Спочатку чоловік, а потім діти? Раніше я бунтувала проти цього твердження. Насправді ж воно не суперечливе, а крім того, має глибокий прихований сенс.
Нещодавно ми з чоловіком дійшли висновку, що, схоже, ми дивні. У нашій сім’ї немає більш привілейованих членів, ми всі рівні, а потреби кожного з нас задовольняються, коли виникають, а не згідно з ієрархією. Поки що нам так добре.
Першість чоловіка над дітьми?
Ось чому так сильно зворушила мене одна з інтернет‑дискусій про першість подружжя над дитиною. Шлюб був піднесений Католицькою Церквою до рангу Таїнства, тому в сімейній ієрархії на першому місці повинен бути Бог, потім чоловік та дружина, діти, батьки подружжя, і, нарешті, друзі.
Чоловік важливіший за дітей? Спершу я бунтувала проти цього твердження. А насправді, воно не суперечливе, крім того, має глибокий прихований сенс. То шлюб, а не батьківство, став Таїнством. Тому турбота про співподруга повинна бути пріоритетом.
Але світ не чорно‑білий. Ці стосунки не можна розписати таким чином. Коли діти маленькі — батьки, природно, приділяють більше часу їхнім потребам. Однак вони не повинні забувати про себе, аби за кілька років, коли діти вже стануть самостійними, не сказати: «Нас більше нічого не пов’язує… крім дітей». Діти не можуть бути центром світу подружжя, хоч це не означає, що ми не повинні дбати про них. Як зберегти баланс?
Маленькі жести
Оля і Павло практикують подружні побачення. Кумедно? Скажіть, яка з відомих вам подружніх пар не мріє про час для себе, без дітей. Я таких не знаю. Кожна людина має право на трохи часу тільки для себе, для задоволення власних духовних та емоційних потреб. Можливо, такі побачення, або інші маленькі жести, виходи без дітей і будуть проявом першості подружжя над дітьми. Це добре рішення для тих, хто має небагато можливостей для перепочинку.
У моєму шлюбі такі жести приходять природно, тому я розглядаю їх не як знак переваги подружжя над дітьми, а як почуття, що об’єднує подругів. Подивитися разом фільм, посидіти за гарячим чаєм. Нещодавно, як подарунок на Миколая, нам вдалося вийти на майстер-клас суші. Це було чудово.
І це не означає, що ми не думаємо про наших дітей; але, піклуючись одне про одного, про наші стосунки, ми піклуємося тим самим про дітей, про нашу сім’ю. Це окупиться в майбутньому, коли діти покинуть рідну домівку.
Відрізати пуповину
Деякі батьки не можуть перерізати пуповину. Попри те, що їхні діти давно вже стали дорослими, одружилися, залишили батьківський дім, — вони хочуть і надалі втручатися в їхні рішення. Вони намагаються контролювати життя дорослих дітей, забуваючи про те, що повинні приділяти більше уваги турботі про свій власний шлюб. Мають бути прикладом гармонійного, вірного і люблячого подружжя для своїх дітей, які тільки будують відносини.
Уявіть, що ваші діти покидають дім. Ви, нарешті, залишаєтеся самі! Ви мріяли про це, коли вони були маленькими; але тепер закрадається пустка. Ви шукаєте щось, чим могли б її заповнити. Все, що ви пробуєте, не приносить задоволення. Невдачі й небажання проводити час разом пояснюєте тим, що до сих пір все робили для дітей. Вимагаєте від них вдячності за освіту, будинок, який ви збудували для них. Для них, все для них. А для себе?
Ви повинні дбати про партнерські стосунки, щоби колись могли сказати: «Ми показали нашим життям, як виглядає справжнє подружжя, що триває у взаємній повазі. Діти можуть черпати з нашого досвіду, а у нас є час і ресурси, щоби мати змогу ще більше заглибитися і святкувати час взаємного пізнавання». Це сутність вчення Церкви. Повірте, ваші діти колись подякують вам за це, тому що зможуть дивитися на щасливих батьків і будувати власні родини відповідно до правил, які ви їм переказали.
Дозвольмо нашим дітям вирости, не обтяжуймо їх вдячністю за те, що ми повинні зробити виключно для себе (у тому числі, безкорисливе загальне благо сім’ї), а не для дітей, які за кілька років і так вилетять з гнізда. Будьмо, насамперед, подружжям, а потім батьками.
фінансово.
Щиро дякуємо!
