Роздуми над Словом Божим на четвер IV звичайного тижня, рік І
«І коли б у якомусь місці не прийняли вас і не послухали вас, то, виходячи звідти, обтрусіть пил з ніг — як свідчення проти них». І, вийшовши, вони проповідували, щоб люди покаялися, і виганяли численних бісів, а багатьох недужих помазували олією і зціляли.
Ісус говорить про стежки, на яких нас не прийняли. А в житті таких не бракує, правда? Це не найприємніші стежки. Вони завжди здаються довшими за інші. Що потрібно, щоби з них зійти? Обтрусити порох! Давайте подивимось, чого цей пил земний може нас навчити.
1) Щоб обтрусити пил, потрібно зупинитися. Ніхто не обтрушує пилюку на ходу. Якщо спробувати цим зайнятися в прямому значенні, виглядатиме дуже смішно. Коли ми робимо це в духовному житті — виглядає дуже сумно. Якщо ми ні на мить не зупиняємось після відмов і зачинених дверей, із часом вони можуть почати здаватися закономірністю. Що ніколи не є правдою.
2) Щоб обтрусити пил, потрібно роззутися. Сам цей процес — дуже людський та інтимний. Ми не роззуваємося тоді, коли ми начальники, агітатори, бізнес-партнери чи тренери. Ми роззуваємося тільки там, де ми друзі або члени сім’ї, там, де ми є собою. Бо, стоячи на одній нозі, ми стаємо смішними. І босими. А стояти босоніж — це ставати вразливим. Ми маємо дозволяти собі бути вразливими, це наш обов’язок перед собою. Визнати, що ми хотіли до тих, хто не хотів нас, нікого не звинувачуючи ні демонізуючи, — на таке здатна тільки людина в обіймах Бога.
3) Ми залишаємо свої сліди на дорогах, якими ідемо, а пил — це сліди доріг на нас. Ісус каже їх позбуватися, якщо ці дороги стали вже не нашими. Буває, що зробити це дуже важко. Ми рідко вміємо відпускати людей, звички, ситуації. Зажди є «план Б» — наші ілюзії, в яких ми можемо влаштувати все так, як нам подобається.Вони нічого не коштують, нічого не важать, це найменший і найтонший зв’язок, який лиш можна уявити, але він запилює нашу душу. А пил — перша ознака того, що тут уже давно ніхто не живе. Можемо йти по новій дорозі з прилиплою старою на наших підошвах. Можемо вбивати чиюсь теперішню любов, дивлячись на неї крізь призму тих, хто колись нас відкинув.
4) Ми створені для того, щоб бути прийнятими. Ісус чітко і однозначно каже, що треба звертати з доріг, на яких нас не приймають. Значить, бути нелюбленим — це не покликання, не дорога ні для кого. Коли ми перебуваємо на дорогах, де нас не люблять, і завдаємо собі цим болю, — це справа, що стосується не нас самих. Це справа доріг, на які ми не встигнемо піти; доріг, на які ніколи не принесемо Бога.
5) У першому розділі книги пророка Наума написано, що хмари — порох ніг Божих. Значить, якщо ми ходимо з Господом, то пил, який ми обтрушуємо, — це небо! Отже, виходить, що, відпускаючи людей, ми залишаємо їм небо; йдучи на інші дороги, ми звільняємо простір для Господа. Ми звикли, що найкраща проповідь — це турбота про інших. А інколи найкраща проповідь — це піти, порвати зі старим до останньої пилинки, найменшого шматочка. Бо тоді проповідуємо нашу довіру до Божої турботи: про нас, на нових дорогах, і про інших, на тих дорогах, які залишаємо. Бо Господь навіть пил перетворює на хмари; навіть нас, порох земний, перетворює на небо.
фінансово.
Щиро дякуємо!
