Якщо ви проводите по шість годин у Фейсбуці, постійно переглядаєте стрічки новин і три години на день дивитеся телевізор, то у вас точно гострий випадок «інформаційного переїдання».
За 2013 рік я прочитала 45 книжок — електронних і друкованих, англійською, українською та російською, художню й наукову літературу. А ось за 2014‑й повністю подужала тільки одну: «Ворошиловград» Сергія Жадана.
Ні, я не стала менше читати. Навпаки, набагато більше: новини в мас-медіа і в Фейсбуці. Причому постійно — вдома і на роботі, в метро і в машині, ловила хвилинку в ресторані й навіть під час перегляду фільму, коли дія втрачала свою динамічність, рука тяглася до смартфона.
З одного боку, це зрозуміло: в Україні відбувалися і відбуваються драматичні події, тож бажання бути «в курсі», а також відчувати хоча б таким чином свою причетність — природне. З іншого — це таки залежність. І пояснення, що таке відбувається з багатьма українцями, які живуть за кордоном, — не виправдання.
Якщо всі захворіли на кір, це зовсім не означає, що кір — норма. Проявом лояльності до своєї історичної Батьківщини це теж складно назвати: краще заробити й надіслати гроші або прийти з плакатом під Білий Дім, аніж намагатися стежити за кожною новиною з України.
" Люди тягнуться до трьох видів інформації: про щось страшне і небезпечне; до того, з чим вони вже згодні; і до пліток
Крім очевидних недоліків (втрати величезної кількості часу, ігнорування реального життя, погіршення відносин у сім’ї) я помітила наслідки і когнітивного плану. Мені стало складніше утримувати увагу й не відволікатися. Важче читати довгі тексти. І якщо раніше я могла переказати основні тези або сюжетну лінію книжки, то тепер мені іноді складно згадати, про що я сама вчора писала! При цьому мене не полишає відчуття, що я багато пропускаю.
Виявилося, те, що відбувається зі мною, — наслідки навіть не кризи в Україні (для мене і багатьох українців вона стала каталізатором), а результат зміни природи інформації. Її стало дуже багато, вона стала доступною, часто дешевою і неякісною, але водночас — неймовірно привабливою.
Дослідник Ніколас Карр у книзі «Мілководдя» (The Shallows: What the Internet Is Doing to Our Brains) пише, що людство, перебуваючи в постійному потоці інформації, втрачає можливість зберігати увагу, «забувати себе» в авторській думці. Сама здатність читати книжку, не відволікаючись і на самоті, не становить природного вміння homo sapiens. Людство цю навичку створювало протягом століть. І, ось, зусилля величезної кількості письменників і читачів — Твіттеру під хвіст!
«Інформаційне перевантаження» — популярний у США термін, і порад, як із ним боротися, чи не так само багато, як порад про здорове харчування. Дослідники вказують і на «нове невігластво», викликане не браком інформації, а її надлишком.
Саме з поганим харчуванням безсистемне споживання інформації порівнює автор видання «Інформаційна дієта» Клей Джонсон. Рекомендації з його книжки та інших джерел я опрацювала у звід правил споживання інформації, який допоможе бути в курсі подій, не втрачаючи глузду самому і не позбавляти глузду своїх близьких. Ці правила можна вдосконалити й адаптувати під стиль життя, коло інтересів і професію кожного.
Кількість інформації. Джонсон запевняє, що для споживання інформації, окрім тієї, що входить у прямі професійні обов’язки, 4 годин на день має бути достатньо. За цей час можна подивитися 40‑хвилинний випуск новин, фільм, прочитати газету, проглянути стрічку новин, почитати книжку і провести півгодини у Фейсбуці. Якщо ви проводите 6 годин у Фейсбуці на добу, крім цього ще й дивитеся 3 години телевізор, то у вас точно гострий випадок «інформаційного переїдання».
Аби поліпшити увагу і продуктивність, у комп’ютері та смартфоні краще прибрати всі сповіщення (якщо робота дозволяє), а пошту й новини перевіряти не хаотично, а у визначений час, наприклад, в останні 10 хвилин кожної години.
Характер інформації. Більшу частину інформаційної дієти мають становити новини; однак, проводячи весь час у Фейсбуці, дуже часто саме це користувачі й недоотримують.
Люди тягнуться до трьох видів інформації: про щось страшне і небезпечне; про те, з чим вони вже згодні; і до пліток. Це еволюційно обґрунтовано. Якщо сусід по печері розповідає про жахи свого зіткнення з шаблезубим тигром, то до нього варто прислухатися. У ситуації відсутності чіткої ієрархії та мас-медіа членам племені треба було постійно переконуватися, що всі вони перебувають у злагоді щодо основних питань: зеленої води з душком не пити, справ із сусіднім племенем не мати. Ну а плітки — це механізм вироблення внутрішніх правил. Якщо Шо Гостре Вухо засуджують за те, що він кинув палаючу головешку в Шу Довге Волосся, то варто зробити висновок, що в нашому лісі так не годиться.
