1. Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих. 2. Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу. 3. Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира. 4. Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити: 5. «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?» 6. Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано. 7. Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро. 8. Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди.» 9. Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились – не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив. 10. Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити, 11. численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса. 12. Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, 13. узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благо-словен той, хто йде в ім'я Господнє, ізраїльський цар!» 14. І знайшовши осля, Ісус сів на нього, – як ото написано: 15. Не страхайся, дочко Сіо-ну, ось іде твій цар верхи на жереб'яті ослициному. 16. Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено. 17. Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, – про те свідчив. 18. Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо.
В Квітну неділю читаємо уривок з Євангелія від Йоана 12:1-18. В Страсний четвер на утрені, першим і найдовшим читанням (кілька глав) з поміж 12-ти Євангельських читань, – є також читання з Євангелія від Йоана. У сам день світлого празника Христового Воскресіння, а потім кожного дня аж до П'ятидесятниці включно, – ми знову і знову будемо слухати свідчення Йоана.
На певному рівні сприйняття, саме це Євангеліє найпростіше і найбільш доступне, й водночас найскладніше та найбільш глибоке. Ми відчуваємо, що автор був близьким другом Ісуса, і все своє довге життя він пригадував, обдумував, переживав все сказане і зроблене Ісусом, молився про розуміння, вдивлявся в кожну подробицю і постарався допомогти іншим зрозуміти всі аспекти Його місії. Дуже багато людей протягом століть саме в цьому Євангелії знаходили реального, живого Ісуса.
Йоан відкриває перед нами сповнення Божественного задуму: предвічне Слово – Син Божий стає Сином Чоловічим та Месією Ізраїлю, котрий даруючи нам Самого Себе, – водночас дарує спасіння, – тобто Вічне Життя, котре перебувало у Отця, а тепер явилося нам. Євангелист показує, що Ісус – повністю Бог і в той же час– повністю людина.
Серед проминаючих речей, котрі наповнюють наше життя, Йоан радісно засвідчує мені і тобі, що Ісус є той Хто Є, – саме такими словами Бог вперше відкрив Себе ще Мойсеєві в СЗ (Вих 3, 14). Цей надзвичайно важливий вислів Ісуса «Я Є», – Йоан повторює близько 150 разів, 7 з яких є з дуже виразними особливими означеннями, котрі прояснюючи різні аспекти сутності Ісуса та Його діянь для людства, вказують водночас на повноту Життя, котру отримуємо в Ісусі та через Ісуса: бо тільки Він Є Істинний Хліб Життя (6, 35), Котрий може заспокоїти наш внутрішній голод, тільки Він Є Істинне Світло (9, 5) серед темряви цього Світу, тільки Він є тими Дверима (10, 7), котрі ведуть до вічного Життя, та тільки Він є правдивим добрим Пастирем (10, 11),Котрий може туди запровадити, – бо тільки Він водночас Є Дорогою, Правдою і Життям (14, 6). Врешті, тільки Він Є правдива Виноградина (15, 1), – з котрої можемо черпати силу Життя. І навіть якщо ми помремо, Він єдиний Є Воскресіння і Життя (11, 25).
Євангелист показує, як Ісус творить усе нове, тому Йоан – богослов нового творіння. Цей євангелист хотів щоб читач слідував порядкові сімох знамень, – так Йоан називає надзвичайні вчинки (чудеса) Ісуса:
1.Перше чудо Ісуса у Кані Галилейській (2:112)
2.Оздоровлення сина цісарського урядовця (4:4354)
3.Оздоровлення недужого при Витезді (5:115)
4.Ісус помножує хліби (6:115) Ісус ходить по воді (6:1621)
5.Чудесне оздоровлення сліпонародженого (9:149)
6.Воскресіння Лазаря (11:144)
7.Розп'яття Ісуса 19
8. Воскресіння Ісуса (24 глава), котре засвідчує, що почалося "нове творіння".
Кожне слово, кожна подія в цьому Євангелії, мають дуже важливе значення. Воскресіння відбувається в перший день тижня – це є початок нового творіння. В п'ятницю (6-й день) Ісус стоїть перед Пилатом, який каже: "Це чоловік" (19, 5), – натяк на сотворення людини в 6-й день.
На хресті Ісус завершує працю, якому Йому доручив Отець словами "Звершилося – Τετέλεσται" (19:30), й це завершення самого творіння. Далі, так само як у книзі Буття, наступає день спокою – день суботній (19, 31), а потім, ще в темноті, Марія приходить на гріб в перший день тижня…
Йоан показує, що прилюдне / суспільне служіння Ісуса, – завершення первісного творіння; Воскресіння початок Нового Творіння. Відтак ціле Євангеліє – підготовка до Пасхи, навіть перший знак, весілля в Кані, відбувається на третій день.
