідати країну, з якої походив Папа Войтила. Отож незабаром, за сприяння польських вербістів, які працюють у Коста-Ріці, вона приїде до Польщі разом із чоловіком і двома синами. Зокрема, Флорібет візьме участь у чуванні для родин польських місіонерів на Ясній Гурі в ніч із 10 на 11 травня. Також вона відвідає парафії, гостюватиме на парафіяльних зустрічах, зокрема у Варшаві, Кракові, Вадовіцах.
Чому Бог для чуда вибрав Коста-Ріку? «Ми не знаємо, це рішення Бога. У мене своя теорія щодо цього, — каже о. Даніель Блаво, постулатор дієцезії Сан Хосе. — Папа Войтила відвідував Латинську Америку кілька разів, а Коста-Ріку тільки один раз. (…) Думаю, що Йоан Павло ІІ хотів нас ще раз відвідати, оскільки ця стабільна і католицька країна за 30 років дуже сильно змінилася. І його надзвичайний духовний візит через чудо даний для того, аби тут, у Коста-Ріці, віра відродилася заново».
Малгожата Шевчик, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
