Літургійні читання на 18 квітня (УГКЦ)

Греко-католицький календар
Велика П’ятниця. Плащаниця. Строгий піст.
Преп. Йоана, учня св. Григорія Декаполіта

Літургія не правиться. Царські часи.

Апостол
Гал 6, 14-18

14 А я не став би хвалитися нічим іншим, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене розп’ятий світ, а я — для світу. 15 Адже [в Ісусі Христі] не має зна­чен­ня ні обрізання, ні необрізання, але нове творіння. 16 І на всіх, хто буде дотри­мува­тися цього правила, нехай на них і на Божому Ізрáїлі спочине мир і милість.
17 Зрештою, хай ніхто не завдає мені труднощів, бо я ношу на моєму тілі рани [Господа] Ісуса.
18 Благодать Господа нашого Ісу­са Христа з вашим духом, брати! Амінь.

Євангеліє
Мт 27, 1-56

1 Коли ж настав ранок, усі первосвященники і старші на­роду скликали раду проти Ісуса, щоб уби­ти Його; 2 і, зв’язавши Його, повели й передали правителеві Пилату.
3 Тоді Юда, який Його видав, побачивши, що Він засуджений, роз­каявся і повернув тридцять сріб­них монет первосвященникам і старшим, 4 кажучи: «Я згрішив, видавши невинну кров». Вони ж сказали: «А що нам до того? Сам дивися!». 5 Тоді він кинув срібняки в храмі, пішов геть і повісився. 6 А первосвященики, узявши сріб­няки, сказали: «Не годиться клас­ти їх до скарбниці, бо це ціна крові». 7 Порадившись, вони купили на них гон­чарське поле, щоб хоронити там чужинців. 8 Тому те поле досі зветься Полем крові. 9 Тоді сповнилося сказане через пророка Єремію, який говорив: «І взяли во­­­ни тридцять срібняків — вартість Оціненого, — Того, кого оцінили сини Ізрáїля, 10 і дали їх за гончарське поле, як на­казав мені Господь».
11 Ісус же став перед правителем. Правитель запитав Його: «Чи ти юдей­­ський Цар?». Ісус відповів: «Ти ка­­­­жеш!». 12 Коли первосвященники і старші Його звинувачували, Він нічого не відповідав. 13 Тоді Пилат каже Йому: «Хіба не чу­єш, скільки проти Тебе свідчать?». 14 Але Він не відповідав йому на жодне слово, так що правитель ду­же дивувався.
15 На кожне свято правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого бажали. 16 Був же тоді відомий в’язень, якого звали Вараввою. 17 Коли вони зібралися, Пилат ска­зав їм: «Кого хочете, щоб я від­пус­тив вам, Варавву чи Ісуса, котрий зветься Христос?». 18 Адже знав, що через заздрощі видали Його.
19 Коли ж він сидів на судилищі, послала до нього його дружина ска­зати: «Не май нічого до Того Правед­ни­ка, бо я багато натерпілася нині уві сні через Нього». 20 А первосвященники й старші під­­мовили людей, аби просити за Ва­равву, а Ісуса щоб убити. 21 Правитель озвався і сказав їм: «Кого з двох хочете, щоб я відпустив вам?». Вони сказали: «Варавву!». 22 Пилат їм відповів: «А що я маю зро­бити з Ісусом, який зветься Хри­стос?». Усі закричали: «Нехай буде роз­п’ятий!». 23 Він же сказав: «А який злочин Він скоїв?» Та вони ще дужче кри­ча­ли: «Нехай буде розп’ятий!».
