Свята та святі

13 жовтня — спомин бл. Гонората Козьмінського

13 Жовтня 2015, 10:00 3664 Католицький Медіа-Центр

13 жовтня Церква вшановує блаженного отця Гонората Козьмінського, капуцина, засновника Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії та багатьох інших згромаджень, 17 із яких існують донині.

 

Тут був початок усього

Родина Козьмінських жила на Підляшші (Польща) віддавна і належала до корінних мешканців цього краю. Стефан Козьмінський виконував функцію повітового будівничого в Білій Підляській. Він користувався великою пошаною серед громадян. Рано помирає перша дружина і він одружується вдруге, з Олександрою Каль. У цьому подружжі 16 жовтня 1829 року народжується майбутній о. Гонорат. Хлопчик отримує на хрещенні чотири імені: Флорентин, Вацлав, Ян і Стефан. Вдома називали його другим іменем, і загалом він був знаний як Вацлав (В’ячеслав).

Часи на Підляшші були важкі, а потім стали ще тяжчі. Вибухнуло листопадове повстання (польське національно-визвольне повстання 1830-1831 років проти російської імперської влади). Після поразки повстання розпочинається період посиленої русифікації. І саме в такій атмосфері й серед таких труднощів юний Вацлав починає навчання. Дуже рано, маючи лише вісім років, він переходить до повітової (середньої) школи. Але він не закінчив гімназії в Білій, яка мала добру славу.

Через нез’ясовані причини батько Вацлава вирішує залишити Білу Підляську й Підляшшя, попри всі ті зв’язки, які протягом поколінь єднали його рід із тією землею. Козьмінські переїхали до Влоцлавка, де Стефан одержав ідентичну посаду, ставши будівничим Куявського повіту. А оскільки у Влоцлавку не було гімназії, хлопців — Вацлава і його старшого брата — віддали до школи у Плоцьку. Брати мешкали на квартирі в родині Леманських. Там Вацлав подружився з сином Леманських Казимиром, який був юнаком релігійно байдужим і, мабуть, саме тому у Вацлава починаються проблеми з вірою. Але з наукою жодних труднощів не було, і Вацлав закінчує гімназію у дуже молодому віці, вже 1844 року, маючи п’ятнадцять років.

 

Важкі випробування юнака

На навчання переїжджає до Варшави і вступає до новоствореного Художнього інституту. Вацлав хоче, як батько, стати будівничим. І все йшло добре аж до 2 вересня 1845 року, коли життя завдає йому першого удару: несподівано помирає батько. А потім настає другий удар: за декілька місяців після смерті батька, 23 квітня 1846 року, Вацлава заарештовують. До сьогодні не зовсім відомо, чим керувалась царська влада, арештовуючи Вацлава.

Проте у цій події виразно проглядається причина глибокої внутрішньої переміни молодого хлопця. Бо ж зважмо: саме тюремна ізольованість сприяє роздумам, сприяє продумуванню справ віри і невіри так, як рідко які реколекції. І ще зважмо на таке: глибока психічна депресія, в яку потрапив Вацлав у тюремній камері, дозволила йому — що трапляється тільки вразливим одиницям, — відбитись від психічного дна і перейти на вищий ступінь психічної інтеграції. Переламний момент настав під час свята Внебовзяття Пресвятої Богородиці.

Мати Вацлава робила дві речі, необхідні у таких випадках: гаряче молилась про звільнення сина і робила все, щоб це звільнення пришвидшити. Аж надійшов березневий день 1847 року, коли в одну з неділь Великого Посту Вацлав Козьмінський залишив в’язницю. Природним наслідком переламу, пережитого у в’язниці, було те, що декілька тижнів пізніше Вацлав відбуває генеральну сповідь у Влоцлавському храмі Реформатів. Сповідь відбулася в неділю Доброго Пастиря. Ще одну овечку Ісус взяв на свої рамена. І велика радість сповнила серця обох Матерів: і Небесної, заступництво якої виявилось таким успішним, і земної, чия любов здобула ще одну перемогу.

