Ми 10 років разом, маємо двох чудових дітей. Наш союз цілком можна назвати щасливим: нам добре один з одним, у нас є порозуміння і взаємоповага. Є люди, які вважають нас мало не ідеальною парою, дехто навіть заздрить. Іноді я й сама собі заздрю, але…
Іноді нам буває важко. Побут, втома, нудьга, образи, знову образи — мало допомагає, мало заробляє, взагалі все робить не так… Хочеться сказати «стоп». Припинити все це, забути, викинути його зі свого життя, з пам’яті, з серця. Лишитися самій. А що? Я ж самостійна, сильна — і сама впораюся. Я буду сама заробляти, сама виховувати дітей. Хай буде важко зовні, зате всередині буде спокійно.
В усьому буде винен він. Я старалася, як могла, а якщо й була колись злою та противною — то все від утоми й відсутності уваги. І не смійте питати, чи проявляла я сама турботу й увагу. Їх іще треба заслужити.
Так боляче змінюватися. Так боляче відкритися, висловити те, що наболіло, так боляче вибачитися й вибачити. Ні, краще я буду сама. Поставлю своє красиве, унікальне «я» на поличку й буду ним милуватися — і хай ніхто не ставить під сумнів його неперевершеність. Хай ніхто не заглядає так глибоко в туман моєї душі, хай ніхто не розглядає в цьому тумані те, чого я й сама воліла б не бачити.
А що потім? Втомлюся від спокою й свободи, захочу знову розчинятися в рідних очах, танути в рідних руках, буду ладна на все, аби тільки знову відчути кохання. Знову шукатиму когось. Може, навіть знайду. Щоб знову повторити весь цикл по колу: ейфорія, побут, образи… От тільки дітям моїм новий тато ніколи не стане рідним.
Я знаю, що я не одна у своїх сумнівах. Минули ті часи, коли розлучення з чоловіком без надважливих причин вважалося абсолютним табу і однозначно засуджувалося суспільством. Це добре, бо ситуації бувають різні. Але, здається, маятник хитнувся в інший бік: часто ми витрачаємо більше енергії на роздуми про те, як зіскочити з потяга, аніж на те, як на ньому кудись доїхати.
Іноді я шкодую, що не стала психологом. З іншого боку, це дає мені свободу писати суб’єктивно — з власного досвіду, а не з прочитаного в книжках. І я буду щаслива, якщо написане відгукнеться в чиємусь серці.
До 10-річчя наших стосунків (нагадую — вдалих стосунків) я спробувала виділити 10 найкращих рецептів, які допомагають підтримувати вогонь кохання, коли він з якихось причин починає гаснути:
1. Прийняти як даність, що у кохання є свої пори року.
Очікування того, що завжди буде добре й романтично, тільки заважає бути щасливим. Як і всі інші процеси у Всесвіті, стосунки між закоханими розвиваються циклічно — за спадом підйом, за гармонією труднощі, за труднощами глибший рівень відносин і т. д.
Коли я перестала під час кожної кризи думати про те, що все пропало і «пішла любов, зів’яли помідори», життя стало набагато простішим і щасливішим.
2. Навчитися відверто говорити про свої потреби або просити про допомогу, а не гратися в «милый мой, хороший, догадайся сам». Не терпіти мовчки того, чого не хочеш, і говорити про те, чого хочеш. Це ніби очевидно, але на практиці буває непросто: по-перше, чітко зрозуміти, що ж ти хочеш змінити, а по-друге, висловити це без образ і претензій, які неодмінно з’являються, якщо не висловити вчасно.
3. Поважати право іншого не відповідати твоїм очікуванням, а також очікуванням суспільства, родичів і т. д. Кожна людина — унікальна й вільна в своєму виборі бути такою або іншою. Він має право не бачитися з моїми друзями, а я маю право цікавитися й займатися чимось, що здається йому непотрібним.
4. Не з’ясовувати стосунків під час сильної втоми або в поганому настрої.
Бувають ситуації, коли просто хочеться до чогось причепитись і посваритись або образитись, звинуватити іншого в тому, що тобі погано. Дивним чином конфлікти зазвичай збігаються із поганим самопочуттям або проблемами в інших сферах життя. Треба просто відпочити, подумати на самоті, а вже потім проговорити те, що важливо.
