Йосиф

Йосиф (івр. יוֹסֵף ‎ Йосеф, араб. يوسف‎, Юсуф) – біблійний патріарх, наймолодший син Якова і Рахиль. Був улюбленим сином свого Якова: він  любив його «найбільше зі всіх синів, бо він народився йому на старості» (Бут 37, 2), що викликало заздрість його братів,  а за те, що він «доносив своєму батькові лихі про них вістки» (Бут 37, 2) брати його зненавиділи. Після того, як Йосиф розповів братам про два пророчі сни, що йому снились і які явно передбачали, що брати (а в другому сні також і батько з матір’ю) йому поклоняться (Бут 37, 5-10), брати зненавиділи його ще більше. 

 Коли батько послав Йосифа подивитись,  що роблять його брати, котрі пасли овець, ті намагались його вбити, але найстарший брат Рувим “врятував його з їхніх рук, – сказавши: Не вбиваймо життя!  Далі Рувим сказав до них: Не проливайте крови, вкиньте його в ту копанку, що в пустині, але руки на нього не накладайте” (Бут 37, 21-22).  Зрештою з ініціативи одного з братів, Юди, Йосифа продали за 20 срібняків ізмаїльтянам, чий караван в той час проходив поруч (Бут 37, 25-28). Батькові ж сказали, що його роздер дикий звір,  і як доказав передставили квітчастий одяг Йосиф, який змочили кров’ю зарізаного козеняти.

Далі Йосифа було продано в неволю в Єгипеті, де він став слугою начальника охорони фараона Потіфара, котрий невдовзі  призначив Йосифа управителем свого маєтку (Бут 39, 2). Жінка Потіфара намагалась спокусити Йосифа, однак він відповів їй: “Ось мій пан, маючи мене, не знає, як я знаю, що в домі, й усе, що він має, дав у мої руки. 9 Він сам не більший від мене у цім домі й не застеріг собі нічого, крім тебе, бож ти його жінка. Як же мені вчинити таке велике зло і згрішити перед Богом?” (Бут 39, 8-9).  Тоді вона звинуватила Йосифа в спробі згвалтування і він потрапив до в’язниці. “Та Господь був з Йосифом, зглянувсь на нього й виявив йому ласку в очах наглядача тюрми. Цей головний тюремник доручив Йосифові всіх в’язнів, які були в темниці, і все, що там робилося, робилось через нього” (Бут 39, 21-22). Перебуваючи в ув’язненні Йосиф правдиво витлумачив значення снів двох спів’язнів (один із них був підчаший фараона, а другий пекар). Йосиф сказав підчашому, що за три дні його випустятть на волю і він знову буде “подавати фараонові в руки чашу” (Бут 40, 13), а пекареві – що за три дні його стратять, і так сталося.  “Два роки по тому приснився й фараонові сон: стоїть він ніби над Нілом. А тут із Нілу виходять семеро корів, гарних на вид і ситих, та й пасуться в очеретах. Та ось і других сім корів, поганих на вид і худих, виходять за ними з Нілу та й стоять на березі Нілу. І пожерли корови, погані з виду й худі, сім корів гарних на вид і ситих. І фараон прокинувся. Але заснув він і сниться йому знов: оце сім колосків, повних й гарних, вилонюються з одного стебла. А потому сім інших колосків, тоненьких, висушених східнім вітром, виростають за ними. І поглинули тоненькі колоски сім колосків повних і гарних. Та й прокинувся фараон” (Бут 41, 1-7). Оскільки ніхто не спромігся витлумачити значення цих снів, і підчаший згадав про Йосифа і сказав про нього фараонові. Йосиф не тільки пояснив фараонові, що тучні корови і добрі колоски означають роки доброго врожаю, а  худі корови і порожні колоски – роки неврожаю, “а сон фараонові приснився аж двічі тому, що вирішено це від Бога, і Бог скоро виконає це” (Бут 41, 32), а й дав практичну пораду: “нехай фараон підшукає собі чоловіка второпного й розумного та й поставить його над Єгипетською країною. Нехай фараон настановить правителів над країною, і вони відберуть п’ятину з Єгипетського краю за сім урожайних років; нехай вони збирають усі харчі в тих сімох тучних роках, які настануть, і нехай зсипають збіжжя під оруду фараона, і тим запровадять хлібозаготівлю по містах та й будуть берегти її. Ті харчі стануть запасом для країни на сім голодних років, які навідають Єгипетський край, щоб так країна не вигинула від голоду” (Бут 41, 33 -36).  Тоді фараон зробив Йосифа управителем (фактично – прем’єр-міністром) усього Єгипту і дав йому “ім’я Цефенат-Панеах, а за жінку дав йому Аснат, дочку Потіфера, священика з Ону” (Бут 41, 45). Йосифові тоді було 30 років. 

Під час семи врожайних років Йосиф нагромадив значні запаси зерна, які потім продавав впродовж семи неврожайних років. Через голод його батько Яків вислав до Єгипту десять синів, щоб купити зерна (Бут 42, 2-3). Йосиф впівнав їх, але зробив вигляд, що не впізнає, розмовляв з ними жорстко, звинувачував у шпигунстві і на три дні посадив до темниці (Бут 41, 7-17). Потім відпустив їх, наказавши привести їх наймолодшого брата  і залишивши в ув‘язненні Симеона. Коли брати прийшли вдруге, Йосиф відкрився їм і простив їх: “не завдавайте собі жалю і не ятріть себе, що продали мене сюди: на те бо, щоб зберегти вас при житті, Бог послав мене перед вами. Оце ж два роки голоду на землі, а ще п’ять років не буде ні оранки, ні жнив. Бог послав мене перед вами, щоб зберегти на землі решту вас і врятувати життя ваше великим рятунком. Отож не ви мене сюди послали, а Бог; він і зробив мене батьком фараонові, владикою всього його дому та управителем усього Єгипетського краю” (Бут 45, 5-8). Після цього Йосиф привів до Єгипту свого батька та всю родину і оселив “в найкращій околиці, в землі Рамсес, як повелів був фараон”(Бут 47, 11). 

Протягом всього життя Йосиф захищав свій рід, і навіть після смерті Якова, коли брати побоювалися, чи він не помститься їм за їхню колишню жорстокість, продовжував ставитися до них з братньою любов’ю. У Йосифа було двоє синів: Манассія і Ефраїм, яких патріарх Яків звів у родоначальники двох самостійних племен замість їхнього батька Йосипа (Бут. 48, 5), що збільшило число племен до 13. Помер у віці 110 р., залишивши після себе двох синів, онуків і правнуків.

В історії життя Йосифа Отці Церкви бачили прообраз смерті (продаж в рабство, ув’язнення за неправдивим звинуваченням) і воскресіння (вивищення фараоном) Ісуса Христа, що несе спасіння людям (порятунок від голодної смерті Якова і його дітей).  Як пророк Йосиф (Юсуф) вшановуєиться також і в ісламі.