Роздуми над Словом Божим на понеділок IV тижня Великого Посту
Сьогоднішнє Євангеліє говорить про відсутність пошани до пророка в його батьківщині та про народження віри в конкретній людині, царському урядовці. Цей уривок дуже подібний до зцілення слуги сотника, та все ж таки інший. Цього разу маємо не язичника віруючого, який визнає, що на слово Ісуса хвороба має підкоритися, — а невіруючого, можливо, юдея, який наполягає, аби Ісус прийшов. Господь же натомість вимагає від нього віри у Його слово.
Але все по порядку. «Коли Господь прийшов у Галилею, галилеяни повірили, бо бачили знаки, які Він зробив у Єрусалимі». Але самаряни (про яких розповідає перша частина цього ж розділу) гідні більшої похвали, бо вони повірили без знаків, за словом жінки.
«Дивися: ті, кого вважають відкинутими, скрізь відзначаються вірою; маю на увазі самарян і галилеян. Бо й цих останніх зневажали, що живуть по-сільському, тому й казали, що з Галилеї не приходить пророк (пор. Йн 7, 52). А ті, хто вважає себе вибраними, якими були єрусалимські юдеї, відкидаються» (Феофілакт Болгарський, Пояснення на Євангеліє від Йоана). Неважливо, ким ти себе вважаєш: чи заслуженим католиком, чи новонаверненим, — важливо, чи ти маєш віру. Чи віриш слову Христовому, сказаному через слабку жінку? Такою жінкою може бути твоя душа, твоя совість, можливо, певною мірою навіть твоя слабкість, якщо показує тобі силу Христа у твоєму житті.
А ось і другий образ — царський урядовець. Як уже було сказано, він дещо відрізняється від сотника, котрого Господь похвалив за віру. Чим? Малою вірою. «Царський урядовець просить Господа прийти і зцілити сина, а Господь докоряє йому в тому, що він вірить не до кінця, а частково. Бо слова “зійди, заки вмре моя дитина” (Йн 4, 49) виявляють, що віра його слабка. Він не вірує, що й у разі смерті його сина Господь спроможне воскресити його» (Феофілакт Болгарський, Пояснення на Євангеліє від Йоана). А що так противиться вірі в мені? Мій розум. Сухі бетонні аргументи весь час намагаються заглушити слабкі паростки віри в душі, вимагаючи логічних підтверджень та знаків. А переконання розуму у власній корисності здатне заглушити навіть совість. Голова, символ розуму в нові часи, знаходиться найвище в тілі, наче царедворець у нас самих. Як усе в країні підвладне царському, так іноді нам здається, що все в нашому житті підвладне нашому розумові. Й нерідко стається так, що простодушній людині легше повірити слову Господа, ніж тому, хто здобув велике знання.
Образ хворого через наше невірство розуму також можна побачити у сині царського урядовця, як про це говорить блаженний Феофілакт Болгарський: «Через те, що царський урядовець не був твердий у думках і наполягав, щоб Господь прийшов для зцілення його сина, то Спаситель показує Йому, що Він і заочно може його зцілити, і каже: “іди, син твій живий”. Таким чином за один раз зцілив сина від гарячки, а батька — від невірства. (…) Таке чудо Господь і сьогодні чинить над кожним, хто приходить. Кожна людина — як царський урядовець, не лише тому, що він по душі кровний Цареві всіх, але й тому, що сам отримав царську владу над усім. Часто виявляється, що в когось розум, як син царського урядовця, страждає від вогню невідповідних задоволень і від пристрастей. Якщо він піде до Ісуса і попросить Його прийти, тобто виявити прихильність любові до людини й пробачити йому гріхи, поки він остаточно не помер від хвороби пристрастей (бо якщо Бог не зійде до нас, але буде дивитися на беззаконня й згідно них судити, то “хто встоїться”, див. Пс 130, 3)? Отже, якщо він піде до Христа, то, як сказано (Мт 7, 7‑8), знайде, що шукав, і отримає здоров’я для свого розуму» (Феофілакт Болгарський, Пояснення на Євангеліє від Йоана).
фінансово.
Щиро дякуємо!