 

Зростає зерно покликання

А далі все йде звичайною дорогою: Вацлав продовжує навчання у Варшаві. Поворотним моментом на життєвій дорозі Вацлава стає його знайомство з о. Прокопом Латинським, капуцином, знаним провідником душ і популярним автором релігійних творів. До цього священика Вацлав приходить на ювілейну сповідь, бо саме того року новообраний Папа Пій ІХ оголосив надзвичайний папський Ювілей. Мабуть, під час цієї сповіді Вацлав відкрив у собі монаше покликання. Думка про це проростала в ньому повільно, аж поки врешті міцно вкоренилась у його свідомості. Ще того самого року Вацлав вирішує вступити до ордену Братів Менших Капуцинів. І, як це не раз буває, — мати дуже боляче це пережила. І хоча вона належала до людей релігійних, то спершу не погодилась на рішення сина. Може, сподівалась на його допомогу у вихованні молодших дітей? А може, мала якісь інші плани щодо майбутнього улюбленого сина? Того не знаємо.

Однак сам Вацлав не покидав свого задуму і постанови. І 8 грудня 1848 року постукав до брами капуцинського монастиря по вул. Медовій у Варшаві.

За ним залишилася школа, товариші, родина. Треба було забути про дитячі мрії і юнацькі плани стосовно майбутнього, зовсім іншого, ніж те, на яке він так несподівано зважився. Тільки Господь знав усі його думки, змагання і внутрішню боротьбу. А Бог був із ним. Уже 21 грудня відбулись облучини в чернечу рясу. Вацлав також приймає нове ім’я — Гонорат.

Швидко пролетів перший рік, під час якого Вацлав-Гонорат придивлявся до капуцинської братії, а Орден вивчав його. Як же інакше все це виглядало зсередини! Треба було зробити багато поправок у попередніх уявленнях про чернече життя. Та й не могло бути інакше, бо чернече покликання не є чимось незмінним, є життям і в життєвих випробуваннях знаходить свій вимір. Крім того, новіціат дав Гоноратові можливість глибшого розуміння правил св. Франциска; терпеливого відкривання дії Святого Духа в історії капуцинського Ордену, навколо себе і в собі.

Тимчасові чернечі обіти Гонорат склав у рік після початку новіціату в Любліні, куди переїхав у зв’язку з тим, що там був центр навчання Польської капуцинської провінції. Там теж 18 грудня 1850 р. склав вічні обіти. Наступного року бачимо брата Гонората у Варшаві, де він навчається теології за програмою духовної семінарії під керівництвом викладачів — ченців, яких звали лекторами.

Навесні 1852 р. Гонорат приймає дияконські свячення, що вже було пов’язане з виконуванням певних душпастирських обов’язків. І саме тоді настає у житті брата важлива подія: його перша проповідь, виголошена у Варшаві 20 травня 1852 р. в присутності матері та рідних. Таїнство священства брат Гонорат отримує 27 грудня 1852 р.

 

Особливий шанувальник Діви Марії

У Пречистій Діві брат Гонорат бачив нашу Співвідкупительку і Посередницю Божих благодатей. Він вважав, що завдяки Їй можемо легше і швидше наблизитись до Ісуса, з’єднатися з Ним, сповнюючи чесно й гідно своє життєве покликання. Отця Гонората не треба було переконувати у значенні Марійних Богослужінь для повного християнського розвитку людини. Він особливо радив брати участь у травневих відправах та молитві на розарії. Він мав на це багато причин; насамперед, добре розумів духовно об’єднувальний вплив Розарію; знав також, який глибокий релігійний зміст має ця молитва і як полегшує зрозуміння Євангельського послання та перенесення його у практику. Крім того, та молитва захищала людину перед самотністю, визволяла від егоїзму в різних його проявах; зближала людей і поєднувала їх.

У житті о. Гонората Пречиста Діва Марія відіграла особливу роль. Від Неї він перейняв уміння розпізнавати знаки часу, а це мало вирішальне значення для всієї дальшої його діяльності.

