Рух визволення гомосексуалістів зродився в 60‑х роках XX століття. Девізом визволення геїв у США стало гасло: «Відкрийся, вийди з укриття на вулицю та скажи — хто ти є!» 1974‑го року гомосексуалізм було викреслено зі списку психіатричних розладів у США.
Після політичної трансформацій у Польщі 1989‑го в багатьох містах з’явилися клуби, бари, сауни для геїв; з’явилися також організації, що проводять «марші рівності». Порножурнали для геїв стали доступними для всіх охочих, а інтернет забезпечив нові можливості встановлення контактів. У багатьох країнах об’єднаної Європи гомосексуальні пари можуть узаконити свої відносини. Особи, які публічно визнають свої гомосексуальні нахили, зазвичай вважають таку активність і такий стиль життя морально «нейтральним» і цілком нормальним. Також вони переконані, що мають отримати суспільну та юридичну підтримку й визнання. Рух визволення гомосексуалістів викликає обурення, гнів скривджених людей, які стали жертвами нетолерантної суспільно-політичної системи (в XIX ст. гомосексуалізм у багатьох країнах прирівнювався до злочину, гомосексуалісти гинули у нацистських концтаборах, а 1942‑го армія США видала розпорядження, яке забороняло приймати гомосексуалістів до війська). Тому дискусії на тему гомосексуалізму із «переконаними» гомосексуалістами надзвичайно емоційні.
Такий дух гніву з’являється особливо стосовно Католицької Церкви, що її гомосексуальне середовище сприймає як репресивну інституцію, яка каже людям, що їм не можна робити того, чого вони хочуть, і примушує їх робити те, чого вони не хочуть. Геї переконані: ця інституція не розуміє сама себе, як доказ — суперечки, що стосуються традицій, скандали, пов’язані з гомосексуальними нахилами духовних осіб.
Церква, однак, як «речник» дотримання прав людини, виступає проти суспільної несправедливості та дискримінації гомосексуалістів, однак із погляду моралі вона вважає гомосексуалізм неприйнятим. Лише подружжя, як союз чоловіка й жінки, дає можливість сексуальним відносинам повністю та водночас символічно відобразити подвійний план Творця — завіт любові й зародження нового життя. Гомосексуальні відносини не виконують цих двох умов. Гомосексуальні нахили самі по собі не підлягають моральній оцінці, вони з’являються несподівано, але можуть стати імпульсом до вибору гріховної поведінки.
Перевірити сповідника
Коли такі та подібні думки, висловлені на початку — немов морська хвиля, — перекотяться через розум сповідника, він може усвідомити власну реакцію на емоційне ствердження пенітента: «Я — гомосексуаліст». Moже виявитися, що пенітент несвідомо генерує у собі гнів та спонукає до гніву й сповідника; або ж пенітент провокує священика, перевіряючи, чи той його прийме. У Таїнстві Примирення, однак, уважний сповідник допоможе йому усвідомити почуття, який він «носив», можливо, роками: гнів на себе самого щодо власної сексуальності, гнів на батьків через помилки у вихованні; агресію, яку викликають інші люди, вчення Церкви і, в решті-решт, сам Господь Бог. Важливо не дати гнівові «застигнути», утверджуючи таким чином людину в поставі розчарування та цинізму. Мудрий сповідник може виявитися цінною опорою і допомогою також у тому, щоб пенітент під впливом гніву не розірвав своїх зв’язків із Церквою та родиною. Не можна забувати, що гомосексуалісти входять до групи ризику щодо скоєння самогубств.
Mеланхолія гірша, ніж гріх
Однак частіше «з гомосексуалізму» сповідаються пригнічені пенітенти, які проходять долиною сліз. Вони надзвичайно сильно відчувають свої втрати: своєрідна жалоба охоплює втрату образу себе як дружини/чоловіка та батька/матері, втрату життєвих планів, пов’язаних із подружжям та сім’єю. Вони відчувають, що розчаровують своїх батьків, не сповнюючи їхніх надій та сподівань, адже ті не матимуть онуків. Особи з гомосексуальними нахилами почуваються самотніми й менш цінними порівняно з гетеросексульною частиною суспільства. Вони бачать себе виключно крізь призму своєї орієнтації, тому й сподіваються, що інші їх оцінюють саме так.
На їхню думку, Бог ними незадоволений. Найчастіше вони несвідомо переносять своє незадоволення на Бога. Часто можна почути: геї ніколи не відчували, що їх любив власний батько. Старші гомосексуалісти, які підраховують свої життєві здобутки, відчувають пригнічення та безнадію, а їхня людська сутність стає домівкою депресії. Іноді ті, хто не може впоратися з відчуттям смутку, імпульсивно шукають втіхи у спонтанних сексуальних контактах; однак згодом смуток повертається зі ще більшою силою.