Ключем для розуміння цього Євангелія є три слова:
бачити (знаки Ісуса);
вірити (іменник віра в Йоана не вживається жодного разу, але 99 разів вжито дієслово);
свідчити (Йоан каже, що його свідчення правдиве; ті котрі серйозно приймають це свідчення сьогодні, подібно як і в перші триста років історії Церкви, дають свідчення власною кров'ю – стають мучениками).
Євангелист Йоан, спокійно, але впевнено доводить, що Бог в котрого ми віримо, не тільки справедливий, але й люблячий та відповідальний за Своє творіння. Взявши на Себе нашу плоть Він стає одним із нас, живе нашим життям, а вкінці, Сам будучи невинним, вмирає на хресті за наші гріхи, й на третій день возсташи з мертвих, дарує світові нове життя.
Євангеліє цієї неділі, – є дверима до Страсного тижня, – вхід в Єрусалим є початком кульмінації драми довжиною в життя, життя сповненого любові та самопожертви. В читаннях цього тижня, поміж багатьма темами, буде підкреслено також, що Ісус виходить назустріч Своїй смерті сам. Сам – щоб померти за всіх.
Євангеліє цієї неділі також передає нам дві з чотирьох останніх безпосередніх причин розп'яття Ісуса. Нижче подаю пояснення цих кількох подій, над котрими Церква розважає в часі богослужінь Страсного тижня.[ii]
По-перше, Ісус нажив собі ворогів через те, яким чином Він увійшов до Єрусалиму в останній тиждень Свого служіння. Він в'їхав в святе місто на ослі, оточений народом, котрий вигукував: "Осанна! Благословенне Царство, отця нашого Давида!" (пор. Мк 11:1-10; зокрема, 910). Таким чином в'їхавши в місто, Ісус навмисно підкреслив зв'язок з Соломоном, сином Давида, який тисячу років тому сів на царського мула, коли його мали проголосити царем (1 Цар 1:32-40). Ця дія Ісуса також була відповіддю на давнє пророцтво про очікування лагідного царя (Зах 9:9). Ісус висловив цим вчинком надію на повернення сина Давида, більше того, оточуючі, судячи з їхньої реакції, саме так це і зрозуміли. За вигуками "Осанна!", які вказують на Пс 117, стоїть віра в те, що той хто входить до Храму "в ім'я Господнє" це не хто інший, як сам Давид, якому судилося стати царем і повелителем Ізраїлю (див. Пс 117:19-27 в арамейському парафразі). Ця подія однозначно вказує на те, що царем Ізраїлю був Ісус, а не кесар. Таким чином, з самого початку входу в Єрусалим Ісус ставить Себе в становище противника римської влади.
По-друге, Ісус нажив собі ворогів після Його дій у дворі Храму. Цей добре відомий епізод призвів до призупинення торгівлі та ритуалів, необхідних для принесення жертв. Крім того, Ісус кинув виклик священикам при владі, коли вимовив слова, які порушили їхній спокій (Мк 11:1518): "Чи не написано: "Дім Мій буде названий домом молитви для всіх народів"? Ви ж зробили з нього печеру розбійників (в.17)". Тут Ісус спочатку наводить слова з пророцтва Ісаї (56:7) про те, що настане день, коли всі люди, юдеї та язичники, котрі живуть в далеких краях, прийдуть в Єрусалим, де їм будуть раді. Всі народи поклоняться Богові Ізраїля; їх дари будуть прийняті, а їхні молитви почуті. Це пророцтво не було чимось нечуваним для тодішнього юдея; воно відповідало первинному призначенню Храму, який відображений в стародавній молитві Соломона в день освячення Храму (1 Цар 8:41-43). Дії Ісуса та згадані Ним слова Ісаї вказували на те, що храмові володарі не живуть згідно свого покликання. Храм не став місцем молитви для усіх народів. Замість цього він став "печерою розбійників". Цей вираз відсилає до слів Єремії (Єр 7:11). Пророк їдко критикував тодішню храмову еліту і попереджав, що Бог зруйнує Храм. А тому, впливові священики, книжники та старійшини повинні були почути в суворих, критичних словах Ісуса образу. Коли хто-небудь вимовляв подібні гнівні проповіді, основані на 7-й главі Книги пророка Єремії, це тягло за собою неприємності. Йосип Флавій розповідає нам про якогось Ісуса, сина Анана, який з 62 року н.е. почав пророкувати про загибель Єрусалиму та його знаменитого Храму. Подібно як і Ісус з Назарету, син Анана, побічно посилався на Єр 7, перебуваючи біля Храму (Війна 6.300305; пор. Єр 7:34). Цьому Ісусові, котрий жив пізніше пощастило. На відміну від Ісуса з Назарета, син Анана, не був страчений (хоча релігійні вожді того бажали), і його відпустили. Проте вдача покинула Ісуса, сина Анана, сім років по тому, під час облоги міста він був убитий каменем, перекинутим через стіну катапультою.
