Роздуми над Словом Божим на середу ХХVI звичайного тижня, рік І
Можу разом із Псалмістом сидіти на місці й ридати, згадувати як добре ходити з Богом. Можу довго розпізнавати, просити Бога й питати, куди ж піти. І тут два варіанти виходу з цієї ситуації.
Перший приклад наводить нам Неємія. Бо пророк наважився піти за голосом Бога, вийти з солодкого і зручного рабства у царському палаці. Чого потребує для цього Неємія? — дуже й дуже небагато. Просить лише дерева для відбудови храму, міських мурів і власного дому. Тут ми бачимо надзвичайно мудру послідовність. Спершу зайнятися душею: поставити опори для храму. Такою опорою може бути щоденна молитва, читання Слова. Потім подбати про спільноту — про мури міста, які захищають від нападів ззовні та об’єднують мешканців. Це може бути будування спільноти з одночасним чітким відділенням від усього нечистого, окреслення меж. І вже третім кроком відбудови має бути власний дім: відбудова стосунків у родині. Нелегкий вибір, коли треба піти далі від центру подій, спуститися додолу, повернутися додому, щоб виконати Божу волю.
Другий випадок. Кажемо Ісусу: «Я піду слідом за Тобою, куди тільки Ти підеш», а маємо на увазі — лише б якнайдалі звідси, бо вже не можу більше так. Коли нарешті чуємо бажане «Іди за Мною», то виявляється, що не треба нікуди йти: іноді варто просто віддалитися від гріха. Можемо відчути сумніви та знеохочення як ті, з ким розмовляв Ісус в сьогоднішньому уривку з Євангелія; а можемо, як апостоли, беззастережно прийняти Божий заклик і покинути сіті гріха.
Далі більше. Ісус каже: «І хто не бере свого хреста, а йде слідом за Мною, той недостойний Мене» (Мт 10, 38). Чи ти згоден піти за Христом, не залишаючи свого дому, своїх труднощів, хвороб, терпляче нести їх, слідуючи за Ним, відмовившись від амбіційних планів на життя? Молімось разом зі святим Павлом: «Усе втратив і вважаю за сміття, аби Христа придбати».