Роздуми над Словом Божим на п’ятницю ІІ звичайного тижня, рік І
Того часу Ісус вийшов на гору і покликав до себе тих, кого сам хотів, і вони прийшли до Нього. Він встановив Дванадцятьох, аби були з Ним, і щоби посилати їх проповідувати, і щоб вони мали владу виганяти бісів.
Придивімося до цих дванадцяти імен Апостолів, яких Господь Ісус вибрав на отців народу Нового Завіту. Серед них є як імена єврейські (наприклад, Йоан, Яків), так і грецькі (Андрій, Филип). Імена не перекладаються, щонайбільше допасовуються до фонетики своєї мови — тому семітські імена тут залишились у своїй оригінальній формі.
За одним лиш винятком. Апостолові Симону мало того що Господь Ісус надав нове ім’я, назвав його Кифою, але окрім цього — у Євангелії це ім’я перекладено грецькою, й відтоді у Євангелії від св. Марка Симон-Кифа послідовно називається Петром. Також у світлі Нового Завіту немає жодних сумнівів, що в апостольській Церкві Симон, якого Господь назвав Кифою, виступав під іменем Петра, тобто під грецьким відповідником імені Кифа.
Це свідчить про те, що нове ім’я мало вказувати на функцію, яку Господь Ісус довірив йому у своїй Церкві: головувати в апостольському гроні. Арамейське kefas означає «скеля»; грецьке petros означає «походить від скелі», «скелястий». Найповніше пояснення цього імені дав сам Господь Ісусу славнозвісному уривку Євангелія від св. Матея: «Ти — Петро (походить від скелі, скелястий, камінь), і на цій скелі Я збудую мою Церкву, а брами пекельні її не подолають. І дам тобі ключі царства небесного. Що зв’яжеш на землі, буде зв’язане в небі, а що розв’яжеш на землі, буде розв’язане в небі».
Для перших поколінь християн було чимсь неймовірно важливим знати всіх Апостолів на ім’я. Якби Господь Ісус був тільки релігійним генієм, Його вчення можна було би коригувати й доповнювати. Але Він — Син Божий, який приніс нам спасительну істину від свого Отця. І для цього, зокрема, вибрав Апостолів, аби вони чували над автентичністю Його вчення та щоби противилися будь-яким спробам його коригування чи доповнювання. Збереглися прекрасні тексти з ІІ ст. н.е. — наприклад, Тертуліана чи св. Іринея, — які пояснюють, що як хтось хоче бути вірний вченню Христа Господа, то повинен у своїй вірі єднатися з вірою тих Церков, що були засновані Апостолами і якими тепер керують їхні наступники.
Святий Іриней, єпископ Ліона, який був родом із Малої Азії, близько 180‑го року н.е. писав про особливу важливість Римської Церкви при визначенні автентичного вчення Господа Христа, бо ж Римська Церква була заснована Петром і Павлом. «Із цією бо Церквою, задля її провідного наставництва, мусить узгоджуватися кожна Церква, тобто всі вірні звідусіль, бо в ньому через тих, що звідусіль, збереглася традиція апостольська».
о. Яцек Салій ОР
За виданням: Ewangeliarz. Jacek Salij OP. W drodze, 2002
фінансово.
Щиро дякуємо!