Але ось у сучасному суспільстві постійно читати негативні прогнози, перечитувати 150-ту варіацію на тему «Росія довго не протягне», а також клікати на новину під заголовком «СNN. сталося таке!» — трата часу і ознака поганої інформаційної дієти.
Цими особливостями людської психіки користуються, як у США і взагалі на Заході заради заробітку, так і в Україні або в Росії — що з фінансовою, що з політичною метою.
Піонером підтвердження наявних переконань у США вважається телеканал FOX, який розповідає республіканцям, чому вони мають рацію. Тим же шляхом пішов і канал MSNBC, подаючи картину дня так, як її приємно бачити лібералам. І в того, і в ітого рейтинги набагато вищі, а витрати на збирання новин набагато нижчі, ніж у CNN, який намагається неупереджено подавати новини. Але що добре для бізнесу — не завжди добре для споживача інформації.
" Крайнім випадком підтвердження переконань є тоталітарний культ. У тоталітарному культі люди чують лише те, що вони хочуть чути, а все, хоч у чомусь відмінне, відкидається як єресь
Крайнім випадком підтвердження переконань є тоталітарний культ. У тоталітарному культі люди чують лише те, що вони хочуть чути, а все, хоч у чомусь відмінне, відкидається як єресь. При цьому вони часто дорого платять за свої переконання, відмовляючись від дружніх і сімейних зв’язків з усіма, хто їх не поділяє. Іноді членство в культі вимагає й інших жертв — фінансових та в способі життя. Що більше люди вкладаються, то складніше їм відмовитися від своїх переконань. Тут не те що аргументи не допоможуть — сама реальність безсила.
2011-го року послідовники євангеліста-радіо коментатора Гарольда Кемпінга готувалися до кінця світу, який мав настати в травні: продавали своє майно, вбивали домашніх тварин, звільнялися з роботи. Коли ж кінець світу не настав — думаєте, вони розчарувалися в своєму пророкові? Ні, вони просто «не так його зрозуміли». Кінець світу має настати в жовтні, і ще є час дорозпродати майно, яке залишилось!
Якість інформації. У якісного джерела інформації такі ознаки:
– Воно знаходиться близько до місця подій. Ваші родичі в Уфі, які стверджують, ніби вони краще знають, що відбувається в Києві, ніж ви на Борщагівці, однозначно помиляються. Крім переказу й аналізу, дуже корисно читати джерела: законопроекти, програми, звіти міжнародних місій.
– Воно продукує не дуже багато інформації. Якщо інформагентство видає «1000 і одну» новину на добу, то серед них чимало оброблених прес-релізів і просто новин, які не несуть ніякої цінності.
У США існують так звані ферми контенту, де автори видають по тексту кожні 30-60 хвилин. Головне, щоб заголовок був привабливий, а сама стаття може бути повною нісенітницею. Про що писати, вирішує редактор, виходячи з запитів у пошуковику. Мета цієї пекельної праці — щоб користувач клікнув на новину і побачив рекламу. Якщо ви бачите ресурс із кричущими заголовками а-ля «Шок! Цього від N. ніхто не очікував!», то тримайтеся від нього подалі. Швидше за все, це український чи російський аналог контентної ферми, і вам згодовують неякісну інформацію.
– Воно береже свою репутацію. Скандал через помилкову інформацію здіймається лише навколо поважного ресурсу, який претендує на авторитетність. Сайт «Вася-новини» може гнати фейки і не засмучуватися. «Нью-Йорк Таймс» щодня друкує «виправлення», де вказує на дрібні помилки в попередньому випуску. Якщо ж газета помилиться всерйоз, то конкуренти будуть дуже довго змішувати її з брудом. А сама газета — приносити вибачення. Однак якщо ви помітили, що видання «бреше й не червоніє», то варто припинити з ним будь-які стосунки.
– Воно не згущує фарби, не нагнітає і не накручує. Варто прислухатися до своїх почуттів після перегляду телепрограми. Якщо вам хочеться повіситися або натовкти комусь пику, значить, вашими емоціями маніпулюють. Навіть найтрагічніші новини ведучий повинен читати діловим тоном — без театральних пауз, різких жестів, істеричних перепадів голосу.
Різноманітність інформації. Інформація має бути різноманітною, як за характером, думками, так і за жанром. Окрім новин, важливо читати художню літературу. Так, і стрічку в Фейсбуці — щоправда, останнє треба робити не за кожної паузи, а чітко визначити для себе час і тривалість цього заняття.
Ну і головне в інформаційній дієті, як і в звичайній, — не лише її дотримуватися, а й прощати себе за дрібні відступлення. Адже наша мета — не знайти додаткове джерело, яке позбавляє нас розуму, а кардинально зменшити їхню кількість.
За рік дотримування інформаційної дієти мені так і не вдалося навчитися виконувати всі її приписи. Але й книжок я прочитала набагато більше, ніж у попередньому році, утримувати в пам’яті ту інформацію, з якою ознайомилася, стала набагато краще; а головне, що в родину «повернулася» повноцінна мати і дружина.
Тетяна Ворожко, Новое Время
Фото: Arteide
фінансово.
Щиро дякуємо!
