Слово «культура» останнім часом на устах багатьох людей.
Різні люди по-різному підходять до цієї тематики. Більшість тих, хто зацікавлений культурою, розуміючи її важливість у житті народу, нарікають, що державна влада дуже мало уваги присвячує культурі, а головний їхній аргумент – це нікчемний відсоток державного бюджету, виділений на сферу культури.
Це, напевно, правда, бо відповідальні за інститути культури особи досить голосно говорять про брак фінансової підтримки.
Цю тему можна розвивати, але нехай це роблять ті люди, які мають до цілої проблематики безпосередній стосунок.
Нас цікавить більше, яке значення має культура для нашого суспільного життя. Усвідомлюючи, що термін «культура» має два можливих значення – загальної та особистої культури, хочемо сьогодні зупинитися на тій першій.
Про особисту культуру треба говорити окремо, що з Божою допомогою надіємося зробити іншим разом, бо і це питання дуже важливе в житті народу.
Сьогодні, отже, поговоримо про загальну культуру. Її можна окреслити як суму мистецьких надбань. Хоча далі постараємося пояснити, що йдеться не лише про речі як носії краси, а що в тій сумі надбань важливу роль посідає також людина.
До творів культури належать: література, музика, образотворче мистецтво, скульптура, архітектура, театр, кінематографія та інші речі, які як спільну рису мають те, що є носіями краси.
Ці твори культури можуть бути створені як професійними, так і народними митцями. Деякі з них призначені для того, щоб їх оглядали, інші ж належать до так званого прикладного мистецтва, це речі, які вживаються в щоденному житті.
Народи пишаються своїми культурними надбаннями, бережуть їх, водночас стараючись робити їх живими елементами суспільного життя. І це правильно, бо за допомогою цих культурних надбань народи духовно розвиваються, ушляхетнюються, підносять рівень свого світосприймання.
У житті людини дуже важливими є почуття правди і добра. Культура доповнює ці два елементи ще поняттям краси.
Було б корисно замислитися над сучасним станом культури в українському суспільстві, старатися пізнати її надбання та з’ясувати, як те духовне багатство ми можемо й повинні використати на благо нашого народу.
Будучи народом дуже багатим на культурні надбання, чи можемо собі дозволити ними легковажити?
Тут ідеться не тільки про їх збереження, а про використання їх для плекання відчуття правди, добра та краси в житті громадян.
У минулому столітті теренами України перекотилися дві страшні війни, різні нищівні окупації, був Голодомор та довгий період заперечення людської гідності.
Це все залишило глибокі рани на психіці нашого народу. На щастя, не вдалося знищити всіх культурних надбань.
Живе запитання: наскільки ми готові лікувати наші душі, черпаючи зі скарбниці того, що збереглося?
Було б великим промахом недооцінити важливість культури. Це вже було сказано вище, але, на нашу думку, на цьому треба часто наголошувати, бо годі бути справді зрілим народом, не віддаючи належне культурі.
Цю правду можна легко довести, якщо звернути увагу на роль культури в збереженні нашої національної ідентичності.
Дев’ятнадцяте та минуле століття завжди будемо розцінювати з подивом, бо, незважаючи на те, що нам довелося пережити, ми не перестали бути собою головно завдяки культурі.
Сьогодні, на порозі великих змін в житті нашого народу, не можемо собі навіть уявити здійснення оправданих мрій існування вповні самобутнього суспільства без продовження процесу розвитку культури.
Саме збереження минулого та розвиток у майбутньому допоможуть нам свідомо стати одним народом.
Без такої свідомості ми можемо дуже легко стати жертвою всіх, хто прагне бачити нас поділеними, посвареними, а тому слабкими.
На підставі особистого досвіду хотів би я проілюструвати об’єднавчу енергію культури.
У 70-80-х роках минулого століття мав я нагоду відвідувати українські поселення в різних країнах на різних континентах.
Те, що особливо впало мені в око, була роль в житті наших громад Тараса Григоровича Шевченка. Великі поселення зазвичай мали у своїй країні відповідний пам’ятник Кобзаря, який дуже шанували.
Для прикладу – на відкритті пам’ятника Шевченку у Вашингтоні зібралося коло 100 000 українців. На відкриття такого пам’ятника в місцевості Енкарнаціон в Парагваї прибула майже вся українська громада, незалежно від віку, віровизнання, освіти.
Не в кожній країні була можливість поставити пам’ятник нашому геніальному поетові, але неухильно в кожній громаді, яку я відвідував в лютому чи березні, готували шевченківський концерт.
Постать Тараса Шевченка об’єднувала всіх тих вихідців з України, з яких дехто жив поза межами Батьківщини чи то кілька років, чи понад півстоліття.
Майже в кожному випадку вони декламували вірші, співали пісні на слова Шевченка, але, що найважливіше – були дуже раді своїй присутності на такому громадському святкуванні.
Скажу ще кілька слів про те, про що обмовився на початку.
Не сміємо забути, що носіями культури також є люди, талановиті, творчі, добрі люди. Вони можуть народитися в палатах або під сільською стріхою – походження не є визначальним елементом.
Носієм загальної культури може бути будь-яка особа за умови, що вона щиро бажає розвинути Богом дані таланти. Саме такі люди стають носіями культури та заслуговують на пошану і пам’ять.
Будуємо нову Україну.
Попри всі інші державотворчі елементи, не занехаймо культури, бо цей дар більше від будь-якого іншого зробить Україну улюбленим домом для нашого народу та могутнім, миротворчим, гідним міжнародної уваги та пошани членом людства.
+ Любомир, Українська правда
фінансово.
Щиро дякуємо!
