1 лютого 2025 року у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві відбулася онлайн-зустріч Папи Франциска з українською молоддю.
Участь у заході, організованому Департаментом інформації УГКЦ, взяли Апостольський Нунцій в Україні Вісвальдас Кульбокас, Глава УГКЦ Святослав Шевчук, єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ Ян Собіло, а також очільники Молодіжних комісій УГКЦ, РКЦ та МГКЄ.
На зустріч із Папою прибуло понад 250 учасників з різних греко-католицьких єпархій, римо-католицьких дієцезій та Мукачівської греко-католицької єпархії; також через онлайн-зв’язок долучилися молоді українці з Варшави, Мюнхена, Лондона і Чикаго.
На початку зустрічі молодь привітала Папу Франциска колядкою «Нова радість стала». Після спільної молитви «Отче наш» і читання рядків Послання апостола Павла до римлян, де йдеться про надію — ключову тему Ювілейного 2025 року — Папа своєю чергою привітав учасників зустрічі і заслухав свідчення молодих людей, що прибули з різних куточків України.
18-річна Неля з Рівного розповіла про свого брата-військового, який отримав на війні дві контузії і два тижні перебував у ворожому оточенні. «Ті два тижні стали для нашої родини найстрашнішими днями випробування віри, — поділилася дівчина. — Щоночі, лягаючи спати, я просила свого ангела-охоронця захищати їх. У Святу ніч, коли ми повернулися зі Служби Божої, ми дізналися, що їх вивели з оточення. Це була невимовна радість зі сльозами вдячності Богові, який допоміг пережити це важке випробування. Мій брат, перебуваючи на передовій, завжди мав із собою Розарій та святі образи Ісуса і Діви Марії. Лише Господу ми дякуємо за всі пережиті випробування та за те, що мій брат живий».
«Я народилася у місті Донецьк. Моє життя, як і життя мільйонів українців, розділене на “до” та “після”, — поділилася наступна учасниця. — Коли мені було лише 9 років, мій рідний край опинився у вирі війни. Дитинство, яке мало бути наповнене мріями та безтурботністю, перетворилося на постійний страх. Пройшовши через окупацію, втрату домівок, загибель рідних і друзів, ми не зламалися. Ми стали сильнішими, бо навчилися підтримувати одне одного, знаходити сенс навіть у найтемніші часи». Підсумовуючи свій виступ, дівчина наголосила на необхідності справедливого миру: «Ми прагнемо миру, справедливого та міцного миру, який дозволить нам відновити наші міста, наші серця, наші мрії. Ми віримо, що добро сильніше за зло, що світло перемагає темряву».
11-класниця Анастасія з прифронтового Харкова у своєму свідченні наголосила на важливій місії Церкви у воєнні часи: «Ворог безупинно намагається знищити вщент не тільки наші міста, але й віру людей в світле майбутнє. Тому люди шукають порятунку серед великого воєнного хаосу. Місцем спасіння для багатьох стала Церква. І для нас є дуже цінно, що наші єпископи, наші священники нас не покинули, але залишилися разом з нами». Подякувавши Папі за можливість промовляти до нього і до всього світу, дівчина нагадала про жорстокі втрати, яких щодня зазнає Україна, згадавши, зокрема, жертв обстрілу будівельного гіпермаркету 25 травня 2024 року, і наголосила: «Наша Церква стала найміцнішим укриттям в часі війни, тож просимо згадувати про нас в своїх молитвах і робити й надалі все, аби ми нарешті здолали ворога».
Після свідчень кілька представників української молоді отримали можливість поставити питання особисто Папі.
«Чи варто сьогодні помирати за Батьківщину? — спитала донька військового з Ужгорода. — Як підтримувати віру у боротьбі за життя, коли сьогодні у світі знецінюється саме життя?» «Ти слушно зауважила, що сьогодні життя знецінюється, — відповів Папа. — На першому місці стоять гроші, а не життя. Зокрема, війна — це те, що завжди його руйнує, завжди нищить». Папа також наголосив, що попри все потрібно намагатися вести діалог: «Завжди діалог, діалог між собою, навіть з тими, хто проти нас. Будь ласка, не втомлюйтеся вести діалог! Мир будується через діалог. Це правда, що іноді це не вдається, через чиюсь упертість, але завжди потрібно намагатися», — закликав понтифік.
«Як українській молоді знайти своє місце у світі? — поставила наступне питання Анастасія, вимушена переселенка, що зараз мешкає у Варшаві. — Як не втратити себе та віру у тих обставинах, в яких вона опинилася?» У відповідь на це Папа зазначив, що ностальгія за Батьківщиною — це сила, за яку слід триматися, незважаючи на біль. «Вас, українців за кордоном, прошу не втратити ностальгію за Батьківщиною. Так, це часто буває боляче, але треба рухатися далі, — сказав він. — Зараз, коли я говорив, я помітив, що ти лагідно всміхнулась. Думай про Батьківщину і усміхайся».
