Незмінне зобов’язання Католицької Церкви підтримувати права людини, яке ґрунтується на фундаментальному розумінні того, що означає бути людиною, набуло нової актуальності на тлі нещодавніх глобальних конфліктів, таких як війна в Україні, війна в Газі та гуманітарні кризи, як-от міграційний конфлікт у США.
У перші тижні свого понтифікату новообраний Папа Лев XIV, що взяв тронне ім’я на честь свого попередника Папи Лева XIII, наголосив на заклику Христа до миру та поваги до гідності всіх людей. Папський біограф Джордж Вайґель сказав, що Лев XIV може продовжити бачення Церкви Левом XIII як «великого інституційного промоутера і захисника основних прав людини» у суспільстві.
CNA поспілкувалося з В. Бредлі Льюїсом, деканом Школи філософії Католицького університету Америки у Вашингтоні про те, чого навчає Церква про права людини, і як це вчення розвивалося протягом останніх кількох століть.
Історичне коріння
Льюїс каже, що всупереч поширеній помилковій думці, концепція прав людини в католицькому вченні — це не недавнє доповнення. Воно вкорінене у незмінному вченні Церкви про людську гідність, а також у розвитку канонічного права та думці таких теологів, як святий Тома Аквінський, — навіть якщо специфічна термінологія «права людини» розвинулася відносно недавно.
«Це не щось нове, що з’явилося у сучасну епоху; у певному сенсі, це завжди було частиною католицької традиції», — пояснює Льюїс.
Католицька Церква завжди стверджувала про гідність, притаманну кожній людській особі як творінню на образ Божий (ККЦ, 1700). Усім людям властиве поєднання смертного тіла та безсмертної душі, і всі покликані мати стосунки з Богом, своїм Творцем.
«Свобода здійснюється у стосунках між людьми. Кожна людина, створена на образ Божий, має природне право бути визнаною вільною і відповідальною істотою. Усі мають обов’язок кожному віддати цю пошану. Право користати зі свободи є вимогою, невіддільною від гідності людської особи, особливо в моральній та релігійній площині. Це право має бути цивільне визнане і захищене в межах спільного добра і громадського порядку» (ККЦ, 1738).
Природний закон
З католицького погляду, всі права ґрунтуються на природному законі, який, за словами Льюїса, забезпечує необхідний контекст для правильного розуміння і захисту прав людини з католицької точки зору.
У людини є право на життя, тому що, згідно з природним моральним законом, життя — це благо, яке потрібно захищати. Отже, справжні права людини походять із природного права та сприяють процвітанню людини і розумним способам спільного життя.
За словами Льюїса, підхід, в якому права людини розглядають як суто індивідуальну власність або форму «індивідуального суверенітету», що протистоїть іншим, є проблемним; натомість, католицький підхід розглядає ці права як основу для розуміння та регулювання стосунків між людьми у межах спільноти.
Різні види прав
«Очевидно, що є абсолютно беззаперечні права людини, як-от право на життя, право не бути навмисно та невинно вбитим; право на релігійну свободу; право на сімейне життя; тощо. Та є ще багато інших належних нам прав, які є просто законними правами, що їх можна обмежувати у різний спосіб», — каже Льюїс.
«Також є певні “права”, що насправді повністю вигадані, а це означає, що їх можна скасувати у залежності від того, чого ми прагнемо», — додає він, маючи на увазі суспільні претензії на існування «права на аборт, права на смерть [евтаназія/асистоване самогубство], прав гомосексуалів і трансґендерів».
Папа Лев XIII — буквальний і духовний попередник Лева XIV — у своїх працях з 1878 по 1903 рік наголошував на правах робітників і праві на приватну власність. Енцикліка «Rerum Novarum», основоположний документ Лева XIII щодо католицького соціального вчення, яка розглядала виклики промислової революції, наголошує на необхідності реформ для захисту гідності робітничого класу, зберігаючи при цьому зв’язок з капіталом та існування приватної власності.
Нещодавні події
У 1948 році, після Другої світової війни, ООН ухвалила Загальну декларацію про права людини, частково під впливом думок католицького філософа Жака Марітена, чия праця, яка підкреслює важливість прав людини як частини людської гідності, опосередковано вплинула на дискурс навколо декларації, хоча він і не брав безпосередньої участі в її складанні.
Протягом ХХ століття вчення Церкви розвивалося; енцикліка святого Йоана XXIII «Pacem in Terris» 1963 року містить великий перелік прав людини, включно з правом на життя, правом на повагу та добре ім’я, правом на освіту, а також правом на «тілесну недоторканність і засоби, необхідні для належного життєвого розвитку: їжу, одяг, житло, медичну допомогу, відпочинок і, нарешті, необхідні соціальні послуги».
«У людському суспільстві природне право однієї людини породжує відповідний обов’язок в інших людях; тобто, обов’язок визнавати і поважати це право. Кожне основне право людини черпає свою авторитетну силу з природного закону, який його надає і пов’язує з ним відповідний обов’язок. Отже, вимагати своїх прав та ігнорувати обов’язки або виконувати їх лише наполовину — це як будувати дім однією рукою та руйнувати його іншою», — писав Йоан XXIII.
Конституція Другого Ватиканського Собору про людську гідність «Dignitatis humanae» 1965 року також підтверджує важливість релігійної свободи, стверджуючи, що це право закорінене «у самій гідності людської особи, оскільки ця гідність пізнається через об’явлене слово Боже і через сам розум».
Через те, що ці праці з’явилися відносно пізно, люди можуть думати, нібито Католицька Церква «відкрила» права людини у середині ХХ століття, але це неправда. Радше, основні концепції того, що ми зараз називаємо правами людини, були притаманні католицьким мислителям протягом століть, навіть якщо їх не називали прямо або не обговорювали в одному фокусному ключі; наприклад, у середньовічному канонічному праві, що перетворилося на високорозвинену правову систему, можна знайти обговорення людських прав.
«Права людини насправді прийшли у нашу західну традицію через закон. Скрізь, де є високорозвинена правова система і юриспруденція, приділяється увага правам людини. У правовій традиції цього було більше, ніж, наприклад, у теологічній», — каже Льюїс.
За словами дослідника, розвиток ідеї прав людини частково був відповіддю на піднесення сучасних держав та урядів.
Він зазначив, що сучасна держава має безпрецедентну здатність здійснювати концентровану владу — значною мірою завдяки технологіям. Ця влада може сприяти як неймовірному благу, так і жахливому гнобленню, і з огляду на цю здатність сучасної влади, права людини є важливим захистом від потенційного перевищення державою владних повноважень і пригноблення.
фінансово.
Щиро дякуємо!
