Роздуми над Божим Cловом на суботу І тижня Адвенту
Побачивши ж юрби, змилосердився над ними, оскільки були знеможені та повалені, наче вівці, які не мають пастуха.
Затримаймося над цими зворушливими словами: Господь Ісус змилосердився над людьми, бо вони «були знеможені та повалені, наче вівці, які не мають пастуха». Доля овець без пастуха — або загинути, або опинитися в чужих руках. «І порозпорошувалися вони з браку пастиря, — скаржиться Бог у книзі Езекиїла, — і стали за їжу для всякої польової звірини, і порозбігалися…» (34, 5).
Замислімося у світлі цього образу овець без пастуха, наражених на загибель у вовчих пащах чи в зубах гієни, яким великим нещастям для людини є загубитися без Ісуса Христа, Пастиря, який єдиний може привести нас до Предвічного Отця. Інколи ми думаємо про це просто як про зміну світогляду. Різні світогляди рівноправні перед законом — і це цілком слушне. Але далеко не всі світогляди є однаковими у світлі правди. Тому якби ми вважали усі світогляди однаково правдивими, це означало б, що всі ми разом усе ще перебуваємо в пітьмі й тіні смертній. І якби Господь Ісус був Пастирем і Спасителем тільки тих, хто в Нього вірить, це означало б, що Він взагалі не є Пастирем і Спасителем.
На щастя Божа правда інша. Бог змилосердився над нами, бо ми були як вівці, що не мають пастиря, і дав нам свого Сина. І кожен, хто належить до вівчарні Господа Ісуса, може почувати себе у безпеці та бути впевненим, що буде приведений до життя вічного.
А заразом нехай нас огорне частка того змилування, яке в сьогоднішньому євангельському уривку Господь Ісус проявляє до всіх тих, котрі, як вівці без пастуха, були нараженими на небезпеку бути викраденим такими «дикими звірами»: алкоголізмом, розпустою чи наркоманією, ігроманією. Або нараженими на ризик шукати порятунок у різних псевдоспасителів, які не можуть (та й не намагаються!) спасти людину, а тільки приховують за словами про турботу про людей свої корисливі інтереси. Сьогодні, через дві тисячі років після приходу Ісуса Христа у світ, сотні мільйонів людей усе ще перебувають у такій ситуації, як ніби Спаситель взагалі до нас не приходив. Вони, як вівці без пастиря, наражені на духовну смерть через безглуздість свого життя або внаслідок того, що довіряють його тим чи іншим фальшивим месіям чи фальшивим «рятівним» ідеологіям.
Ми ж, по-перше, часто дякуймо Богові за те, що маємо це щастя — знати Христа й належати Йому. По‑друге, все більше й більше молімося про те, щоби все більше й більше нових людей розпізнавали в Ісусі Христі свого Пастиря і Захисника. А по‑третє: прислухаймося до Божого заклику, бо можливо саме через нас Господь Бог хоче привести до Доброго Пастиря Ісуса Христа когось із наших близьких чи знайомих.
о. Яцек Салій ОР
За виданням: Ewangeliarz. Jacek Salij OP. W drodze, 2002
фінансово.
Щиро дякуємо!
