Еффата

Роздуми до Слова Божого на п’ятницю V звичайного тижня, рік ІІ

Як можна охарактеризувати замкнену людину? Що можна про неї сказати? Які риси можна приписати її поведінці?

— Несмілива, боїться познайомитися,
— несмілива у стосунках з іншими,
— боїться щось сказати, висловитися,
— також боїться слухати інших,
— боїться приймати рішення,
— боїться робити життєві кроки,
— не має ініціативності,
— не вірить у свої можливості, тому не приймає похвал від інших…

Причини такого стану можуть бути найрізноманітніші, починаючи від чогось складного, винесеного з дитинства. Але важливі й усі інші життєві події, які нас замикали в собі, немов равлика чи їжака. Їжак і равлик відсторонюються, коли хтось намагається їх торкнутися. На такий синдром страждає багато людей, навіть у дослівному значенні: їм страшно, коли хтось покладе їм руку на плече. У Євангелії є сцена, яка добре відображає цю реальність: зцілення глухонімого.

Що можна сказати про такого хворого? Він не чує, що говорять інші, й сам також не може говорити. Ця фізична хвороба добре відображає замкнутість у собі: страх перед тим, щоб щось прийняти (почути, слух), як і перед тим, щоб щось сказати (мова). У грецькому тексті про цього хворого написано, що він був моґілалос — «ледве-мовний», ледь говорив. А в яких випадках хтось ледве говорить, тихим приглушеним голосом? Коли боїться того, як його сприймуть, як на нього відреагують. Пригляньмося ближче до цього євангельського тексту.

І приводять Йому глухонімого: глухонімий не прийшов сам до Ісуса, його привели. Зверніть на це увагу, бо то не була сліпа людина — підійти вона могла. Замкнутість полягає в тому, що людина неспроможна зробити навіть кілька кроків назустріч комусь. Це стосується також і взаємин із Богом.

…й благають Його, щоб на нього руку поклав: знову за нього благають. Глухонімий далі стоїть, а все роблять за нього.

І взявши його набік від народу: причиною чиєїсь замкнутості може бути народ — середовище, яке все за тебе вирішує, все за тебе робить. Чи мав хтось із вас такий досвід, коли, увійшовши в якесь товариство, почуваєшся як глухонімий? Може, хтось саме в такому середовищі виріс. Тому перше, що робить Ісус, — це бере його набік від народу. Початком відкритості є погодження піти з Ісусом «від народу», бути з Ним сам-на-сам. Це вже вимагає певної сміливості: піти з кимось, кого не дуже знаєш. Можливо, вперше в своєму житті ця людина стала здаля від народу, від того, хто що подумає, зате була близько Ісуса. Чи в твоєму розпорядку дня є такий час, коли ти залишаєш народ і віддаляєшся з Ісусом?

…вклав йому пальці свої в вуха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика. Глухонімий уперше прийняв в своє нутро Ісуса. Погляньте на цей символічний жест. Ісус не доторкнувся чогось ззовні. Написано, що Він вклав пальці у вуха, всередину. Доторкнувся слиною язика, а не лише уст. Це має ще одне глибоке значення. Пальцем Бога були вирізьблені заповіді на Мойсеєвих кам’яних таблицях. Це символ Божого Слова. Господь зцілює тебе своїм Словом. Людське слово може замкнути когось на багато років. Боже Слово може відкрити тебе і дати тобі нове дихання, нове життя. Коли Ісус вклав свої пальці у вуха хворого, той перестав чути гамір натовпу, їхні оцінки, поправляння, настанови і т.д. Хворий дивився на Ісуса. Слина також означає Боже Слово, бо вона з уст походить. Ісус прагне тобі сьогодні сказати: Моє слово — єдина настанова, якої маєш слухатися і якою маєш керуватися. Ось що має бути для тебе найважливіше. Чи комусь із вас доводилося сповідатись отаким чином: Боже, я більше слухався народу, ніж Тебе, жив згідно з очікуваннями інших, а не Твоїми?

…а глянувши на небо, зітхнув та й каже: «Ефата», тобто: «Відкрийся»! У грецькому тексті вжито слова сустеназеі — «зітхати, стогнати, плакати, вболівати над кимсь». Ісус під час цього чуда пережив мить глибокого переживання через недолю того чоловіка. Ісусові не байдуже, в якому стані ти знаходишся! Він дуже переживає за тебе.

Ефата — арамейське слово, яке має спільний корінь з єврейським ПаТаХ = відкрити, спустошити, видобути, добути (меч), керуватися, бути звільненим, розв’язаним, позбавити тягаря, розквітнути, вирити, вирізьбити. Саме цього прагне для нас наш Господь: щоб ми відкрилися, неначе квітка після холодної ночі. Одне із значень слова ПаТаХ — розквітнути. Це слово вжито в Книзі Пісня Пісень:

Устаньмо у виноградниках раненько, гляньмо, чи виноград броститься, чи його квіт відкрився, чи зацвіли вже яблуні гранатові. Там обдарую я тебе любов’ю (Пнп 7,13).