Третьою причиною появи в Ісуса ворогів, стала притча про виноградник (Мк 12:112). Він розповідає цю притчу, непрямим чином відповідаючи на питання, яке Йому задали впливові священики та їхні прихильники: вони побажали дізнатися, якою владою Ісус зробив акцію в Храмі (Мк 11:2733). Ісус узяв за основу Своєї притчі притчу Ісаї, в якій звучало грізне попередження. Ізраїль приречений стати перед судом, бо не прагне до справедливості (Іс 5:17). Ще більше притча Ісуса повинна була роз'ярити впливових священиків тому, що в ті часи притчу Ісаї почали розуміти як слова, спрямовані в першу чергу проти храмової еліти. Цю точку зору відображають арамейський парафраз 5 глави Книги пророка Ісаї, пізніші равіністичні тлумачення, а також один з кумранських сувоїв (4О500), котрий походить з I століття до н. е. (Кумран місце на північнозахідному узбережжі Мертвого моря, 14 кілометрів на південь від Єрихону. У 1947-1956 роках в Кумрані була знайдена бібліотека спільноти есенів, які жили там між II століттям до н. е. і кінцем I століття н. е. Відкриття рукописів Мертвого моря значно збагатило наші знання про світ, в якому жив Ісус.) Важко було прогледіти зміст сказаного Ісусом: впливові священики збунтувалися проти Бога і навіть змовилися вбити його Сина і тому їх чекає суд. Ця загроза, як і загроза, висловлена тоді, коли Ісус звернувся до слів Єр 7, породила серед впливових священиків бажання позбутися Ісуса.
Четверта причина посилення ворожнечі проти Ісуса полягала в тому, що Ісуса помазала безіменна жінка (пор. також Мк 14:39). Багато років коментатори не бажали бачити в цих діях жінки помазання Месії, вважаючи за краще тлумачити це як помазання на честь свята Песах – якийсь аналог сьогоднішньої гілочки омели на Різдво. Подібне ставлення дослідників до даного епізоду можна пояснити хибним уявленням про те, що сам Ісус не думав про Себе як про Месію. Але це уявлення недавно було поставлено під обґрунтований сумнів, і не в останню чергу завдяки відкриттю Кумранського тексту (40521), в котрому йдеться про зцілення, які супроводжують прихід Месії, що перегукується зі словами Ісуса, в яких Він коротко описує Свою діяльність у відповідь на прохання ув'язненого в темницю і збентеженого Йоана Хрестителя (Мт 11:26, Лк 7:1823). Після цього важливого відкриття вчені охочіше готові визнати те, що постійно стверджують Євангелія: Ісус розумів Себе як Месію Ізраїлю. Як ми пояснимо те, чому Ісуса постійно називають Месією, якщо Він Сам не вважав Себе таким? Це питання ще недавно не здавалося досить значимим подібним, скептично налаштованим вченим. Важливо зауважити однак, що відразу після того як жінка помазала Ісуса, Юда Іскаріот пішов зраджувати свого наставника (Мк 14:10-11). Багато коментаторів звертали увагу на протиставлення названого на ім'я учня, який здійснює акт зради, і безіменної жінки, котра показує свою вірність Ісусові, що, безперечно, відбиває літературний дар євангелиста. Але при цьому часто випускають з уваги інше: Юда, укладаючи свою угоду, з великою ймовірністю доповів впливовим священикам про цей вчинок жінки. Юда заробив свою плату не тільки тим, що вказав сторожі та челяді первосвященика місце далеко від натовпу, – в котрому молився Ісус, але й тим, що дав свої свідчення про те, що Ісус навчав і Ким Його вважали учні. Помазання – занадто важлива деталь, щоб її опустити. Це давало владі додаткові підстави для позбавлення від Ісуса. Таким чином, юдейські володарі бажали покінчити з Ісусом не тому, що Він був добрим, але тому, що вони бачили в ньому серйозну політичну загрозу. Його слова про правління Бога загрожували існуючому порядкові, який впливові священики бажали зберегти. Ісус увійшов до Єрусалиму як помазаний син Давида, Він діяв у дворі Храму так, якби володів месіанської владою. Він говорив про призначення Храму, пробуджуючи в пам'яті його освячення Соломоном, і так, якби Сам був царем і, врешті, був помазаний принаймні кимось із його послідовників, що всі зрозуміли в месіанському сенсі. І тому немає нічого дивного в гнівному питанні первосвященика, коли той прямо запитує в Ісуса: "Чи Ти Месія, Син Божий?", Або в тому, що римський правитель велить помістити на хрест табличку з написом "Ісус, Цар Юдейський".
Хай ці дві події, про котрі розповідає сьогоднішнє Євангеліє, стануть першими точками для нашого розважання про історію хресної драми останніх днів земного життя Ісуса, через котрі Він назавжди змінив хід самої історії та життя людей усього світу…
фінансово.
Щиро дякуємо!
