Радість Євангелія наповнює серце і життя тих, які зустрічаються з Ісусом.
Возлюблені Брати у Священстві нашого Господа Ісуса Христа!
Богопосвячені особи!
Дорогі у Христі Брати і Сестри!
На порозі Адвенту — часу очікування прагну скерувати до Вас пастирське слово, в якому хочу звернути Вашу увагу на майбутнє. Віра нам підказує, що воно заплановане і приготоване задумом Божого Провидіння. Щоденне життя показує, що майбутнє є для нас незнаною і деколи тривожною загадкою, особливо тоді, коли думаємо про мир, якого прагнемо і невпинно очікуємо.
1. Адвент і його місія
Адвент є часом очікування і приготування. Свідчать про це молитви і літургійні читання цього періоду. Їхнє завдання — допомогти нам краще зрозуміти, що приготування має служити духовному зросту, переміні життя, яка полягає у відреченні від гріха та зла, у входженні на шлях покути й навернення. Мета цього процесу — привести людей до зустрічі зі Спасителем і допомогти їм прийняти дари, які Він приносить.
Адвент — це час турботи про те, щоб людське життя, всі його справи виконувати з думкою про Бога. Саме в цьому полягає чування, про яке говорить нам сьогоднішній фрагмент Євангелія. Не кажу тут про хвилини, коли з більшим запалом віддаємося якійсь справі і контролюємо хід пов’язаних з нею дій, лише про нашу щоденну готовність і уважність, які в дійсності відчиняють наші серця на прихід Господа. В цьому чуванні немає місця на страх, воно переповнює надією. Чування пов’язане з радістю від приходу Бога, бо присутність Господа кожного наповнює радістю і приносить мир.
Час Адвенту усвідомлює нам, що прихід Господа не відбувається у сфері абстракції. Він не є лише внутрішнім пережиттям віруючої людини. Адвент проникає у життя в найреальніший спосіб: починаючи від найважливішого очікування Марії та Йосипа, через очікування Йоана на пустині, аж по кожне очікування Бога, яке народжується в серці: дітей, що з ліхтарями спішать на Рорати, дорослих, що, не раз зі страхом, ставлять собі питання, які будуть цьогорічні свята, чи Різдво Христове розбудить добру волю в помислах і вчинках кожної людини, а особливо тих, від кого залежить мир і примирення?!
Спробуймо перенести переживання Адвенту на щоденне життя так, щоб Христос міг увійти в наші справи. Очікуймо Господа у кожному важливому для нас місці. Особливо там, де найбільше Його потребуємо.
2. Рік Богопосвяченого Життя
Сьогоднішньою першою неділею Адвенту ціла Вселенська Церква розпочинає Рік богопосвяченого життя. В нашій Архидієцезії 27 листопада цього року відбулася урочиста інавгурація цього Року. Зібрані в Митрополичій катедрі єпископи, священики, особи, які живуть в чернечих спільнотах та вірні дякували Господу за Богопосвячених осіб нашої Львівської Церкви, за їхнє свідчення віри та за служіння.
Папа Франциск, сам будучи монахом, оголошуючи Рік Богопосвяченого Життя сказав: «Люди насправді потребують сьогодні слова, але передусім прагнуть, щоб ми давали свідчення про милосердя, про ніжність Господа, яка зігріває серце, будить надію, зроджує потяг до добра. Радість несіння Божої потіхи!» Цю місію Папа довіряє богопосвяченим особам: віднайти Господа, який потішає нас як матір і самому втішати людей.
У баченні Ісуса втішання є даром Духа — Утішителя, який потішає нас у випробуваннях і заново запалює надію, що не підводить. Так християнське потішання стає розрадою, заохоченням, надією: становить дієву присутність Духа, плід Духа, а плодами Духа є любов, радість, мир, терпеливість, зичливість, доброта, вірність, лагідність, здержливість (Гал 5, 22).
У світі, де так мало довіри, де панують знеохочення і депресія, від богопосвячених осіб очікується, що вони внесуть довіру в можливість існування справжнього щастя, надії, вкоріненої не лише у власних талантах, перевагах чи знаннях, але у Бозі. Усі мають можливість Його зустріти, достатньо тільки щирим серцем шукати.
Сьогодні суспільство очікує слів потіхи, близькості пробачення і справжньої радості. Богопосвячені особи покликані нести всім обійми Бога, який із ніжністю матері наближується до людини; богопосвячені особи мають бути добрими провідниками, знаками справжньої людяності, підходячи до ближнього з жестом потіхи, мають спрощувати їм доступ до благодаті.
Рік богопосвяченого життя, це не тільки час замислення над тим, ким повинні бути особи, які живуть у чернечих спільнотах, але також і вдячність Господу за покликання та за реалізацію харизми, яку залишили їхні Засновники.
На карті нашої Архидієцезії є багато чоловічих та жіночих чернечих спільнот. Служать вони як душпастирі в парафіях, дбають про духовний розвиток вірних і відновлюють знищені святині. Цей вид діяльності характерний для чоловічих згромаджень, яким є доручена турбота про численні парафіяльні спільноти нашої Архидієцезії. За цю величезну працю щиро їм дякую і прошу, щоб Ви до неї теж доєдналися.
Не було би повної правди про присутність чернечих спільнот в нашій Архидієцезії, коли б я обминув жіночі згромадження, які служать у десятках парафій. Їхня присутність помітна в катехізації дітей і молоді, в опіці над хворими, стражденними і вмираючими. При багатьох парафіях із великим успіхом сестри проводять освітньо-виховну роботу в садочках, охоронках, світлицях. Завдяки цьому служінню багато батьків віднайшло дорогу до Церкви, привели ж їх туди власні діти, навчені сестрами молитви та істин віри. Бачимо теж великий внесок сестер у підготування святинь до Літургії та в щоденну допомогу священикам нашої Архидієцезії в душпастирській діяльності.
Вдячні за те, що вони є і служать, огортаємо молитвою всі спільноти богопосвячених осіб, і жіночі, й чоловічі. Довіряємо Вас опіці Ваших Засновників і Покровителів. Цю подячну молитву можна буде заносити Господу в кожному Деканаті, у спеціально визначеному храмі, місці особливої вдячності за богопосвячених осіб у душпастирському служінні спільноті Церкви.
3. Сім’я
Закінчуючи хочу звернути Вашу увагу на значення та роль сім’ї. Ми усвідомлюємо велику відповідальність, покладену на неї. Бачимо, як сильно потрібна духовна і матеріальна підтримка сім’ям в Україні, де відбувається боротьба між війною та миром, правдою та брехнею, повагою та зневагою. У цій важкій ситуації найбільше страждає сім’я, бо несе на собі знамення страждань, які приносить війна. Тому, цитуючи слова Отців нещодавнього Синоду єпископів про сім’ю, до яких я теж належу, благаю Бога і запрошую Вас до молитви: «Отче, дай усім родинам присутність мужніх і мудрих чоловіків і жінок, які були б джерелом вільної і об’єднаної родини. Отче, дай батькам, щоб мали дім, де могли б у мирі жити зі своєю родиною. Отче, дай дітям, щоб були знаком довіри і надії, а молоді — стабільну і вірну ідеалам відвагу. Отче, дай усім змогу власними руками заробляти на хліб, досвідчувати мир душі і підтримувати полум’я живої віри, навіть у часи темноти. Отче, дай нам усім бачити розквіт Твого Царства, все вірнішого і вірогіднішого, справедливого і гуманного міста, світу, який любить правду, справедливість і милосердя.»
Брати і Сестри!
Розпочинаючи період Адвенту — радісного очікування на зустріч із Господом під час святкування Народження Сина Божого, а в подальшій перспективі на реальну зустріч із Богом, заохочую Вас до гідного переживання цього часу через Роратню молитву, Таїнство покаяння та примирення, пробачення кривд і вдячність за дар віри, яку плекаємо в наших родинах та чернечих спільнотах. Зміцненням на цьому шляху нехай буде для нас заступництво Матері Божого Сина і наших Покровителів, яких кличемо на допомогу в кожній хвилині і потребі нашого життя. Нехай Боже благословення огортає всі наші добрі постанови на час Адвенту: В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.
Львів, 27 листопада 2014 року
Вих № 788/2014
+ Мечислав Мокшицький
Львівський Римсько-Католицький Митрополит
За матеріалами: Католицький медіа-центр
фінансово.
Щиро дякуємо!