24 Побачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі посилюється, Пилат узяв воду, вмив руки перед народом і ска­­­­­­зав: Невинний я в крові Цього! Дивіться самі!». 25 У відповідь весь народ закри­чав: «Кров Його на нас і на наших дітях!». 26 Тоді відпустив їм Варавву, а Ісу­са після бичування видав на розп’яття.
27 Тоді воїни правителя, взявши Ісуса до преторію, зібрали через Ньо­го весь підрозділ. 28 І, роздягнувши Його, накинули на Нього багряницю 29 та, сплівши вінок з тернини, поклали Йому на голову, а тростину дали в праву руку і, впавши на ко­ліна перед Ним, глузували з Ньо­го, кажучи: «Радій, Царю юдейсь­кий!». 30 І плювали на Нього та, взявши тростину, били Його по голові. 31 А коли наглузувалися з Нього, стягли з Нього багряницю, надягли на Нього Його одяг і повели на розп’ят­тя.
32 Виходячи, зустріли чоловіка з Киринеї на ім’я Симон, якого приму­си­ли нести Його хрест. 33 Коли прийшли на місце, яке зветься Голгофа, що в перекладі озна­­чає Череповище, 34 дали Йому випити вина, змі­шаного з жовчю, але Він, по­куш­ту­вав­ши, не схотів пити. 35 А ті, які розіп’яли Його, кидаючи жереб, поді­ли­ли Його одяг 36 і, посідавши, стерегли Його там. 37 Над Його головою прибили напис Його провини: «Це Ісус — Цар юдейський».
38 Тоді розіп’яли з Ним двох роз­бійників: одного — праворуч, дру­го­го — ліворуч. 39 А ті, хто проходив повз Нього, лихословили Його, похитуючи своїми головами 40 і кажучи: «Ти, котрий руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси се­бе самого! Якщо Ти є Син Божий, то зійди з хреста!». 41 Так само й первосвященики з книжниками та старшими, глузу­ючи, говорили: 42 «Інших спасав, а себе самого не може спасти?! Він, Цар ізраїль­ський, нехай зійде тепер з хреста — і повіримо в Нього. 43 Він покладав надію на Бога; нехай тепер Його визволить, якщо Він Йому любий, бо Він сказав: “Я — Божий Син”». 44 Так само і розбійники, роз­п’яті з Ним, насміхалися з Нього. 45 Від шостої години по всій зем­лі тривала темрява — аж до дев’ятої го­дини.
46 А о дев’ятій годині Ісус скрик­нув гучним голосом, кажучи: «Елí, Елí, лемá савахтáні?». Тобто: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене по­ки­нув?». 47 Деякі з тих, які там стояли, почувши це, говорили, що Він кличе Іллю. 48 І зараз же один із них, під­біг­ши, взяв губку, наповнив її оцтом, настромив на очеретину і дав Йому пити. 49 Інші ж казали: «Облиш, поди­ви­мося, чи прийде Ілля Його спа­са­ти». 50 Ісус же, знову голосно скрик­нув­ши, віддав духа.
51 І ось завіса храму роздерлася на­двоє — згори додолу; земля за­тряслася, скелі порозпадалися, 52 гроби повідкривалися, багато тіл померлих святих встали 53 і, вийшовши з гробів після Його воскресіння, ввійшли до свя­того міста і явилися багатьом. 54 А сотник і ті, які з ним стерегли Ісуса, побачивши землетрус і те, що сталося, дуже злякалися й говорили: «Справді, Він був Божий Син!».
55 Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони йшли за Ісусом з Галілеї, прислуговуючи Йому. 56 Поміж ними була Марія Маг­далина, Марія — мати Якова та Йо­сифа, та мати Зеведеєвих синів.

Апостол
Рим 5, 6-11

6 Бо Христос, коли ми ще були без­силі, у відповідний час помер за нече­с­тивих. 7 Навряд чи хто помре за пра­вед­ника; хіба, може, хтось за добро­чин­­­ця наважиться померти. 8 Але Бог виявляє Свою любов до нас тим, що Христос за нас помер, ко­­ли ми були ще грішниками. 9 Тим більше тепер, оправдані Його кров’ю, ми завдяки Йому спа­се­мо­ся від гніву. 10 Коли, ще будучи ворогами, ми примирилися з Богом смертю Його Сина, тим більше, примирившись, спасемося Його життям. 11 І не тільки це, але й хвалимося в Бозі через нашого Господа Ісуса Христа, через якого ми тепер одер­жали примирення.

Євангеліє
Мр 15, 16-41

16 Воїни повели Його до середи­ни двору, тобто в преторій, і скли­ка­ли весь підрозділ. 17 Зодягли Його в багряницю, поклали на Нього сплетеного терно­во­го вінка 18 і почали вітати Його: Радій, Царю юдейський! 19 Били Його по голові трости­ною, плювали на Нього і, падаючи на коліна, поклонялися Йому. 20 А коли наглумилися над Ним, скинули з Нього багряницю і зо­дягли в Його одяг. І повели, щоб розі­п’яти Його.
21 Примусили одного перехожо­го — Симона Киринейського, який повертався з поля, батька Олексан­дра та Руфа, взяти Його хрест. 22 Приввели Його на Голгофу, місце, що в перекладі означає Чере­повище. 23 Давали Йому [пити] вино зі смирною, але Він не взяв.
24 І розіп’яли Його, і розділили Йо­го одяг, кидаючи жереб, хто що візь­ме. 25 Була третя година, як розіп’яли Його. 26 І написали Його провину так: Цар юдейський.
27 З ним розіп’яли двох розбій­ни­ків: одного праворуч, а другого ліво­руч від Нього. 28 [Збулося Писання, що гово­рить: Його зараховано до злочин­ців].
29 Перехожі лихословили Його, похитуючи своїми головами й ка­жучи: Овва, Ти, котрий руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш! 30 Спаси себе самого — зійди з хреста! 31 Так само й первосвященники між собою говорили й глузували ра­­зом із книжниками: Інших спа­сав, а себе не може спасти! 32 Христос, Цар Ізрáїлю, нехай зій­де тепер з хреста, щоб ми по­ба­чили і повірили [в Нього]! Розп’яті з Ним також насміхалися з Нього.
33 Коли настала шоста година, тем­ря­­ва оповила всю землю — до де­в’ятої години. 34 А о дев’ятій годині Ісус за­кри­чав гучним голосом: Елої, Елої, лама савахтані! Що означає в перекладі: Боже мій, Боже мій, чому ти Мене по­кинув? 35 Деякі з тих, які там стояли, по­чувши те, казали: Дивися, кличе Іллю! 36 А один, побігши, наповнив губ­ку оцтом, прикріпив її до трос­тини і дав Йому пити, примовляючи: Чекайте, подивимося, чи прийде Ілля Його зняти! 37 Ісус голосно скрикнув — і від­дав духа.
38 І завіса в храмі роздерлася надвоє — згори додолу.
39 Сотник, який стояв напроти Нього, побачивши, як Він віддав ду­ха, промовив: Справді, Ця Лю­ди­на була Божим Сином!
40 Були і жінки, які здалека диви­лися: між ними — Марія Магдалина, Марія — мати Якова молодшого та Йосії і Соломія. 41 Коли Він був у Галілеї, вони хо­дили за Ним і прислуговували Йо­му; і було багато інших, які при­йшли з Ним до Єрусалима.

Апостол
Євр 2, 11-18

11 Адже і Той, хто освя­чує, і ті, які освячуються, — всі від Одного. Че­рез це Він не со­ро­миться називати їх бра­та­­ми, 12 кажучи: Сповіщу Твоє Ім’я Мо­їм братам, серед Церкви оспіву­ва­тиму Тебе.
13 І знову: Я буду надіятися на Ньо­го! І ще: Ось Я і діти, яких Мені дав Бог.
14 А що діти стали спільниками крові й тіла, то й Він подібним чи­ном став їхнім спільником, аби своєю смертю знищити того, хто має владу смерті, тобто диявола, 15 і визволити тих, які через страх смерті все життя утри­му­ва­лися в раб­­стві. 16 Адже не ангелів Він приймає, але приймає нащадків Авраама. 17 Тому треба було Йому в усьо­му уподібнитися братам, аби бути ми­лосердним і вірним Перво­свяще­нником перед Богом, для убла­гання за гріхи людей. 18 Бо в чому сам постраждав, бу­дучи випро­бу­ва­ним, Він може до­по­могти і тим, хто переносить ви­про­бування.

Євангеліє
Лк 23, 32-49

32 І вели з Ним на страту також ін­­ших двох злочинців.
33 І коли прийшли на місце, яке зветься Череповище, тут розіп’яли Його й злочинців — одного пра­во­руч, а другого — ліворуч. 34 Ісус говорив: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять».
А ті, які ділили Його одяг, кидали же­реб.
35 А народ стояв і дивився. Насмі­халися і начальники, ка­жу­чи: «Він інших спасав, тож нехай спасе і cебе cамого, якщо Він Хри­с­тос, Божий Обранець!» 36 Глузували з Нього й воїни; во­ни, приступаючи, подавали Йому оцет 37 і казали: «Якщо Ти — юдейський Цар, спаси cебе!» 38 Над Ним був напис: «Це — Цар юдеїв».
39 Один із розп’ятих злочинців ли­хо­словив Його, кажучи: «Хіба Ти не Христос? Спаси cебе й нас!» 40 А другий обізвався і, докоря­ючи йому, сказав: «Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на таке засу­дже­ний? 41 Але ми — справедливо, бо ді­ста­ємо належне за те, що вчинили! Він же нічого поганого не зробив». 42 І додав: «Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє». 43 А Він сказав йому: «Воістину кажу тобі: сьогодні ти будеш зі Мною в раю».
44 І коли настала шоста година, на­ступила темрява по всій землі — до дев’ятої години; 45 померкло сонце, а завіса храму роздерлася надвоє. 46 Скрикнувши гучним голосом, Ісус промовив: «Отче, у Твої руки передаю свій дух!» Сказавши це, Він віддав духа.
47 Побачивши те, що сталося, сот­­ник прославив Бога, промо­вля­ючи: «Справді, праведний був цей чо­ловік!» 48 Численні юрби, які прийшли на це видовище, спостерігаючи те, що сталося, били себе в груди й вер­талися. 49 На віддалі стояли й дивилися всі Його знайомі та жінки, які йшли за Ним із Галілеї.

Апостол
Євр 10, 19-31

19 Тому, брати, маючи відвагу входити до святині через кров Ісу­са — 20 новою і живою дорогою, яку Він відкрив нам через завісу, тобто через своє тіло, — 21 і маючи Великого Свя­ще­нника в Божому домі, 22 приступаймо зі щирим сер­цем, у повноті віри, очистивши сер­ця від недоброго сумління, обмив­ши тіла чистою водою. 23 Непохитно тримаймося ви­знан­ня надії, адже вірний Той, хто обіцяв. 24 Будьмо уважні один до одно­го, заохочуймо до любові та добрих діл; 25 не залишаймо своїх зі­брань, як то деякі ввели у звич­ку, але за­охо­чу­й­­мо один од­ного, і тим біль­ше, чим біль­ше бачите, що набли­жа­єть­ся день.
26 Адже коли ми добровільно грі­шимо після того, як одержали пі­знан­­­ня істини, то за гріхи немає біль­­­­ше жертви, 27 а є якесь страшне очікування су­ду і палаючого вогню, що має по­жерти противників. 28 Як хто відрікся Закону Мой­сея, той без милосердя гине при двох або трьох свідках. 29 Зважте, наскільки суворішого покарання заслу­жить той, хто по­топ­тав Божого Сина, хто не поша­ну­вав крові Завіту, якою освятився, хто зневажив Духа благодаті?30 Ми знаємо Того, хто сказав:
У Ме­не — помста, і Я відплачу, — [гово­рить Господь]. І знову: Гос­подь судитиме свій народ. 31 Страшно попасти в руки Жи­во­го Бога!

Євангеліє
Йн 18, 28 – 19, 37

28 А Ісуса повели від Каяфи у преторій. Був уже ранок, тому вони не ввійшли до преторію, щоб не опо­ганитися, але щоб могли їсти пасху. 29 Пилат вийшов до них надвір і каже: Яке обвинувачення висува­єте проти Цього Чоловіка? 30 Вони йому у відповідь сказали: Якби Він не був злочинцем, ми не видали б Його тобі. 31 Тоді Пилат їм сказав: Візьміть Його і судіть Його за вашим зако­ном. Сказали йому юдеї: Нам не мож­­на нікого страчувати, — 32 щоби сповнилися Ісусові слова, які Він сказав, зазначаючи, якою смертю мав померти.
33 Тоді Пилат знову ввійшов у пре­торій, покликав Ісуса і запитав Його: Чи Ти Цар юдеїв? 34 Ісус [йому] відповів: Чи ти це від себе говориш, чи інші тобі ска­зали про Мене? 35 Пилат відповів: Хіба я юдей? Твій народ і первосвященники ви­дали Тебе мені. Що Ти зробив? 36 Ісус відповів: Царство Моє не від цього світу; якби Моє царство було від цього світу, Мої прибіч­ни­ки подбали би, щоб Мене не видали юдеям. Нині ж Моє царство не звідси. 37 Тоді Пилат Його запитав: То Ти Цар? Ісус відповів: Ти сам кажеш, що [Я] Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоби свід­чити про істину. Кожний, хто від іс­тини, слухає Мій голос. 38 Каже Йому Пилат: А що таке іс­тина? І сказавши це, він знову вий­­шов до юдеїв і заявив їм: Жод­ної вини я в Ньому не зна­хо­джу. 39 Та є у вас звичай, щоб я вам від­­­пускав одного на Пасху. Чи хоче­те, щоб я вам відпустив Царя юдеїв? 40 Тоді вони знову закричали, ви­гукуючи: Не Його, а Варавву! — Ва­равва ж був розбійником.

1 Тоді Пилат звелів узяти Ісу­са й бичувати. 2 Воїни, сплівши вінок із терну, поклали Йому на голову й одягнули Йо­го в багряницю; вони підходили до Нього 3 й казали: Радій, Царю юдеїв! — і били Його в обличчя.
4 І Пилат знову вийшов у двір і ска­зав їм: Ось виводжу Його вам у двір, щоб ви знали, що я не бачу в Ньому жодної провини. 5 Вийшов Ісус у двір, маючи на со­бі терновий вінок та багряний одяг. І Пилат каже їм: Оце — Лю­дина! 6 Коли Його побачили первосвя­щенники й слуги, то закричали, гука­ю­чи: Розіпни, розіпни Його! Каже їм Пилат: Візьміть і розіпніть Його ви, бо я не знаходжу в Ньому провини. 7 Юдеї відповіли йому: Ми маємо За­кон, і за Законом Він повинен помер­­ти, бо видає себе за Божого Си­на!
8 Коли Пилат почув ці слова, то ще більше злякався. 9 Ще раз зайшов у преторій і ка­же Ісусові: Звідки Ти? Ісус не дав йо­му відповіді. 10 Каже Йому Пилат: Чому до ме­не не говориш? Хіба не знаєш, що маю владу Тебе відпустити і маю вла­ду розіп’яти Тебе? 11 Ісус йому відповів: Не мав би ти жодної влади наді Мною, якби не була вона тобі дана з висоти. Тому той, хто Мене видав тобі, має біль­ший гріх.
12 Відтоді Пилат намагався відпустити Його, та юдеї закричали, гукаючи: Якщо Його відпустиш, ти не є другом кесаря! Кожний, хто себе робить царем, противиться кесареві! 13 Почувши це слово, Пилат вивів Ісуса у двір, сів на місце судді, що зветься літостротон, — єврейською мовою: гаввата. 14 Була ж п’ятниця перед Пас­хою, близько шостої години. Він каже юдеям: Ось ваш Цар! 15 Тоді вони зчинили галас: Візьми, візьми та розіпни Його! Пилат їх запитує: Вашого Царя розіп’яти? Та первосвященники відповіли: Ми не має­мо царя, крім кесаря! 16 І тоді він видав Його їм на роз­п’яття. Ісуса взяли [й повели].
17 Несучи свій хрест, Він вийшов на місце, яке називається Череповище, — єврейською мовою: Голгофа, 18 де розіп’яли Його, і з Ним двох інших: з одного та з другого боку, а Ісу­са — посередині. 19 Пилат зробив напис і помістив на хресті. Було написано: Ісус На­за­рянин, Цар юдеїв! 20 Цей напис читало багато юдеїв, тому що місце, де розіп’яли Ісуса, було по­­близу міста, напи­са­но ж було по-єв­рейськи, по-грецьки і по-латинськи. 21 Та юдейські первосвященники го­­ворили Пилатові: Не пиши: Цар юде­їв, але те, що Він сам заявляв: Я — Цар юдеїв! 22 Пилат відповів: Що я написав, — те написав!
23 А воїни, розіп’явши Ісуса, взя­ли Його одяг і розділили його на чотири частини, кожному воїнові по частині, а також хитон. Хитон був не шитий, а весь згори тканий. 24 Тож міркували між собою: Не роздираймо його, але киньмо же­реб на нього, — кому припаде. Це щоби збулося Писання, яке гласить:
Розділили Мій одяг між собою і за Мій плащ кидали жереб. Воїни так і зробили.
25 Біля Ісусового хреста стояли Його мати, сестра Його матері, Ма­рія Клеопова і Марія Магдалина. 26 Побачивши матір і учня, який стояв поряд і якого любив, Ісус про­мовив до [своєї] матері: Жінко, ось твій син! 27 Потім звернувся до учня: Ось твоя мати! І відтоді взяв її учень до себе.
28 Після цього, знаючи, що все вже завершилося, каже Ісус, аби збулося Писання: Прагну! 29 Стояла повна посудина оцту. Воїни, настромивши на тростину губку, намочену в оцті, піднесли до Його уст. 30 Спробувавши оцту, Ісус ска­зав: Звершилося! І схиливши го­ло­ву, віддав духа.
31 Оскільки була п’ятниця, то юдеї, щоб не залишилися на хресті тіла в суботу, тому що був великий день ті­єї суботи, просили Пилата, аби перебили їхні голінки й забрали. 32 Тож воїни прийшли і перебили голінки першому й другому, роз­п’ятому з Ним. 33 Підійшовши до Ісуса, поба­чи­ли, що Він уже помер, і не стали перебивати Йому голінок. 34 Але один з воїнів списом про­колов Йому бік, і тут же витекли кров та вода.
35 А той, хто бачив, засвідчив, — і правдиве його свідчення. Він знає, що каже правду, щоб і ви повірили. 36 Бо сталося це, аби збуло­ся Писання: Кістка Його не буде поламана. 37 І знову ж, у іншому місці Пи­сання говориться: Будуть дивитися на Того, кого прокололи.

Вечірня.

Апостол
1Кор 1, 18 – 2, 2

18 Тому шо слово про хрест є безум­ством для тих, хто гине, а для нас, які спасаємося, це — Божа сила. 19 Адже написано: Знищу мудрість премудрих, а розум розумних від­кину!
20 Де мудрий? Де грамотний? Де вчений віку цього? Хіба мудрість [цього] світу Бог не обернув на бе­зум­ство? 21 Оскільки світ своєю мудрістю так і не зрозумів Бога в Його Божій пре­мудрості, то Бог забажав спасти тих, хто вірить, безумством про­по­віді. 22 Бо юдеї вимагають чудес, а гре­ки шукають мудрості. 23 Ми ж проповідуємо розп’ятого Христа: для юдеїв — це спокуса, а для греків — безумство. 24 А саме для покликаних — і юде­­їв, і греків — Христа, Божу силу й Божу премудрість. 25 Адже «немудре» Боже є розум­ні­шим від людського, і «немічне» Боже є сильнішим від людського.
26 Гляньте, брати, на ваше покли­кання: небагато мудрих тілом, не­ба­гато сильних, небагато шляхетних. 27 Але Бог вибрав немудре світу, щоби засоромити премудрих, і Бог вибрав немічне світу, щоби засоро­ми­­ти сильних; 28 Бог вибрав понижене у світі, погорджене і неіснуюче, щоби по­зба­­вити сили існу­юче, 29 щоби жодне тіло не хвалилося перед Богом. 30 Від Нього ж і ви є в Христі Ісу­сі, який став для нас мудрістю від Бога, праведністю, освяченням і ви­куп­ленням, 31 щоби збулося написане: Хто хва­­­­литься, нехай хвалиться Господом!

1 І я, брати, коли прийшов до вас, не прийшов звіщати вам Божу та­ємницю вишуканими словами й мудрістю, 2 бо я вважав за правильне не зна­­­ти серед вас нічого, крім Ісуса Хри­ста, і то розп’ятого.

Євангеліє
Мт 27, 1-38

1 Коли ж настав ранок, усі первосвященники і старші на­роду скликали раду проти Ісуса, щоб уби­ти Його; 2 і, зв’язавши Його, повели й передали правителеві Пилату.
3 Тоді Юда, який Його видав, побачивши, що Він засуджений, роз­каявся і повернув тридцять сріб­них монет первосвященикам і старшим, 4 кажучи: «Я згрішив, видавши невинну кров». Вони ж сказали: «А що нам до того? Сам дивися!». 5 Тоді він кинув срібняки в храмі, пішов геть і повісився. 6 А первосвященики, узявши сріб­няки, сказали: «Не годиться клас­ти їх до скарбниці, бо це ціна крові». 7 Порадившись, вони купили на них гон­чарське поле, щоб хоронити там чужинців. 8 Тому те поле досі зветься Полем крові. 9 Тоді сповнилося сказане через пророка Єремію, який говорив: «І взяли во­­­ни тридцять срібняків — вартість Оціненого, — Того, кого оцінили сини Ізрáїля, 10 і дали їх за гончарське поле, як на­казав мені Господь».
11 Ісус же став перед правителем. Правитель запитав Його: «Чи ти юдей­­ський Цар?». Ісус відповів: «Ти ка­­­­жеш!». 12 Коли первосвященики і старші Його звинувачували, Він нічого не відповідав. 13 Тоді Пилат каже Йому: «Хіба не чу­єш, скільки проти Тебе свідчать?». 14 Але Він не відповідав йому на жодне слово, так що правитель ду­же дивувався.
15 На кожне свято правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого бажали. 16 Був же тоді відомий в’язень, якого звали Вараввою. 17 Коли вони зібралися, Пилат ска­зав їм: «Кого хочете, щоб я від­пус­тив вам, Варавву чи Ісуса, котрий зветься Христос?». 18 Адже знав, що через заздрощі видали Його.
19 Коли ж він сидів на судилищі, послала до нього його дружина ска­зати: «Не май нічого до Того Правед­ни­ка, бо я багато натерпілася нині уві сні через Нього». 20 А первосвященики й старші під­­мовили людей, аби просити за Ва­равву, а Ісуса щоб убити. 21 Правитель озвався і сказав їм: «Кого з двох хочете, щоб я відпустив вам?». Вони сказали: «Варавву!». 22 Пилат їм відповів: «А що я маю зро­бити з Ісусом, який зветься Хри­стос?». Усі закричали: «Нехай буде роз­п’ятий!». 23 Він же сказав: «А який злочин Він скоїв?» Та вони ще дужче кри­ча­ли: «Нехай буде розп’ятий!».
24 Побачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі посилюється, Пилат узяв воду, вмив руки перед народом і ска­­­­­­зав: Невинний я в крові Цього! Дивіться самі!». 25 У відповідь весь народ закри­чав: «Кров Його на нас і на наших дітях!». 26 Тоді відпустив їм Варавву, а Ісу­са після бичування видав на розп’яття.
27 Тоді воїни правителя, взявши Ісуса до преторію, зібрали через Ньо­го весь підрозділ. 28 І, роздягнувши Його, накинули на Нього багряницю 29 та, сплівши вінок з тернини, поклали Йому на голову, а тростину дали в праву руку і, впавши на ко­ліна перед Ним, глузували з Ньо­го, кажучи: «Радій, Царю юдейсь­кий!». 30 І плювали на Нього та, взявши тростину, били Його по голові. 31 А коли наглузувалися з Нього, стягли з Нього багряницю, надягли на Нього Його одяг і повели на розп’ят­тя.
32 Виходячи, зустріли чоловіка з Киринеї на ім’я Симон, якого приму­си­ли нести Його хрест. 33 Коли прийшли на місце, яке зветься Голгофа, що в перекладі озна­­чає Череповище, 34 дали Йому випити вина, змі­шаного з жовчю, але Він, по­куш­ту­вав­ши, не схотів пити. 35 А ті, які розіп’яли Його, кидаючи жереб, поді­ли­ли Його одяг 36 і, посідавши, стерегли Його там. 37 Над Його головою прибили напис Його провини: «Це Ісус — Цар юдейський».
38 Тоді розіп’яли з Ним двох роз­бійників: одного — праворуч, дру­го­го — ліворуч.

