Частокіл чи кінець клубочка?

Роздуми над Словом Божим на свято Народження Діви Марії

Книга родоводу Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама. Авраам породив Ісаака. Ісаак породив Якова. Яків породив Юду та братів його. Юда породив Фареса і Зару від Тамари…

Непролазний частокіл імен викликає лиш одну реакцію: бажання пропустити цей абзац і почати читати зі слів: «А народження Ісуса Христа відбулося так. Коли Його мати Марія була призначена за дружину Йосифові…» Реакція справедлива, але поставмо собі питання: Чому Матей так незручно розпочав свою книгу? Якби він сьогодні приніс рукопис свого Євангелія до будь-якого видавництва, йому відразу вказали б на цей початок як на незручний, такий, що відлякує від читання. Чи розумів би він це? Важко сказати, але спробуймо відштовхнутися від іншого погляду — розмістити родовід на самому початку було важливо для Матея. Але питання «чому?» від цього не щезає, тільки змінюється мінус на плюс: раніше ми думали, чого євангеліст такий нерозумний, а тепер питаємо себе, що ж ми самі випускаємо зі сфери нашого розуміння.

Якщо зауважити, що Матей писав Євангеліє передусім для євреїв, співбратів, то треба знати, що в єврейській літературі важливе мало бути на початку книги. Євреї казали, що зміст книги можна умістити в першому розділі, а зміст першого розділу в першому вірші. Тобто, не розуміючи змісту оцього першого, що ми звикли пропускати, ми втрачаємо розуміння решти Євангелія. Нічого собі!

Відхекавшись від несподіванки та кардинальності висновку про нерозуміння, відновимо спокійне дихання і почнемо роздумувати, як Шерлок Холмс, тягнучи за кінець заплутаного клубка.

Загалом беручи імена не були чимось новим у Біблії. Довгі ряди імен зустрічаються в багатьох книгах Святого Письма. Перша діяльність людини, яку можемо прямо відстежити в Біблії, це надавання імен тваринам в Едемі. Та й сам Бог коли творив світ, відразу називав те, що має постати. Наприклад: «Нехай буде світло». Тобто перший розділ Старого Завіту це також суцільні «імена»: світло, темрява, небо, земля, світила, світила більші та менші… Від самого початку надання імен було чимось близьким до розуміння суті того, що іменується, до самого створення. Шерег імен у Євангелії торкається глибин історії, торкається аж першого Творіння. Одне випливало з іншого, той народжувався від того, і так далі, і так далі, а вже потім народився Ісус. Тобто цим показано як мінімум невипадковість, послідовність появи Ісуса. Ніби всі ці Авраами, Ісааки, Якови… були потрібні для того, щоби врешті-решт на світ прийшов Ісус.

Усе, досить. Немає вже місця для роздумів. Сподіваюся, що невеличкий кінець цього клубка, край тоненької мотузки ви вже тримаєте. Тримайте міцно і розкручуйте далі. Наснаги.