Коли один хасид скаржився рабинові, що його мучать нечисті бажання й що він через це впав у меланхолію, рабин відповів: «Остерігайся меланхолії: вона гірша та більш руйнівна, ніж гріх». Коли злий дух пробуджує в людині хіть, він не має наміру спокусити її тільки на гріх, але й дає відчути розпач. Те, що хтось є гомосексуалістом, не означає, що через це Бог любить його менше. Важливо, щоб пенітент відчув свої втрати, а не вперся у глухий кут жалю над собою. Смуток — принаймні, частково — перетвориться на радість, коли він прийме життєвий виклик, пробуджуючи свої внутрішні можливості, зосереджуючись на багатстві своєї особистості, а не на своєї орієнтації. Христос закликає кожну людину любити дедалі більше, тому кожна людина віднаходить себе, даючи себе іншим — не тільки в подружжі та родині. Активне ставлення до любові надає глибшого сенсу життю кожної людини та дає змогу самореалізації.
Сповідь — це не моральний тренінг
Безсумнівно найважчим завданням для гомосексуліста є гармонія з самим собою: примирення та прийняття себе, а також відкриття сенсу власної орієнтації. Це вимагає часу та духовного зусилля і не означає сексуального відчуження й перетворення на асексуальну істоту. Навпаки, кожна людина повинна прийняти і визнати свою гендерну ідентичність. Гомосексуаліст завжди є жінкою або чоловіком, не існує третьої статі; існує, натомість, розлад статевої ідентичності, який називають транссексуалізмом. Кожна людина — гетеросексуальна чи гомосексуальна — повинна осягнути зрілість і відповідальність. Добро й сила сексуальності можуть бути правильно чи неправильно застосовані у житті. Людина мусить працювати над поєднанням думок, почуттів і вчинків у сфері сексуальності таким чином, щоб цінувати й поважати власну гідність і гідність іншого. Ми користуємося речами, а людей сприймаємо крізь призму їхньої гідності. Церква пропонує особам із гомосексуальними нахилами зростати шляхом вибору добра, a це пов’язане з категоричною відмовою від певної поведінки; іншими словами, Церква пропонує життя у чистоті. Це заохочення розвивати здатність до дружніх стосунків, психічної близькості поза сексуальними відносинами. Цю пропозицію нелегко прийняти, беручи до уваги психологічні особливості різних людей. Вимоги досить високі, тому нічого дивного, що вони викликають суперечки та що з’являються питання про реальність їх виконання, особливо у разі людей, утверджених у схемі своєї сексуальної поведінки. Безперечно, це вимагає Божої благодаті та важкої праці, терпеливого формування сумління, практики мудрого стилю життя, духовного розвитку та покори.
Особливу міць тут мають Євхаристія і Таїнство Примирення. Однак не можна забувати, що сповідь — це святкування Божого милосердя, а не практика морального тренінгу. Сповідник має стати для пенітента свідком Божого милосердя, любові, що підносить і стає конструктивною силою розвитку особистого контакту з Богом.
А може, це не орієнтація?
Окрема група пенітентів — молоді люди, котрих характеризують хаотичні сексуальні стосунки. Необхідно пам’ятати, що підліткове зацікавлення тілом ровесників тієї самої статі й сексуальне збудження на цьому ґрунті не мусить стати орієнтацією, яка формується лише на пізнішому етапі розвитку підлітка. Сповідник, який проявить спокій у відповідь на паніку молодого пенітента, може прислужитися йому доброю порадою та емоційною підтримкою. Потрібен час, щоб ситуація прояснилася настільки, аби можна було робити висновки щодо його поведінки, яка може бути проявом хаотичної сексуальності, підліткового нарцисизму, бунту чи сексуальної орієнтації. Деякі молоді пенітенти потребують психологічної допомоги й відповідної терапії. Оптимальним рішенням у таких випадках є багатогранна допомога; це вимагає співпраці сповідника і терапевта.
Терапевтична допомога пропонується також особам, для яких сексуальна орієнтація становить джерело страждань і занепокоєння. Така терапія дарує надію та конкретну допомогу, хоча не гарантує зміни. Цей вид підтримки вимагає цілковитої добровільності, сильної мотивації до змін та участі, щоби досягнути бажаних результатів. Терапія — це диво важкої праці й плід благодаті. Особистий контакт із Богом стає внутрішньою силою та джерелом надії.
о. Боґуслав Шпаковскі SAC Кatolik.pl
Переклад: Мирослава Сиваківська, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
