Дуже легко зробити помилку під час сповіді або підготовки до цього таїнства. Про п’ять «найпопулярніших» розповідає о.Даріуш Пюрковський.
1. «Я не маю жодних гріхів»
Одна з найсерйозніших перешкод для прийняття Божого милосердя — приступати до сповіді з переконанням, що так насправді я не маю жодного гріха, хіба що незначні «проступки». Заперечення чи виправдовування — також маска гріха.
Зазвичай пенітент «хвалиться», як фарисей із притчі Ісуса, що не вбив, не вкрав, не чинив перелюбу, що молиться, ходить на Службу, і все у нього в порядку. Справді, може бути, що багато речей «в порядку». Однак проблемою є глибоко прихована постава — віра в невинність. Святі вважали себе грішниками, хоча у них не було серйозних гріхів. «Вихваляння» може спиратися на ілюзії та сліпоту. Це захист перед прийняттям благодаті.
2. «Я виконую заповіді, цього достатньо»
Багато людей забувають, що християнин покликаний не тільки уникати гріха, але насамперед робити добро. Ми можемо не порушувати заповіді, що є мінімальним; але чи завжди ми робимо добро, якого Бог очікує від нас? А як ми виконуємо вимоги нашого покликання: чоловіка, дружини, священика, черниці, самотньої особи?
Ми дуже рідко сповідаємося із занедбання добра. Прикладом такого занедбання є левіт і священик у притчі про доброго самарянина, які пройшли повз пораненого, хоча бачили його. Так само, недбалість щодо до розвитку віри, зосередження на власних недоліках, вимогливість, брак вдячності не дозволяють ділитися добром, що було нам довірене, щоби передати його іншим.
3. Дотримування формул
Формули, що використовуються під час сповіді — часто вивчені на початку ініціації віри, в дитинстві, — це тільки формули, які привчають, допомагають дитині виразити себе. Натомість із плином часу, іноді, під впливом духовного пробудження чи іншого навернення, може народитися більш індивідуальний підхід до сповіді. І це дуже добре.
Важливо, щоби в ній була щирість, жаль, бажання змінитися. А те, як цей внутрішній стан людина виразить у словах, вже залежать від її чутливості й можливостей. Якщо хтось хоче висловити свій біль і жаль власними словами, то не повинен соромитися.
4. Страх перед духівником
Часто віруючих паралізує страх або сором перед духівником, що він знатиме їхні гріхи, що він їх запам’ятає, що скористається ними, буде погано думати про пенітента. По‑перше, гріх не атракціон, який мав би займати увагу і пам’ять сповідника. Швидко вилітає з голови. По‑друге, кожен духівник також є грішником, який грішить подібними гріхами, і сам потребує милосердя.
По‑третє, священик теж сповідається. Тільки недосвідчений священик, який не знає своїх слабкостей, може дивуватися, коли чує про чиїсь гріхи. У переважної більшості священиків виникає, скоріше, співчуття і розуміння.
5. Приховування тяжкого гріха
Іноді стається, що виникає підступна диявольська спокуса, коли пенітент навмисно приховує важливий і тяжкий гріх, аби «витягнути» із сповідника відпущення. Якщо духівник не здогадається, не розпитає, то може уділити відпущення гріхів. Але така сповідь буде недійсною, бо таїнство — не автомат для кави, в якому досягнення ефекту не залежить від внутрішнього відношення і ставлення людини.
За матеріалами: DEON
фінансово.
Щиро дякуємо!
