Українсько-болгарська художниця Йона Тукусер відкрила в Римі виставку картин під назвою «Покаяння і надія».
У своїх роботах вона звертається до однієї з найтрагічніших сторінок української історії — голоду 1946–1947 років, який особливо жорстоко вразив Бессарабію, регіон, де вона народилася, пише Vatican News.
Картини, створені на підставі реальних свідчень, не лише відтворюють історичну трагедію, а й символізують надію на відродження.
«Покаяння і надія. Свідчення Петра Геодезиста про голод» — таку назву має виставка картин українсько-болгарської художниці Йони Тукусер, що експонується в церкві св.Ігнатія Лойоли в Римі. Відкриття виставки відбулося 18 жовтня 2025 року, а триватиме вона до 10 січня 2026 року. Центральною особою виставки є Петро, зображений на одній з картин. «Я його зустріла 2018 року, коли робила експедицію, збираючи спогади старших людей, які пережили це жахіття, — розповіла художниця. — На картині я його показала так, як він сидів переді мною, коли ми розмовляли. В руках він тримає замок, і коли він зі мною розмовляв, то він його відкривав і закривав, немовби відкривав своє серце, яке було закрите дуже довго».
Голод 1946-1947 років був наслідком трагічного збігу природних і політичних факторів: страшна посуха, повоєнна розруха та показове рішення Радянського Союзу відправляти зерно країнам Східної Європи, які теж постраждали від посухи. Для реалізації цього плану колгоспам ставили нереальні плани зернозаготівель, тому колгоспи змушували селян здавати навіть той мізер, який вдалося виростити. «Яструбки» — так у народі називали співробітників радянських органів безпеки, що відбирали продовольство у селян. Петро був одним із них.
Він розповів Йоні, що старався попереджати людей: приходив до них у вечері й казав, що «завтра приїдемо забирати ваше зерно, ховайте, щоб не померти від голоду, щоби хоч щось залишилося».
«На одній з картин, — каже художниця, — Петро зображений на своїй підводі з конем: щодня він ховав 30‑50 померлих від голоду. В декількох селах вимерло 70% люду. Він збирав тіла померлих, ховав їх, а його дружина записувала імена. І ці списки він мені показав у 2018 році. Ці списки і його історію я передала в музей Голодомору в Києві».
Йона — таким є творчий псевдонім мисткині — народилася в селі Главані (Одеська область), що в історичному регіоні Бессарабія, де її предки, прибувши з Болгарії як біженці, заснували поселення понад 200 років тому. Вона почала навчання в Україні в Педагогічному університеті на факультеті педагогіки та мистецтв, а пізніше закінчила художню академію в Софії, столиці Болгарії.
«Під час навчання в академії, — розповідає художниця, — у мене зав’язалася розмова з болгарськими студентами, які цікавилися болгарами в Україні. Ділячись історією мого народу, я згадала про Голодомор, про те, що мені розповідала бабуся: як люди помирали з голоду, як вони їли траву, собак, як були випадки канібалізму. І болгарські студенти вжахнулися від цієї історичної правди, а я жахнулася, що вони про це дізналися вперше. І я тоді собі сказала: “Коли закінчу художню академію, то перше, що зроблю, — це намалюю серію історичних картин про Голодомор в Україні».
Від 2010 року Йона пише картини про три голодомори в Україні: 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 років.
Повертаючись до Петра — головного персонажа своєї виставки «Покаяння і надія», художниця розповідає, що він пережив процес усвідомлення своєї провини і наближення до віри. Наприкінці 1980‑х він докладав зусиль, щоб у його селі відкрили церкву, яка була зачинена радянською владою, брав участь у відновленні храму та співав у церковному хорі. Петро також збирав документи і старався, щоб голод 1946-1947 рр. визнали геноцидом.
На римській виставці представлено ще кілька творів про трагічні події 1946-1947 років. «Усі ці історії — реальні, про них мені розповідали люди, — коментує Йона. — Наприклад, історія Марії, яка кілька годин до смерті збожеволіла від голоду і почала їсти свою дитину. Це сталося в моєму селі. Кожна картина — це цитата тієї людини, яка розповідала мені цю історію. Наприклад, одна жінка розповідала, що її мама пекла шкіряне взуття, і казала: “Ми їх їли і вони хрустіли, як чіпси”».
На жаль, картини, які зображують жахіття з минулого України, багатьом українцям нагадують події теперішнього: страждання, голод і смерті, завдані російським вторгненням. «Кілька днів тому на виставці була молода українська сім’я з Києва, — каже художниця. — Жінка, побачивши картину зі взуттям, почала плакати і згадала, що під час війни в Києві, коли не було світла узимку, була така ж атмосфера, як на цій картині».
Актуальним подіям в Україні Йона присвятила картину «Нуль». «На “нулі” — каже вона, — все починається і закінчується. Там помирають наші хлопці; там у травні загинув брат жінки мого брата».
Серед картин, що зображують трагічні події минулого і сучасного, українська мисткиня помістила інсталяцію, яка символізує надію. «Це матриця надгробних пам’ятників, які робив мій батько, — пояснює вона. — А всередині — зерно, яке проросло. Це справжній символ, відображення концепції Ісуса Христа, Його воскресіння. Це зерно — символ надії і життя, яке народжується з усього, навіть із болю і страждання».
фінансово.
Щиро дякуємо!
