Інколи дехто з політиків чи публіцистів заявляє, що варто (з різних причин) зробити проституцію легальною.

Жінки, які визволилися з неволі злочинного секс-бізнесу й повернулися до нормального життя, розповідають, чому легалізація проституції не має нічого спільного з суспільним благом.

Легальне полювання на слабких і недосвідчених

Міжнародна правозахисна організація Amnesty International минулого року заявляла, що виступатиме за декриміналізацію проституції, бо вважає, що це посприяє благу жінок, задіяних у ній.

Однак Рейчел Морган, яка була проститукою з 15 років, може багато розповісти самозваним експертам, що таке реалії злочинного секс-бізнесу, й тому стала одним із головних ворогів його узаконювання. Її книжка «Дорогою ціною: мій шлях у проституції» відкрито каже про ґвалт, самотність і наркоманію, які становлять невід’ємну частину проституції. Таким людям, як вона, каже Рейчел, потрібна не легалізація, а допомога, щоб покинути проституцію.

У разі ж легалізації проституції «держава втрачає інтерес до того, щоб допомагати тим, хто хоче визволитися», написала Рейчел у статті для «The New Yourk Times».

Рейчел Морган фактично залишилася сиротою в 14 років, коли її батько наклав на себе руки, а мати втратила права опікунства через ментальну хворобу. Вона не мала домівки, освіти і жодного досвіду праці.

На таких дівчат, які опиняються в скрутних ситуаціях і не мають життєвого досвіду, нездатні адекватно щось вирішувати про своє життя, якраз і полюють сутенери, щоб затягнути своїх жертв у проституцію на довгі роки.

Молоді дівчата-підлітки для сутенерів — «свіже м’ясо», яке можна дорого й довго продавати, пише Рейчел.

«Мене продавали і купували 7 років… Тяжко описати повну дію психологічного тиску, як глибоко він впливав на мою особистість. Ближче до 20 років я почала нюхати кокаїн, аби хоч трохи притлумити біль», — зазначає жінка.

Життя у неволі й ґвалті

Наркоманія — така само звична річ для проституток, як для офіціанта — витирати столи. «Кожний день завдає травми, і вам хочеться забутися», — пише Рейчел Морган.

Адвокати легальної проституції заявляють, що справа тільки в тому, ніби проститутки самі вибирають собі таке зайняття. Фактично таким чином вони відвертають увагу громадськості від істинних злочинців — сутенерів, хазяїв борделів, корумпованих чиновників, клієнтів проституток. Це сторона тих, хто дістає головний прибуток від проституції.

У підсумку такі «захисники прав людини» захищають відносно вузьке коло людей, які керують кримінальним бізнесом, а не тих, хто насправді потребує захисту й порятунку.

Коли проституція робиться легальною і соціально прийнятою справою, цей своєрідний невільницький ринок тільки зростає. У Німеччині, де проституція стала офіційним бізнесом 2002 року, вона різко зросла, як зріс і секс-туризм.

Легалізація робить законним попит на секс-послуги, змінюючи ментальність суспільства таким чином, що купування сексу за гроші перестає бути брудною справою. Молоді хлопці й чоловіки починають ставитися до всіх жінок як до товару, який сьогодні розмовляє, але в принципі завтра може бути офіційно виставлений на продаж.

Легальна проституція не знищує й частки криміналітету в секс-індустрії. Після її легалізації в австралійському штаті Вікторія кількість неліцензованих борделів зросла утричі. У штаті Новий Південний Уельс, де борделі були декриміналізовані 1995 року, їхня кількість у місті Сідней потроїлася до 400-500 у 1999 році, причому більшість їх були нелегальними.

Що робити?

Вирішення проблеми проституції — виховання самостійних людей, як дівчат, так і хлопців, із нормальною сексуальною культурою, доброю освітою, позитивні соціальні програми, які дають молоді змогу знайти свій шлях у житті.

Аби полегшити жінкам вихід із проституції, потрібно скерувати увагу правоохоронних органів і накладати жорсткі покарання на сутенерів та клієнтів проституток. Водночас самих проституток, імовірно, взагалі карати не треба, як це робиться у Швеції, Норвегії, Канаді та Ісландії. У Швеції такі законодавчі реформи сильно вдарили по злочинному бізнесу й допомогли багатьом жінкам його покинути.

Також можна добре допомогти реформою освіти, завдяки якій підлітки вже з 13-14 років зможуть навчатися і водночас підробляти, аби навчитися заробляти хоч невеликі гроші сумлінною працею.

Звісно, повністю проблема проституції навряд чи колись буде вирішена, але це стосується і наркоманії, і вбивств, і зґвалтувань, і хабарництва.

Злочинні прояви в житті людини обумовлені пошкодженою природою людини, однак їх можна звести до меншого ступеню, якщо не миритися з ними, а боротися розумно і рішуче.

Олександр Ґелоґаєв, Catholic.by