27-річна Юлія подякувала Папі за його молитву і працю на благо миру, однак зауважила, що його заклики до миру в Україні не завжди мають розуміння як у середовищі католиків, так і у самому суспільстві, оскільки мали би звертатися насамперед до агресора. «Я буду з вами щира, бо знаю, що ви цінуєте щирість, — сказала дівчина. — Ось наприклад цієї ночі, коли молодь з Харкова та Полтави їхала сюди, на зустріч із Вами, їхні міста бомбардували. Уявіть собі: ракета влучила у багатоповерхівку в Полтаві. Коли люди мирно спали, ворог їх просто убив. Ворожі кулі і ракети нищать цілі міста України, відбувається геноцид нашого народу. Як у цьому побачити мир і завдяки чому він має настати? Що ще для цього можемо зробити ми — і Ви?»
«Мені зараз спали на думку такі слова: блаженні миротворці, — відповів Папа. — Війна завжди руйнує, і це правда, що ми мусимо захищатися. Ти також згадала про голод. Це жахливо. Це один із найгірших аспектів війни. Кожного вечора я телефоную до парафії у Газі. Там мені щоразу доповідають, яка ситуація з голодом, бо війна провокує голод…»
Далі Папа показав присутнім примірник Нового Завіту, який належав українському солдатові, про якого він раніше згадував під час публічних виступів:
«Ось я тримаю в руках Новий Завіт з Псалмами. Ця книга належала молодому хлопцеві на ім’я Олександру, що загинув у Авдіївці. Він тримав її при собі і підкреслив наступні рядки Псалма 129: “З глибин взиваю, Господи, до тебе. О Господи, почуй мій голос!” Ось тут підкреслено. Цей хлопець — один із вас. Мені також передали вервицю, на якій він молився. Для мене це реліквія: від хлопця, який віддав своє життя за мир. Я тримаю цей Новий Завіт на своєму столі і щодня молюся. Ми мусимо завжди пам’ятати про всіх наших героїв, які захищають Батьківщину. Український народ страждає і страждає також від голоду. Ми маємо відкрити очі, щоб побачити, що коїть війна».
Папа також закликав молодь брати приклад з Олександра, і так само, як він, завжди мати при собі кишенькове Євангеліє.
Тетяна, переселенка, що мешкає у Чикаго з 4-ма своїми дітьми, поставила Папі наступне питання: «Як навчитися пробачати і як навчити цього дітей, коли довкола панує біль і триває несправедлива війна? Як не втратити віру і не впустити у серце ненависть?»
«Дякую Вам! Ви ставите важкі питання. Справді, прощати — це одна з найважчих речей, — визнав Папа. — Прощати важко, це дорого коштує і вам, і мені самому. Мені допомагають такі слова: я мушу прощати, бо й мене було прощено. Кожному з нас варто відшукати у своєму житті той момент, коли нас було прощено. Прощення — це дуже складна річ. Ми більше схильні воювати, відповідати ударом на удар. Мистецтво прощення непросте, але ми маємо рухатися вперед, маємо завжди пробачати одне одному».
Відповідаючи на питання Зоряни зі Львова, у чому полягає завдання сучасної молоді, Папа пригадав одну зі своїх улюблених тез: «Молодь завжди має галасувати. Молодь — це відкриті двері у майбутнє, тому молоді люди повинні мріяти про майбутнє. Молода людина, яка не мріє — це стара людина. Молодь має єднатися з минулим і майбутнім». Папа також нагадав про те, як важливо завжди мати почуття гумору, і що його втрата несе молоді небезпеку.
«Як тримати серце відкритим до кожної людини в умовах війни та насильства?» — запитав у Папи 22-річний міністрант Кирило з Бердичева.
У відповідь на це Папа насамперед пригадав свій власний досвід служіння міністрантом при вівтарі єпископа Степана Чміля, зауваживши, що це служіння є доброю настановою на подальше служіння у Церкві. «Є таке правило: пам’ятати про минуле і з відвагою дивитися вперед, — сказав він. — Дуже важливо, щоби молодь розмовляла зі своїми дідусями і бабусями. Це дуже важливо. Але так само важливо рухатися у напрямку майбутнього. Це нормально — помилятися на шляху до майбутнього. Кожен із нас хоча б раз помилявся. Але коли хтось схибив, то має встати і йти вперед. Не можна боятися!»
Наприкінці онлайн-зустрічі з Папою 28-річна Марія з Києва поставила йому таке питання: «Як знайти своє місце у світі, що на перше місце ставить гроші та задоволення? І яким є місце української молоді у ньому?»
«У кожної молодої людини є її власна місія, — відповів Папа. — Місія української молоді зараз — це бути патріотами. Не ховатися від усіх проблем, а бути патріотами, любити свою Батьківщину. Ваша країна зараз зранена війною. Але ви маєте любити її і оберігати її — це прекрасна річ!»
Зустріч з Папою Франциском завершилася спільною молитвою за Україну і співом її духовного гімну «Боже великий, єдиний», після якої понтифік вкотре закликав: «Не забувайте про тих, хто віддав життя за свою Батьківщину».
Нагадаємо, що у серпні 2023 року Папа Франциск провів аналогічну онлайн-зустріч з російською молоддю, під час якої закликав учасників «бути ремісниками миру», а також назвав їх «спадкоємцями великої Росії: великої Росії святих, правителів, великої Росії Петра I, Катерини II, тієї імперії — великої, освіченої, [країни] великої культури і великої людяності». Згодом понтифік визнав посилання на російських царів-гнобителів невдалим, сказавши, що мав на увазі саму культуру, а не російський імперіалізм і що під час промови повторив те, що колись вивчав у школі.
Фото: Департамент інформації УГКЦ
фінансово.
Щиро дякуємо!
