Мовна шизофренія — це новітня і дуже ефективна форма русифікації. Тому не випадково в структурі типового російсько-українського продукту телебачення, радіо і т. д. подибуємо знайомі русифікаційні тактики.
Російська мова незмінно домінує над українською. Їхнє поєднання має на меті марґіналізувати і незмінно марґіналізує українську, тримає її в деінтелектуалізованому, ізольованому від модерности «садку вишневому коло хати».
Кількісною (за триванням) і якісною (за естетичною привабливістю і змістом) домінантою в такому продукті завжди є російська мова, а з нею обов'язково — російські смисли, вартості, ідеологія і світогляд.
Російськомовний диктор чи ведучий в таких популярних програмах, як, скажімо, «Вечірній квартал», «Голос країни», «Говорить Україна» і багатьох інших користуються російською як рідною. Зазвичай ми чуємо мову освіченої людини, з багатим словниковим запасом, фразеологією й іншим, що в сумі робить її цікавою, а слухача зацікавленим і в формі, і в змісті того, що кажеться. Він не здатен вимовити хоч кілька власних речень українською (Савік Шустер, Алєксей Суханов, Євґєній Кісєльов, Ксєнія Собчак). Для телеглядачів інших країн парашутування чужих, хай навіть високопрестижних, телеперсонажів без повного переходу останніх на мову, культуру і точку зору «нової батьківщини» годі собі уявити. «Вітчизняне» ж телебачення України не лише масивно завозить цих ретрансляторів імперських смислів, байдуже, в які б позірно ультрапатріотичні обгортки вони не ховалися, більш за те — глядачеві успішно прищеплюють думку, що інтелектуальна неспроможність чи пихате небажання «варягів» опанувати українську — це трохи не вияв поваги до українців. Як результат споживач такого продукту дістає враження вищости і мовця, і мови.
Україномовному партнерові цих телеречників Кремля, майже завжди відведена декоративна, символічна роль. (У «Вечірньому кварталі» українська мова взагалі часто починається і закінчується лише назвою програми, а як ні — то є незмінним об'єктом знущання і приниження). Україномовний ведучий чи ведуча на другому плані, часто говорять українською як не рідною, а другою мовою. Їхня вимова не українська, чуємо постійне спотворення літературної вимови, наприклад /дзі́фчина/ замість правильного /ді́учина/, /ці́лькі/ замість /ті́льки/, /но́ва ситуа́ция/ замість /нова́ ситуа́ція/ і т. д. без кінця. Типовим прикладом є телеперсонаж Андрій Данилевич з вечірньої програми «Стосується кожного», канал «Інтер». Якщо б в іншій країні «фахівці» з такою вимовою ніколи б не дістали праці навіть на провінційному телебаченні чи радіо, то в Україні все навпаки. З такого спотворення норми сьогодні культивується новий «київський ґлямур», нова норма, і не лише на таких русифікаторських каналах як «Інтер», а й на «патріотичних», як «Громадське».
Словник українського диктора лінґвошизофренічних програм обмежений, пересипаний русизмами, його синтаксис — російський. Маємо повну відсутність української ідіоматики, прислів'їв, приказок, алюзій на літературу, історію, мистецтво України. Як результат, споживач такого продукту дістає враження неповноцінності не так мовця, як мови. В сумі такий розподіл ролей в програмі пропонує глядачеві вибір, який русифікатор зробив вже за нього, звичайно ж, що на користь російської мови і культури.
В такий самий спосіб лінґвошизофренія структуризує не лише теле- й радіо, а й кінематографічні продукти. Наприклад, у художньому фільмі Михайла Іллєнка «Той, хто пройшов крізь вогонь», українська лунає декоративно, дуже дозовано, етнографічно, а часом відверто штучно. Найсвіжішим прикладом колонізаторського розподілу функцій між двома мовами є творіння телеканалу «1+1», серіял «Останній москаль» та каналу «2+2», серіял «Ґвардія». В обох чуємо гарну, природну й багату російську поряд зі спотвореною, симулякризованою, дебілізованою і фальшивою українською. В обох носії російської в центрі і крупним планом, а україномовці чи ті, хто з себе їх удає, або дурники, або етнографізовані (оселедець на голові) і маргіналізовані стереотипи. Обидва серіяли продаються українському споживачеві під рубрикою нового українського патріотичного продукту.
Важливим у мовношизофренічному продукті є виразно дискримінаційний розподіл вартостей: позитивними й престижними завжди наділений його російський складник, а негативними й позбавленими престижу — український. Перестановка членів цього колоніялістського «рівняння» місцями є в засаді неможливою, оскільки підриває саму рацію українсько-російського мовного спарювання.
За матеріалами: Kurs
фінансово.
Щиро дякуємо!