5. Не порівнювати своїх стосунків зі стосунками інших або з уявним ідеалом. Вислів «добре там, де нас нема» цілком справедливий і для подружжя. У жінок завжди знайдуться подруги, чиї чоловіки більше заробляють, більше граються з дітьми, дарують більше подарунків, ходять по магазинах і готують собі самі, а в чоловіків знайдуться друзі, чиї жінки краще виглядають, займаються спортом, смачніше куховарять, завжди радісні і т. ін. Ось тільки чомусь ви покохали саме цю людину, «притягнули» до себе саме її.
І одного дня помічаєте, що, поки ви заздрите іншим, інші заздрять вам. Одна справа — висловлювати свої потреби, а інша — створити в голові образ ідеального партнера або ідеальних стосунків і весь час переживати через його невідповідність реальному стану речей.
Я, наприклад, колись уявляла, що закохані мають розуміти одне одного з півслова і мало не вгадувати думки. Коли, ще на самому початку, зрозуміла, що цього немає, то дійшла висновку, що ми не ідеальна пара, бо перебуваємо «на різних хвилях». А зараз, коли через 10 років ми часто ловимо себе на синхронних думках і висновках, мені досить смішно згадувати ті свої сумніви.
6. Коли важко, пам’ятати, що ми — найближчі люди одне для одного. Це порада, яку дала мені одна мудра жінка, вітаючи з одруженням, і я завжди намагаюся про це згадувати, коли ображаюся або чимось незадоволена. Допомагає.
7. Цінувати миті, які ми проводимо разом, і усвідомлювати, що це може закінчитися в будь-який момент. Я дуже чітко це усвідомила, коли чоловік ледь не помер від раку майже п’ять років тому. Відтоді в нього не було рецидиву, але ми обоє розуміємо, що це теоретично може статися.
Більше того, може статися ще багато іншого: когось із нас уб’ють на війні або зіб’є машина, або, менш драматично, хтось із нас просто захоче закінчити ці стосунки (ніколи не кажи «ніколи»). Майбутнє завжди дуже туманне, у нас насправді є тільки «зараз».
8. Бути терплячими до недоліків — як своїх, так і один одного. Ми обоє змінюємося і вчимося на помилках. Ніхто не народжується ідеальним чоловіком або дружиною, батьком чи матір’ю, у школі не вчать будувати екологічні стосунки (хоча було б непогано), а приклад власних батьків далеко не у всіх надихає.
Тому висувати надмірні вимоги до партнера або до себе — щонайменше нерозумно, а часто й дуже шкідливо для обох. І коли під впливом якихось стресових обставин (малі діти, хвороба, фінансові проблеми тощо) хтось із нас проявляє свої негативні якості, ми намагаємося ставитися до цього терпляче. Врешті-решт, якщо в кожного з нас є тіньовий бік, то краще знати, як він виглядає.
9. Виявляти одне одному знаки уваги під час «спадів», а не лише «підйомів». Хоч як парадоксально, це те, про що ми найчастіше забували. Коли багато роботи, коли важко з малими дітьми, коли перебуваєш у якомусь постійному стресі, здається, якось «не до того», щоб без приводу приготувати яку-небудь святкову страву, купити маленький подарунок чи, наприклад, зробити масаж.
Однак саме такі дрібниці допомагають долати труднощі й пам’ятати, що ми кохаємо одне одного.
10. Робити паузи.
Важко зберігати тривалі гармонійні стосунки, коли ви разом працюєте, разом удома і нікуди одне без одного не їздите. На початку це буває досить радісно і здається виявом найбільшого кохання, але з часом назріває бажання взяти паузу.
Я дуже люблю слова Халіля Джебрана: «Кохайте одне одного, але не перетворюйте кохання на ланцюги. Нехай краще воно буде морем, що хвилюється між берегами ваших душ. Наповнюйте чаші один одного, але не пийте з однієї чаші. Давайте одне одному спробувати свого хліба, але не їжте від одного шматка. Співайте, танцюйте разом і радійте, але нехай кожен з вас буде самотній, як самотні струни лютні, хоча від них виходить одна музика. Віддавайте ваші серця, але не у володіння одне одному».
Я не можу сформулювати однозначно, як визначити, чи потрібно бути разом, чи ні. Всі намагання описати це виглядатимуть надто механістично. Коли я сумніваюся, я просто сідаю, заплющую очі й знаходжу відповідь всередині себе, знаходжу те почуття, яке нас звело разом і тримає всі ці роки. Це почуття — і є моя відповідь самій собі на всі сумніви й роздуми, і для мене це важливіше за сотню інших аргументів.
Катерина Тищенко, Українська правда
фінансово.
Щиро дякуємо!
