Вино, жінки й пісні

Стягнув з полиці розарій і почав молитися: заради Його тяжких страждань, будь милосердний до нас і цілого світу…

Згадалась оповідка про візитацію єпископа в одного зі священиків.

Єпископ роззирнувся по кімнаті й сказав:

— Ну, отче, можна сказати, що тут маємо все: вино, жінок і пісні. Треба від чогось відмовитися.

Священик випалив:

— То я, Екселенціє, відмовляюся від пісень!

* * *

Він роззирнувся по своїй кімнаті.

Ну, так, справді: жінки тут бувають і бували. Вина і музики він не любить, але горілочки випив немало, а співає, бо мусить. Настоятель вимагає, щоб урочиста Меса була прикрашена співом.

Гикнулося. Відчув у роті присмак сухої краківської, якою закушував на вечері. Горілочки випилося чимало, але з певного часу пилося на самоті. Він усміхнувся поширеному виразу: «пилося».

— Все під контролем, — ствердив зі стоїчним спокоєм, хоча й бачив, що не дійде до ліжка. Ну, завжди можна виспатись у кріслі. Зробить собі таке умертвлення…

* * *

Уже давно, якщо випити перед сном знеболюючі алкогольні засоби, йому сниться один і той самий сон. Він доходить до вівтаря, цілує його, підносить голову — і геть не знає, що говорити. Забув усі формули. Розпачливо шукає в Месалі, але ніде не може знайти того, що шукає. Ба навіть гірше: не знає, чого шукає. Дивиться на натовп, величезний натовп, що заполонив храм, як ніби це раптом Пастирка, й відчуває, як його паралізує страх. Стоїть біля того вівтаря — й ані не знає, що сказати, ані не має сили, щоб відійти. Стоїть і дивиться. Не розрізняє облич, бо все нечітке.

Він прокидається з жахом і белькоче: «В ім’я Отця і Сина і Святого Духа… Господь з вами». Це його заспокоює, він усе пам’ятає, навіть посеред ночі. За хвилину знову западає у тяжкий сон.

* * *

Над ранок йому наснилося, що його відсвячують. Він лежав перед вівтарем, як під час висвячення. Троє єпископів із сумною зосередженістю щось бурмотіли над ним. За хвилину закінчили, і один із них сухо сказав:

— Ти вже диякон. Завтра подальше відсвячення, і станеш звичайним мирянином.

Він встав і обтрусився, думаючи, що служка мав би краще позамітати підлогу в храмі. А, власне, чому його відсвячують? І що це означає, що завтра він буде звичайним мирянином? Він не бажає бути звичайним мирянином, ну бо що робитиме? Він уміє бути тільки священиком!

Прокинувся, знову пробелькотів: «В ім’я Отця і Сина і Святого Духа…» Зітхнув із полегшею: «Я все ще священик…»

* * *

Ніхто ніколи не розмовляв із ним про алкоголь. Принаймні, так йому здавалося. Колись знайомий священик під час вечері промовив: «Забагато п’єш».

— Ну бо світ на тверезу голову сприймати неможливо, — відказав і голосно засміявся, бо це був текст Богуся Лінди з популярного фільму.

Вочевидь колега це сприйняв як легковаження своєю заувагою. А його насправді насмішив цей діалог із фільму. Пам’ятав його, навіть не припускаючи, що колись це стане для нього виправданням.

Він почав пити, бо не міг знести надміру навантажень. Конфесіонал був кошмаром на початку священства. Хто вигадав усі ці гріхи? І чому ці люди приходять до нього, розраховуючи, що він їм допоможе? Знав, що то не він сам має допомагати, але якось важко йому було осягнути і зрозуміти все. Зрештою, то ж він сам повторював раз по раз: «І я відпускаю тобі гріхи…»

Він не міг спати, а після алкоголю засинав одразу.

* * *

Бревіарій перестав читати після того, як на слова псалму «Душа моя вночі тебе прагне, мій дух шукає тебе ревно» йому перед очима постала пляшка перцевої. Це він також обернув у жарт, кажучи собі, що не відмовляє собі Бревіарію та алкоголю.

В останні канікули вирішив добре відпочити. Тобто поїхав до орендованої хатки на п’ять днів. Закупив сухого провіанту і різних напоїв, так щоби на п’ять день було. Не протверезів за цей час ані разу. Завжди мав біля ліжка «знеболююче-снодійне», що давало йому шанс, прийшовши до тями, тільки спустити руку з ліжка і вхопити пляшку, перш ніж нападе гризота сумління. Це були такі перегони, але сумління вже діяло зі швидкістю слимака.

* * *

— Отче, перепрошую, але якщо ви й далі будете так пити, то печінка не витримає і ноги теж, — спокійно промовив старий лікар. — Про душу то я вже не згадую.

Подивився за його здивовану мармизу і додав:

— А ви думаєте, що нічого не видно? То тільки тим, що п’ють, здається, ніби ніхто про це не здогадується.

* * *

Повернувся до себе. Відчинив двері, а в кімнаті у кріслі сидів архиєпископ. На столику стояла ціла батарея пляшок.

— Ви не зачинили дверей, а я тут випадково натиснув клямку, й двері самі відчинилися, — архиєпископ розвів руками і зробив здивовану міну. — Ну а якщо я вже приїхав, то вирішив трошки поприбирати, щоб не забруднити собі сутану, сідаючи в це крісло… За моїх часів, отче, пляшки носили здавати у спеціальний пункт прийому склотари, і з цього був непоганий заробіток. А тепер бачу, що ви, отче, зробили пункт склотари у себе. Наступного тижня чекаю вас у себе з конкретною пропозицією, що далі.

* * *

Він не вірив у сни, духів і чудеса.

До певного часу.

Візит отця-архиєпископа так йому зіпсував настрій, що він без довгих церемоній пішов до найближчого магазину й купив дві пляшки перцівки і одну м’ятну.

Заснув у кріслі, бо до ліжка не мав сил дістатися. Вночі раптом очуняв. У кріслі навпроти сидів його колишній настоятель. Він поважав і любив цього священика. Ніхто не знає, чому той наклав на себе руки.

Не встиг перелякатися, як за настоятелем побачив черницю, що молилася на розарії. Але ні, то не міг бути розарій, бо якось швидше пересувалися зернята в руці. Настоятель поглянув на нього й виразно промовив:

— Павле, зараз або ніколи. Ісусе, довіряю Тобі.

* * *

Прокинувся. Було темно й тихо. Світло, падаючи від вуличного ліхтаря крізь вікно, освітлювало порожнє крісло. Він був переконаний, що якби його зараз торкнутися, то воно було би ще тепле. Здивувався, що був повністю тверезий. Підвівся зі свого крісла, став біля вікна й поглянув на порожню вулицю, а потім зиркнув убік, де в темряві вимальовувався фасад храму.

«Зараз», — подумав.

— Зараз, — вимовив голосно.

Стягнув з полиці розарій і розпочав молитву:

— Заради Його тяжких страждань — будь милосердний до нас і цілого світу.

* «Вино, жінки й пісні» — назва популярного вальсу Йоганна Штрауса-молодшого.

Кшиштоф Поплавскі ОР, dominikanie.pl