Роздуми над Божим Словом на 17 грудня
Євангеліє від Матея починається з родоводу Ісуса — переліку багатьох імен. Сьогодні хочу звернути увагу на жінок у родоводі Ісуса. Чому Матей їх згадав, враховуючи, що в ті часи з думкою або навіть присутністю жінок мало рахувалися? Хто вони такі були та що такого особливого зробили?
Фамар не відрізнялась побожністю. Вона переодягнулась у повію, щоб мати статеві відносини зі своїм свекром, бо він не хотів віддавати їй у чоловіки свого сина. Після чого вона завагітніла й народила двійню: Фареса і Зару (Бут 38). Рахав була блудницею і язичницею, яка жила у стіні Єрихона і допомогла розвідникам Ісуса Навина сховатись від переслідування (Іс Нав 2). Рута — моавитянка, язичниця. Вона, залишившись удовою, пішла за своєю свекрухою до Віфлеєма (Книга Рути). Четверта жінка згадується як «жінка Урії». Це Вірсавія, яку цар Давид зробив своєю коханкою, а потім убив її чоловіка Урію, про що читаємо у Другій книзі Самуїла. П’ята жінка — це Марія, від якої народився Ісус. Думаю, про Марію знає кожен.
Отже, серед п’яти жінок лише Марію можна назвати гідною бути згадуваною в родоводі Сина Божого. Чому повії, язичниці й коханки згадуються на першій сторінці Нового Завіту? Йоан Златоуст коментує: «Христос прийшов не для того, щоб уникнути нашого гріха і сорому, але щоб знищити їх. Він показав, що не соромиться нічого нашого, включаючи гріх».
Отці Церкви вбачають у Рахав образ Церкви. Як Церква, тобто я і ти, була (а іноді є) язичницькою і поклонялась багатьом божкам, була невірною Єдиному Богу, як повія. Але з Рахав відбулося щось крутіше, ніж історія Попелюшки. В розмові з розвідниками вона визнає Бога, «бо Господь Бог ваш — Бог на небі вгорі і на землі внизу» (ІсНав 2, 11). Після захоплення Єрихона Рахав та її родина залишились живі. Вона вийшла заміж за Салмона, поважного ізраїльтянина, стала прапрабабусею двох царів (Давида та Ісуса). Від язичницької повії — до прабабусі царів! Одного щирого визнання віри було достатньо. Ці факти кажуть мені, що для Бога неважливо, в якій багнюці я сидів — для Нього достатньо лиш одного щирого визнання віри та моєї вірності, щоб урятувати моє життя, кардинально його змінити, а також змінити життя моїх близьких і навіть моїх нащадків.
Язичниця Рута на пропозицію свекрухи Ноемінь повернутись додому, до своїх богів, відповіла: «Твій Бог буде моїм Богом» (пор. Рут 1, 16) У Віфлеємі вона одружилася з Воозом і стала прабабусею царя Давида. Рута відкинула божків свого народу та обрала Єдиного Бога. На ту ж пропозицію друга невістка, також вдова, повернулась додому, до божків, і ми про неї більше нічого не знаємо. Від мого вибору залежить, чи буде моє ім’я записане в родоводі Ісуса, буду я Його родиною чи згадка про мене зникне назавжди. Все наше життя Господь бореться з нашими божками, бажанням самим керувати ситуацією. Чи можу відкинути все й обрати Бога та слідувати за Ним? Коли Він стане моїм пріоритетом?
Жінка Урії, Вірсавія, немає свого імені в родоводі. Цей гріх Давида, який він так намагався приховати, залишився навіки відомим усім. Ніби в ситуації з Давидом, Вірсавією та Урією, більше всіх винен Давид, але саме Вірсавія втратила свою ідентичність. Вона не має імені, а згадка про неї пов’язана з гріхом перелюбу. Так само як Давид знищив ідентичність та гідність Вірсавії, так само мій гріх може знищити іншу людину, її ідентичність, принести смерть іншим, як Урії. В книзі Самуїла вона також називається переважно як «жінка Урії», і лише двічі — Вірсавією: коли вона була жінкою Урії і потім коли стала жінкою Давида. Так, ніби за її перебування в ролі коханки, поза законом, не вважалося, що вона особистість — вона не була гідна називатись на ім’я. Так само моє перебування поза заповідями, або коли я когось змушую до гріха, стирає мою присутність, мою особистість, ідентичність, а можливо — моє ім’я з долонь Бога.
Окрім Марії, жіночі постаті в родоводі Ісуса не відрізнялись доброю поведінкою чи побожністю: повії, язичниці, коханки. Ісус зціляє весь світ від хвороби гріха. Марія, Непорочна та вірна Богові, своєю присутністю в родоводі зціляє зранену гідність жінок.
Ісус розповідає про свою «веселу» родину з самого початку. Так ніби каже нам: «Ось, дивіться, яка моя родина: язичниці, повії, добрі й не дуже добрі чоловіки». Хто з нас усім знайомим розповідає про «веселих» родичів зі своєї родини — брата-алкоголіка, тьотю-повію або дідуся, який любив погуляти «наліво»? Скоріше за все, цих «скелетів у шафах» ми тримаємо серед своїх. Або у крайньому разі можемо довірити найближчим друзям. Господь від перших рядків каже мені: «Ти мій найкращий друг, тобі Я хочу повністю довіритись. Мені немає чого ховати від тебе.»
«Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить його пан; вас же назвав Я друзями, оскільки сказав вам усе, що почув від Мого Отця» (Йн 15, 15).
Він перший відкривається для мене. Чи захочу я так само відкритися для Нього: показати своїх коханок, повій та язичників у моїй душі та діях? Це залежить від мене, але запрошення до дружби я вже маю.
фінансово.
Щиро дякуємо!
