Допоки знищений єзуїтський храм Найсвятішого Серця Ісуса відновлюється, його парафіяни моляться у невеликій каплиці Святої Родини.
По всьому світу на честь Святого Сімейства – Марії, Йосифа та Ісуса зведені храми, великі і малі. А в Чернівцях це навіть не окрема споруда, а звичайна студентська аудиторія, в якій облаштвано каплицю. І над головним вівтарем –образ Святої Родини, написаний художником з Польщі.
Парафіян тут небагато – до сотні, а може й менше. Але вони живуть активним парафіяльним життям. Бо окрім Святих Мес, тут навчають дітей катехизи, проводяться різні зустрічі. У маленькій каплиці на Святій Месі часом – лише двоє-троє людей. А у вихідні вона може і не вміщати всіх.
Чернівецькі парафіяни храму Найсвятішого Серця Ісуса моляться у цій каплиці вже більше десяти років. Вона облаштована у третьому корпусі Чернівецького училища мистецтв ім. С. Воробкевича. Будівля училища розташовується одразу за храмом, адже це – колишній парафіяльний будинок і помешкання тодішніх єзуїтів, що працювали у Чернівцях. Сьогодні кожна Свята Меса у каплиці Святої Родини завершується Коронкою до Божого Милосердя за Україну і молитвою за те, аби колишнє помешкання єзуїтів повернули громаді.
І допкои у святині тривають ремонті роботи, парафіяни відзначають два храмові свята – Найсвятішого Серця Ісуса та Святого Сімейства. Бо лише раз на рік моляться у занедбаному храмі, а ось щодня тут, у звичайній студентській аудиторії, збираються на Святі Меси перед образом Святої Родини.
Свою маленьку урочистість парафіяни відзначили недільною вечірньою Святою Месою. Незважаючи на те, що приміщення маленьке, однак люди теж створили тут різдвяний настрій: маленький вертеп, маленька ялинка.
У своїй проповіді настоятель храму отець Станіслав Смольчевський SJ наголосив на важливості виховання дітей у родині, навів приклад з власної сім’ї і зазаначив: діти – це найкраща інвестиція:
— У сучасному світі дуже часто можна почути, як подружні пари планують дітей. Вони спочатку думають про дім, машину, інші матеріальні статки. І завжди чути: «Діти? Ні, ні ще не зараз». Не розуміючи, що діти – це найкраща інвестиція. Якщо їх виховати добре, у старості це принесе свої плоди. У Польщі мій батько працював на шахті, і після аварії, коли вже не міг працювати, ми жили тільки на ті гроші, які йому виділяли як допогу. У моїх батьків було п’ятеро дітей: троє синів і дві доньи. Звісно, ми ніколи не їли кокосів чи бананів. Але прожили і без цього. Від наших сусідів в адресу батьків часто можна було почути: «А, та що вони там бачать. Лише діти і діти». І воно так і було: мама ніде не працювала, бо займалася дітьми. Але сьогодні всі сусіди заздрять моїм батькам. Бо хоч всі діти живуть окремо, але немає такого дня, щоб хтось із моїх братів чи сестер не відвідав їх. Діти зробили все для того, аби мама з татом мали гідну старість. Вони мають можливість подорожувати світом. І часто, коли я їм телфоную, то не знаю, в якій країні вони є. Але важливо у родині виховувати дітей, а не пускати все на самоплин. Бо діти все повторюють і беруть приклад з батьків. Мені дуже подобається, коли тут у каплиці, бігають і граються малі діти. Дорослим може здатися, що вони нічого не розуміють. Насправді, це не так. Дитина, яка змалечку ходить до храму, буде знати, що має це робити завжди. Нині дуже популярним є вислів: «Для чого мені ходити до церкви? Я маю Бога у серці». Не має (він) Бога. Бо Святі Йосиф і Марія мали Бога біля себе, але, як пише Святе Письмо, щороку ходили до Єрусалима на Пасху. Батькам не треба дозволяти, аби суспільство виховало ваших дітей, виховайте їх самі.
Своє свято парафіяни продовжили співом колядок та чаєм із солодощами. Майже кожен приніс чи то печиво, чи цукерки, чи навіть спеціально приготований торт. Люди знають багато гарних і оригінальних колядок, а на гітарі їм часто акомпонує сам настоятель.
У будні дні Святі Меси у каплиці часто відбуваються під студентський шум та репетиції на музичних інструментах у коридорі. А ось у вихідні на все училище тут розноситься лише музика (а зараз ще й колядки) з цієї аудиторії – звичайної і незвичайної водночас…
фінансово.
Щиро дякуємо!