Лк 23, 39-43

39 Один із розп’ятих злочинців ли­хо­словив Його, кажучи: «Хіба Ти не Христос? Спаси cебе й нас!» 40 А другий обізвався і, докоря­ючи йому, сказав: «Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на таке засу­дже­ний? 41 Але ми — справедливо, бо ді­ста­ємо належне за те, що вчинили! Він же нічого поганого не зробив». 42 І додав: «Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє». 43 А Він сказав йому: «Воістину кажу тобі: сьогодні ти будеш зі Мною в раю».

Мт 27, 39-54

39 А ті, хто проходив повз Нього, лихословили Його, похитуючи своїми головами 40 і кажучи: «Ти, котрий руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси се­бе самого! Якщо Ти є Син Божий, то зійди з хреста!». 41 Так само й первосвященики з книжниками та старшими, глузу­ючи, говорили: 42 «Інших спасав, а себе самого не може спасти?! Він, Цар ізраїль­ський, нехай зійде тепер з хреста — і повіримо в Нього. 43 Він покладав надію на Бога; нехай тепер Його визволить, якщо Він Йому любий, бо Він сказав: “Я — Божий Син”». 44 Так само і розбійники, роз­п’яті з Ним, насміхалися з Нього. 45 Від шостої години по всій зем­лі тривала темрява — аж до дев’ятої го­дини.
46 А о дев’ятій годині Ісус скрик­нув гучним голосом, кажучи: «Елí, Елí, лемá савахтáні?». Тобто: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене по­ки­нув?». 47 Деякі з тих, які там стояли, почувши це, говорили, що Він кличе Іллю. 48 І зараз же один із них, під­біг­ши, взяв губку, наповнив її оцтом, настромив на очеретину і дав Йому пити. 49 Інші ж казали: «Облиш, поди­ви­мося, чи прийде Ілля Його спа­са­ти». 50 Ісус же, знову голосно скрик­нув­ши, віддав духа.
51 І ось завіса храму роздерлася на­двоє — згори додолу; земля за­тряслася, скелі порозпадалися, 52 гроби повідкривалися, багато тіл померлих святих встали 53 і, вийшовши з гробів після Його воскресіння, ввійшли до свя­того міста і явилися багатьом. 54 А сотник і ті, які з ним стерегли Ісуса, побачивши землетрус і те, що сталося, дуже злякалися й говорили: «Справді, Він був Божий Син!».

Йо 19, 31-37

31 Оскільки була п’ятниця, то юдеї, щоб не залишилися на хресті тіла в суботу, тому що був великий день ті­єї суботи, просили Пилата, аби перебили їхні голінки й забрали. 32 Тож воїни прийшли і перебили голінки першому й другому, роз­п’ятому з Ним. 33 Підійшовши до Ісуса, поба­чи­ли, що Він уже помер, і не стали перебивати Йому голінок. 34 Але один з воїнів списом про­колов Йому бік, і тут же витекли кров та вода.
35 А той, хто бачив, засвідчив, — і правдиве його свідчення. Він знає, що каже правду, щоб і ви повірили. 36 Бо сталося це, аби збуло­ся Писання: Кістка Його не буде поламана. 37 І знову ж, у іншому місці Пи­сання говориться: Будуть дивитися на Того, кого прокололи.

Мт 27, 55-61

55 Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони йшли за Ісусом з Галілеї, прислуговуючи Йому. 56 Поміж ними була Марія Маг­далина, Марія — мати Якова та Йо­сифа, та мати Зеведеєвих синів.
57 Коли настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї на ім’я Йосиф, який і сам був учнем Ісуса; 58 він прийшов до Пилата й по­просив тіло Ісуса. Після чого Пилат наказав дати. 59 Взявши тіло, Йосиф обгорнув Його чистим полотном 60 і поклав Його до своєї нової гроб­ниці, яку висік у скелі, та, при­ко­тивши до отвору гробниці ве­ли­кий камінь, відійшов. 61 Була ж там Марія Магдалина і друга Марія, які сиділи напроти гробу.

Біблійні роздуми