“ Господь прагне тебе бачити як відкриту квітку, а не закриту

Багато християн вважають, що їхнє життя має полягати на приховувані їхніх здібностей, можливостей, якостей, рис характеру, і вважають це скромністю, покорою. Але прочитай ще раз уважно цей текст: Господь прагне бачити тебе розквітлим (розквітлою). Через виховання, яке не мало свого фундаменту в Святому Письмі, багато віруючих вважають, що визнання власних можливостей, вартостей, цінностей, якостей провадить до гордині — найбільшого з усіх гріхів, а приховування достоїнств вони плутають із чеснотою покори. Люди з такими схильностями постійно вишукують якісь вади у своїй поведінці. Насправді це не покора, а тільки її імітація. А фальшива, неістинна покора провадить до замкнутості в собі. Господь прагне тебе бачити як відкриту квітку, а не закриту.

Інше значення слова ПаТаХ = бути розв’язаним. Це насуває на думку іншу історію з життя нашого Господа — воскресіння Лазаря. Лазар був другом Ісуса, мав двох сестер — Марію і Марту. Уважно читаючи тексти про зустрічі в домі Лазаря, можна звернути увагу на те, що там мало слів присвячені самому Лазарю (Лк 10, 38-42; Йн 11, 1-44; Йн 12), оскільки основне місце в розповідях займають Марта і Марія. Лазар нічого не говорить, просто десь собі тихо сидить — «замкнена особистість». Та й сама смерть Лазаря є символом глибокої замкнутості: лежить у гробі (десь глибоко всередині печери, вхід до печери замкнений великим каменем, сам Лазар обмотаний хустками). Перед воскресінням Лазаря Ісус також пережив хвилину глибокого зворушення — написано про Нього: Заплакав Ісус (Йн 11, 35). Бога насправді глибоко зворушує наша ситуація, Він не байдужий до того, що ти переживаєш. Перше, що вчинив тут Ісус, — попросив відкотити камінь. Це дало змогу зазирнути всередину, відчути ту атмосферу, побачити омертвілість. Ісус невипадково звелів іншим це зробити! Життя спільноти не буде насправді добре, коли там буде «мертвий Лазар, схований у гробі, обмотаний хустками». «Лазарю вийди сюди!» І мертвий вийшов із зав’язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв’яжіть його і пустіть, нехай ходить» (Йн 11, 43-44). В останніх словах цього уривка описано завдання спільноти — Розв’яжіть його і пустіть, нехай ходить. Добра спільнота — це та, де ти почуваєшся вільним, не живеш згідно з чиїмись оцінками, коментарями, очікуваннями. Добра спільнота – це та, де ти можеш дозволити собі помилитися, мати вільні рішення. Хоче хтось піти — не тримайте, пустіть, нехай ходить.

Слово ПаТаХ, відкрити, стосується багатьох дій: відчинити двері, вікно, але також може означати розгорнену книгу, а у вимірі не тільки фізичному — відкриття сенсу:

Відкрив Езра книгу перед очима всього народу (Не 8,5)…

Також це слово вжито в Книзі пророка Єзекиїла:

«Тому пророкуй і скажи їм: Так говорить Господь Бог: Ось Я відчиню гроби ваші, і виведу вас, мій народе, з гробів ваших, і приведу вас назад в Ізрáїльську землю. І зрозумієте, що Я — Господь, як відчиню ваші гроби, та й виведу вас, мій народе, з гробів ваших, і дам вам дух Мій, і ви знову оживете, і Я розміщу вас на землі вашій, і зрозумієте, що Я — Господь; Я сказав і зроблю це» — слово Господнє (Єзк 37, 12-14).

Щоразу, коли ти розгортаєш Біблію, Господь відкриває твій гріб і дає тобі свого духа, щоб ти жив, бо слова Бога — дух і життя (Йн 6,63).

Що більше ти відкриваєшся на Бога, то більше Він відкриває тобі свої багатства, свої благодаті. Що більше Йому приносиш, віддаєш у Його руки, — то більше Він тебе обсипає своїми благодатями. Прочитаймо, що пише пророк Малахія:

Приносьте всі десятини до комори, щоб була пожива в Моїм домі, і таким робом випробуйте Мене, — говорить Господь сил, — чи не відчиню вам загат небесних і не виллю на вас благословення понад міру? (Мал 3, 10)

У цьому тексті йдеться про щось більше, ніж матеріальна десятина. Що більше довіряєшся Богові, то більше своїх дарів Він довіряє тобі. Марія найбільше довірилася, повністю довірила Йому своє життя. Тому про Неї написано — повна благодаті. Господь не боїться довірити Їй свої благодаті, бо знає, що Вона добре їх використає.

Бог об’явив себе для тебе в книзі — у Біблії. Але ти, твоє життя — це також книга для Господа. Що більше ти відкриваєш Йому своїх сторінок, то більше Він дає тобі розуміння своєї Книги, свого Писання. Якщо у твоїй книзі є сторінки, яких ти не хотів би Йому представити, Він також деяких сторінок тобі не відкриє.

Еффата!