Остання Божа заповідь стоїть на захисті власності іншої людини, вказуючи на причину гріхів – «Не пожадай…» Отож ідеться про внутрішню, духовну причину крадіжок чи інших злих учинків, пов’язаних із матеріальними цінностями. Пожадання може призвести й до ще більших провин, навіть до вбивства. Тому ця заповідь забороняє пожадливість і прагнення привласнювати собі земні блага без міри також і через несправедливість, яка може завдати шкоди іншим, як про це повчає Катехизм (ККЦ 2537).
В історії пророка Іллі ми зустрічаємо розповідь про нечестивого царя Ахава, його дружину Єзавель та їхні дії для того, щоби заволодіти виноградником Навота. Царю хочеться забрати землю іншої людини, бо йому так вигідно. І коли це не вдається, бо Навот подає відповідні аргументи, то дружина Ахава, Єзавель, використовує свої важелі впливу й домагається свого ціною смерті Навота.
Однак Бог не залишає цього випадку без уваги. Пророк Ілля знаходить царя та оголошує йому Божий вирок. І цар, і його дружина, і його дім відчують на собі наслідки цього вбивства: «Бо ще не було такого, як Ахав, що запродався чинити зло в Господніх очах, що його намовила жінка його Єзавель» (1 Цар 21, 25).
Чи можна брати кредит?
Важливо зрозуміти, що бажання мати матеріальні цінності, багатства не гріховні самі по собі. Мати все необхідне для життя, а навіть і понад необхідне, можна, якщо зусилля для здобуття цього не призводять до порушення Божих заповідей. Якщо до власності йдуть справедливим шляхом, то нічого поганого в цьому немає.
У П’ятикнижжі Мойсея йдеться теж і про таке актуальне питання, як лихварство, або кредити. Однак підхід Старого Завіту може здатися нам, християнам, трошки дивним. З одного боку, надавати допомогу нужденним – це вияв милосердя та любові до ближнього (Втор 15, 7-8). Тому закон Мойсея забороняє брати відсотки від позики (Вих 22, 24). Але не в усіх, бо заборонялося брати відсоток від євреїв, а від чужоземців – ні (Втор 23, 21). Це в теорії, бо на інших сторінках Старого Завіту можна побачити, що позика під відсотки все-таки побутувала в Ізраїлі (Прип 28, 8), а за часів Ісуса така практика вважалася нормальною (Мт 25, 27).
Прибуток – марнота
Десята заповідь нагадує християнам про банальну, здавалось би, істину, яка, однак, на практиці відсувається на другий план: про відносність дочасних благ. Одна з книг Старого Завіту особливо звертається до цієї теми – це Книга Проповідника.
Автор взагалі критикує працю й багатство, вважаючи їх марнотою (2, 4-11.18-23; 5, 9 – 6, 6): «Хто срібло кохає, той не насититься сріблом, хто ж кохає багатство з прибутком, це марнота також!» (5, 9). Проповідник більше зосереджується на земному житті і, здається, не вірить у життя по смерті, тому його підхід своєрідний, хоча певні його роздуми заслуговують на увагу й тепер.
Зажерливість, що вбиває
Ісус теж говорив про дочасні блага: «Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть» (Мт 6, 19-20; див. також Мк 7, 22; Лк 12, 15).
Діяння апостолів оповідають про Ананію та його дружину Сапфіру. Як перед цим зробили інші віруючі у Христа, вони продають свій маєток, аби віддати отримані кошти на потреби Церкви. Та потім із якихось причин вони ховають частину грошей. Тому помирають обоє: «Чого сатана твоє серце наповнив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присвоїв із заплати за землю?» (Діян 5, 3). Зажерливість призвела до іншого гріха – до обману. А зрештою і до смерті.
Подібну причину розбрату всередині спільноти Церкви називає й апостол Яків: «Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють?» (Як 4, 1). Тож чи не в цьому причина багатьох непорозумінь у лоні Церкви та нашого українського суспільства?..
Грошолюбство викликає страждання
Про хтивість часто говорив святий апостол Павло (1 Кор 6, 9-10; Рим 1, 29; Еф 5, 5). Він навіть прирівнював зажерливість до ідолопоклонства: «Умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечисть, пристрасть, лиху пожадливість та зажерливість, що вона ідолослуження» (Кол 3, 5). У Посланні до Тимотея ж Апостол народів написав дуже гострі слова: «А ті, хто хоче багатіти, упадають у спокуси та в сітку, та в численні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втручають людей на загладу й загибель. Бо корінь усього лихого – грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання» (1 Тим 6, 9-10).
Згідно з цим, грошолюбство спричиняє великі страждання, ба навіть віддалення від віри, бо змінює людину зсередини. Тому й протистояти гріхам треба з допомогою Святого Духа, який діє в душі людини: «Ходіть за Духом, і не вчините пожадливості тіла» (Гал 5, 16). Формулювання «не пожадай» відсилає нас до нашого серця, до наших внутрішніх переконань, заохочує до контролю над імпульсами, що їх відчуваємо в душі. З Божою допомогою, з підтримкою благодаті ми можемо запанувати над усіма спокусами, хоч би як гарно вони виглядали.
о. Патрик ОЛІХ OFM
«Католицький Вісник», № 22/ 2014
" Підхід до багатства наших минулих можновладців та становище на сході України змінили наше ставлення до грошей і багатства. Ми побачили, яким абсурдним може бути накопичення грошей заради них самих. І як прості небагаті люди можуть віддати останні заощадження задля добра поранених чи нужденних. Але чи стане це першим кроком у напрямку християнського осмислення підходу до благ окремих людей та цілого українського суспільства?..