Поняття власності зародилося в дуже давні часи. Мойсей отримав від Бога Десяту заповідь пошани прав ближнього щодо речей, які йому належать. Отож ніхто не може нічого забирати без згоди власника: ані поля, ані дому, ані рабів, ані тварин. Для юриста це означає повне володіння рухомим та нерухомим майном, а тому навіть зараз немає ліпшого визначення власності за те, що подано в Книзі Второзаконня.
Юридична наука Церкви будується на принципах і поняттях римського права. Інститут права власності та її охорона існували в римському праві вже за часів ранньої Республіки (бл. 44 р. до Р. Х.). Протягом століть цей інститут так розвинувся, що став найповнішим володінням річчю, яке знало право, а в античності охоплював також і рабів.
Формула власності: користування, прибуток, відчуження
Сьогодні скрізь вживають римську формулу власності, яка означала три стосунки до речі: ius utendi – користування, ius fruendi – отримання прибутку та ius disponendi – можливість вільного відчуження (продажу, обміну, дарування). Від самого початку право власності було підставою існування людини в сім’ї та суспільстві, адже формувало спадкування й надавало йому сенсу.
Протягом століть власність, а особливо земля, визначала правовий статус особи, була його необхідною умовою. Аби право власності діяло, необхідна його державна охорона від порушення (actio neggatoria) та позбавлення (rei vindicatio). Позови про захист цього права, які налічують понад 2000 років, ми застосовуємо й сьогодні.
Також важливим було поняття володіння (possessio), фактично – здатність володіти, яка належала всім вільним людям (громадянам Риму). Як і нині, безперервне володіння провадило до набуття права власності на майно (набувальна давність). Складно собі уявити функціонування відомого нам сучасного світу без римського поняття власності. Без нього ніколи би не виникли ані феодалізм, ані капіталізм, зрештою – ані марксизм, ані комунізм.
Публічне і приватне право
Пошану до власності конституційно гарантує кожна демократична система. Тому це поняття ширше, ніж тільки інститут приватного права. Уже римські юристи поділяли право на публічне (ius publiсum), яке служило державним інтересам, і приватне (ius privatum), призначене для окремих осіб. Цей поділ з’явився за часів Цицерона, тобто незадовго до народження Христа.
Публічне право римлян охоплювало конституційну, адміністративну, карну, а також податкову сфери – тобто ті, де необхідним було втручання державної влади. Натомість ius privatum стосувалося правочинів окремих осіб, які добровільно брали на себе зобов’язання, що випливали з цих правочинів: наприклад, укладаючи договір.
Однак право власності ми знаходимо як у приватному праві, так і в публічному. Воно належить і звичайному громадянину, і державі; при цьому в сучасних правових системах його зміст в обох випадках буде однаковим. Однак ius publiсum у багатьох випадках обмежуватиме право власності, яке належить окремій особі, передусім стосовно спільного блага всіх інших. Таким чином, право однієї особи ніколи не є ані абсолютним, ані «святим» (сакральним). Воно може бути обмеженим задля спільного блага, і його навіть можна позбавити: відчуження задля публічної мети знали і застосовували як у тогочасному Римі (наприклад, відчуження приватної ділянки землі для побудови акведука, як у Римській імперії називали водогін), так і тепер. Таким чином, благо одного має поступитися благу, необхідному всій спільноті.
Уседозволеність – зло
Використовуючи наше власне (приватне) право власності, ми не повинні, як писав римський юрист Гай, «погано використовувати» його, маючи на увазі дії, які шкодять спільному благу та bons mores (добрим звичаям). Наприклад, у Стародавньому Римі власник, який володів рабом і знущався з нього, втрачав право володіти цим рабом, якщо раб, рятуючи своє життя, утікав під захист імператора.
Навіть право власності та майно, хоч би скільки ми його мали, не дозволяє нам робити все, що нам забажається. Адже приватне право однієї особи закінчується там, де розпочинається право іншої особи.
Доктор Лукаш Мажец,
викладач курсу «Римське право» в Папському університеті св. Йоана Павла ІІ, асистент кафедри римського права Яґеллонського університету в Кракові (Польща).
"Католицький Вісник", № 22/ 2014
Фото: Як просто
фінансово.
Щиро дякуємо!
