«Капелан мусить уміти йти в ногу з солдатами» – отець Збіґнєв Кемпа, який служить у польському війську 24 роки.
Після повалення комуністичного режиму в Польщі до польського війська повернулися військові капелани. Починаючи з 1991 року, душпастирі супроводжують польські військові контингенти під час миротворчих та стабілізаційних місій. Через службу у частинах, які опинялися в неспокійних частинах світу, пройшло понад 80 таких священиків. У Польському війську служить майже дві сотні капеланів – католицьких, православних і протестантських. Польська держава прирівняла статус духівників-капеланів до статусу професійних військових: у війську вони отримують офіцерські звання та заробітну платню. В армії духівники не тільки задовольняють релігійні потреби воїнів, але й запобігають психічним травмам серед тих, хто відчуває втому і стрес.
Священик-підполковник Єжи Нєдзєльский став героєм багатьох польських репортажів, радіо- і телепередач. Цей отець-капелан супроводжує військових під час виконання польським військом найскладніших закордонних місій, зокрема, в Афганістані та Іраку.
Не раз йому доводилося бачити сльози сильних мужчин-воїнів. Це траплялося тоді, коли на очах у солдатів гинули їхні бойові побратими. У такі скрутні хвилини ці чоловіки особливо потребують присутності священика. В телеропортажі з Афганістану отець Нєдзєльський згадував: «Якось до мене прийшли два солдати, які вранці потрапили під обстріл, а ввечері мусили виїжджати до наступної бази, розташованої за 240 кілометрів далі. Це було в Іраку. Пережите повернулося до них через кілька годин після обстрілу. Двоє з них прийшли до мене і попросили посповідати. Я їх висповідав. Один сидів як заціпенілий, а другий ледь не розплакався. Я дав їм дві молитви і сказав: «Коли ви поїдете, я молитимуся на колінах про те, щоб ви повернулися». Коли вони повернулися, то я першого з них запитав, чи всі приїхали. І тоді він мені віддячив такими словами: «Ми повернулися, бо ви за нас молилися».
Роль капелана – бути поряд з військовими
Яке б не було ставлення військового до віри – капелан, якщо до нього звертаються з проханням – мусить вислухати й допомогти. Про це говорить отець-полковник Збіґнєв Кемпа, речник Польового ординаріату Війська Польського, що є адміністрацією капеланської служби.
Капеланський стаж отця Кемпи – 24 роки. За його спостереженнями, військо, а тим більше війна, дуже сильно впливає на світогляд людини. «В окопах, – каже він, – нема невіруючих».
Про місію капелана досвідчений священик говорить: «Роль капелана – бути поряд з військовими, супроводжувати їх у їхньому внутрішньому розвитку, та це повинно бути на принципах добровільності. Капелан не може дати наказ: «Кроком руш до церкви!» Та військовий повинен знати, що в разі якихось труднощів, питань, незалежно від того, віруючий він чи ні, капелан завжди знайде для нього час. Тож якщо солдат прийде, священик намагатиметься йому допомогти, дати пораду».
Як розповів отець Кемпа, в сучасному польському війську продовжують традиції міжвоєнної Польщі, згідно з якими в армії мусять бути капелани. Держава ще тоді утримувала гарнізонні церкви, а також штат священиків, які мали офіцерські звання. У польській професійній армії на тисячу солдатів припадає один католицький священик-капелан.
«Якщо йдеться про священиків-капеланів, то вони можуть ефективно виконувати душпастирську працю, присвятити себе праці серед військових завдяки тому, що держава виплачує нам зарплатню – як кожному військовому за його службу», – розповів речник Польового ординаріату.
Заробітна плата капеланам нараховується за тими ж принципами, що й усім іншим військовим – з урахуванням військового звання та вислуги років. Єпископ, призначений церквою керівником військової єпархії, отримує від війська звання генерала, розповідає отець-полковник Кемпа. Він пояснює: «Священики-капелани є професійними офіцерами, тож починають свою службу від звання молодшого лейтенанта, а з часом, якщо вони піднімають свою кваліфікацію, можуть отримувати вищі звання – аж до полковника. У військовому душпастирстві ми маємо військового єпископа – дотепер усі єпископи були генералами. У військовому душпастирстві – це було звання генерала дивізії».
Як стати капеланом?
У Польщі, каже отець Кемпа, для цього потрібно мати бажання, відповідну фізичну й психологічну підготовку, а також згоду церковної влади. Кандидат на капелана не може бути старшим за 36 років: «Священики, яких приймають на капеланську службу, спершу беруть участь у військовому вишколі – в курсі з підготовки офіцерів. Після цього курсу вони отримують своє перше військове звання – молодшого лейтенанта. Лише після цього вони можуть працювати як професійні капелани».
Як розповів отець Збіґнєв Кемпа, польські капелани не носять зброї. Під час закордонних місій за їхню безпеку відповідають інші військові. Натомість вони мусять орієнтуватися у різновидах як зброї, так і військової техніки. Як зазначив священик, «капелан мусить уміти йти в ногу з солдатами».
Отець Кемпа наголошує на тому, що у війську капеланам нерідко доводиться бути своєрідними посередниками між солдатами та їхніми командирами. Він говорить: «Маємо багато таких випадків, коли військові про різні свої проблеми, зокрема психологічні, говорили священикам. Багато таких питань можна вирішити під час розмови. Характерно, що нерідко солдати воліють піти на розмову до священика, ніж до психолога, бо психолог після такої розмови зобов’язаний написати звіт, передати інформацію далі. Втім, якщо видно, що солдат у такому психологічному стані, який викликає занепокоєння, то священик-капелан мусить переконати його звернутися за допомогою до психолога».
Взагалі, говорить отець Кемпа, питання співпраці капеланів і психологів є надзвичайно важливим. Перші й другі мусять доповнювати одне одного. Саме тому, каже речник Польового ординаріату, у Польщі проводиться цикл спільних навчань для капеланів та психологів, які працюють із військовими.
Юрій Савицький, Радіо Свобода
фінансово.
Щиро дякуємо!