 

Апостольське служіння

Францисканський аспект і марійне бачення спасіння світу були постійно присутні у його проповідницькій діяльності. Він рано почав проголошувати слово Боже, і ця його діяльність не обмежувалась тільки Варшавським храмом. Проповіді о. Гонората були прості з виразною внутрішньою структурою. Відзначались глибокою біблійною і теологічною аргументацією. Кінець проповідницької діяльності Козьмінського викликали скасування католицького чернецтва, проведене російською царською владою як репресії за Січневе повстання 1863 р. Варшавський монастир капуцинів тоді ліквідували, а монахів вигнали. І так о. Гонорат 1864 року опинився в Закрочимі. Проповідей йому проголошувати не можна було.

Зате до кінця свого життя о. Гонорат служитиме людям у сповідальні. Ця послуга важка і непомітна для оточення. Іноді здавалося, що він занадто твердий і суворий; мабуть, усе ж таки в нього було щось із цих рис, — але він завжди старався зрозуміти того, хто сповідався, і ввести в атмосферу Божого милосердя. При тому не оминав рішучих осудів і конкретних порад. Мав у собі щось особливе, якусь Божу іскру, тому що кількість людей, які хотіли в нього сповідатися, постійно зростала. У сповідальниці він робив ще щось особливе: вишукував осіб, позначених особливим даром благодаті, щоб їх провадити до глибшого з’єднання з Ісусом, до жертовної служби людям. У майбутньому вони стануть співзасновниками численних монаших згромаджень, але починали своє подвижництво в дуже звичайний спосіб.

 

Нові чернечі згромадження

У ХІХ ст. з’явилось багато нових ділянок у людському житті, постали нові середовища і нові незнані раніше ситуації. Все це чекало на своїх місіонерів та апостолів, і все це намагався зрозуміти о. Гонорат. Саме тому він виходить назустріч очікуванням і потребам людей у прямуванні до щораз глибшої християнізації суспільства через освячування різних середовищ людського життя і праці.

Блаженний Гонорат робив усе зовсім звичайним способом, не зневірювався, коли розпізнавання знаків часу супроводжувалось різними клопотами, і ніщо його не відштовхувало від користування ними. Саме так завжди чинить умілий вчитель і тверезий практик. А Господь, який знає наші думки, бажання і наміри, не залишає надовго когось, хто Йому довіряє. Про це о. Гонорат довідався від Ісуса і Пречистої Діви, з їхнього прихованого життя в Назареті.

Йдучи за Божим натхненням, о. Гонорат покликав до життя понад 20 безгабітових (немовби потаємних, не явних для світу) монаших згромаджень, з яких 17 існують до сьогодні. Всі ці згромадження спирались на третє правило св. Франциска з Ассізі, маючи таким чином глибоку духовну основу — багату францисканську спадщину. Всі новозасновані згромадження були присвячені якійсь конкретній таємниці з життя Ісуса і Його Матері. Це було важливо для о. Гонората, бо він хотів якнайтісніше прищепити ці нові гілочки у євангельське дерево. До своєї справи підходив передусім із глибокою вірою і довірою до Божого Провидіння. Відкидаючи певні дотеперішні зовнішні структури, він надав їм прихованого характеру, тобто довів на практиці, що можна бути богопосвяченим і служити Богові у чернецтві, не носячи чернечого вбрання (доти воно було обов’язковим).

 

Відійшов до Господа

Отець Гонорат помер 16 грудня 1916 року. Духовна спадщина блаженного, яка виявилась тривалою, назавжди вписана в історію Церкви і в життя людини. До такого підходу заохочує нас беатифікація о. Гонората, яка відбулась у Римі 16 листопада 1988 р., в день народження блаженного та в десяту річницю виборів Папи Йоана Павла ІІ, який звершив цей акт.

Підтвердженням правоти цього акту є відродження капуцинського чину в Польщі і розвиток гоноратських згромаджень.

 

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Польща
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity